Галицький «Москаль-чарівник»
Іван Франко
В грудневій книжці «Киевской старины» з 1893 року подана була дуже інтересна праця пр[офесора] Дашкевича «Вопрос о литературном источнике украинской оперы И. П. Котляревского «Москаль-чаривнык» (ст. 451 – 482), де вказано далеку мандрівку і широке розповсюдження сюжету, яким користувався Котляревський для свого твору. Шан[овний] професор схиляється до думки, що Котляревський, пишучи «Москаля-чарівника», користувався готовою вже драматичною п’єсою на сю тему, а власне французькою комічною оперою «Le soldat-magicien», граною уперве в Парижі 1760 р. і виданою там же в тім самім році. Ся опера була дуже популярна в XVIII віці, її два рази перекладено на німецьку мову, надто Вайдман переробив її на комедію, а з комедії її знов перероблено на Singspiel, на мелодраму і т. д. В 1785 р. вона була виставлена також по-чеськи.
Дуже можливо, додам від себе, що вона була перекладена також на польську мову, хоча мені поки що не повелося віднайти її слідів у польській літературі. В такім разі чи не простіше було б думати, що Котляревський бачив десь польську або російську виставу сеї п’єси, ніж те, що він користувався французьким текстом, котрий проф. Дашкевич мусив відшукати аж у British Museum?
До історії розгалуження і мандрівки сюжету «Москаля-чарівника» я бажав би додати кілька деталей із нашої галицької ниви. Попереду зупинюся на народних оповіданнях.
Проф. Дашкевич подав у своїй праці багато вказівок на усні людові оповідання, що доторкаються сеї теми, і сам у додатку до своєї праці наводить оповідання, записане ним у селі Сліпчичах Житомирського пові[ту]. На жаль, ані се оповідання, ані інші, зведені докупи проф. Сумцовим у його праці «Песня о госте Терендии» («Этнограф[ическое] обозр[ение]», XII), не дуже близько підходять під ту версію, яку бачимо в п’єсі Котляревського, і проф. Дашкевич не зважується в жодній із них бачити безпосереднє джерело його «Москаля-чарівника».
У нас, у Галичині, живе в устах народу кілька типів оповідань, де жінка зраджує свого чоловіка, а третя особа чинить її любасові всякі пакості.
В однім типі любасом є піп, третьою особою наймит – «віщун», що раз у раз прибігає до хати в ту пору, коли любас є коло господині; сей мусить ховатися, але наймит усюди знаходить його: з-під печі випарює його окропом, з горища скидає його разом з боднею, в котру він заховався; вкінці ж, коли сей надів на себе шкуру свіжозарізаного бичка і сховався до телятника, наймит гонить його до води разом з телятами і т. д. В іншій казці сього типу любас ховається (голий) до діжки з сажею, наймит забирає діжку дном і везе його на ярмарок та продає як чорта. (Обі казки я чув колись у Ясениці Сільній Дрогобицького пов., першу маю записану, другої не встиг записати.) В обох сих казках господар не довідується про жінчиного любаса, не бачить його і загалом лишається зовсім на боці. Від канви твору Котляревського сей тип досить далекий.
Ближчий до неї другий тип, де чужосільний чоловік приходить до хати, застає саму господиню, проситься на ніч, але, відправлений нею, ховається десь у сінях або вилазить на горище, бачить її гостину з любасом, а потім, коли несподівано приходить господар і коли господиня, заким відчинити йому двері, поховала все те, чим гостилася з любасом, і самого любаса, сей чужий чоловік входить, вдає з себе ворожбита, віднаходить горілку, варене й печене, вечеряє разом з господарем, а вдодатку віднаходить також любаса, котрого виганяє як чорта та вздоровлює тим робом нібито хору господиню.
Оповідання сього типу, вставлене як епізод до довшої казки, записав я 1870 р. від одного парубка зі Ступниці Дрогобицького пов. Другий варіант записав 1894 р. в Клекотові Брідського пов. д. О. Роздольський. Третій варіант записав недавно о. М. Зубрицький у Мшанці Староміського пов. Друкуємо всі оті оповідання в додатку до сеї замітки. Їх близькість до основи комедіо-опери Котляревського ясна сама собою, хоча цікаво, що прихожий ніде не є вояком.
Тим цікавішою являється п’єса о. Степана Петрушевича, котру тут видаю уперве з рукопису, уділеного мені ласкаво внуком автора о. Петрушевичем – парохом з Буська. Ся п’єса написана (так голосить усна родинна традиція) ще в 30-х роках сього [19] віку, в усякім разі перед опублікуванням «Москаля-чарівника» Котляревського, що був виданий аж 1842 р., і незалежно від нього, про що легко переконатися, порівнюючи обі ті п’єси.
Та проте, з другого боку, читаючи отсю «Первописну оперу», в першій хвилі можна подумати, що се переробка «», так близько схожа її сценічна будова з будовою п’єси Котляревського. Тут і там чотири дійові особи, одна дія і 11 сцен, тут і там подія ведеться в хаті селянина, хоч і простого, але досить заможного і свобідного – тут шляхтича (розуміється, т. зв. ходачкового), а там козака-чумака; тут і там в сім’ю вплутується дрібний урядник (тут двірський економ, а там писар з губернії).
Правда, є значні відміни в будові штуки і в рисуванні дійових осіб. Коли в творі Котляревського з кожної репліки так і дише на нас талановитий поет, бистрий обсерватор життя і гарячий прихильник простого люду, то в творі о. Петрушевича видніється талант дуже малесенький і більше шаблонове трактування дійових осіб. Його Аннуся ласа на любощі, ненавидить свого чоловіка, а сцена, як вона зустрічає змоклого і змерзлого Рогача, дає дуже лихе свідоцтво про її характер. Економ ледве начеркнений, а Рогач збуджує хіба жаль, але ніяк не симпатію. Одним словом, при всій близькості сюжету і оброблення твір Котляревського стоїть без порівняння вище від твору о. Петрушевича.
З якого джерела взяв Петрушевич основу свого твору? Він сам заявляє в титулі, що «з громадських повісток». З інших творів сього автора, котрі ми надіємося опублікувати незабаром, ми бачимо, що о. Петрушевич справді черпав дещо з усних народних оповідань, але черпав дуже мало; далеко більше його польських і руських писань черпано з чужих літературних джерел, німецьких і польських. Що він цікавився польськими театральними п’єсами, маємо доказ в цілій купі таких п’єс, переписаних його рукою і ласкаво уділених нам д. І. Петрушевичем.
[Ось титул сих п’єс: «Intermezzo albo parafianin pierwszy raz w Berlinie». Komedia w pięciu aktach; «Czterdziestoletni kawaler», komedia w jednym akcie; «Dwóch rywalów albo jaki ojciec, taki syn», komedia w czterech aktach; «Dziedzictwo», komedia w jednym akcie; «Niemy», komedia w jednym akcie; «Powrót z Indii albo rozumna kobieta», komedia w trzech aktach.
Д[обродій] І. Петрушевич запевняє, що таких рукописних зшитків лишилося по о[тцеві] Ст. Петрушевичу далеко більше.]
Дуже може бути, що в числі тих польських п’єс була також польська одноактова комедія про жовніра-чарівника, перероблена з німецького, і що о. Ст. Петрушевич переробив її на руську мову, покористувавшися де в чому й руським народним гумором (напр., сцена, як Аннуся при помочі клоччя виводить вояка за двері з хати). З уваги на те, що в руських народних оповіданнях той ніби ворожбит ніде не є вояком, а, противно, вояк-ворожбит являється постійно в театральних п’єсах, що були переробками французького «Soldat-magicien», а також з уваги на дуже подібну будову п’єси Котляревського ми зважуємося висловити ось які погляди:
1) Так само п’єса Петрушевича, як і Котляревського, і близька до них п’єса Гоголя-батька, мали собі джерелом не усні народні оповідання, а літературні взірці, вже оброблені в драматичну форму;
2) Ані для п’єси Петрушевича, ані для п’єси Котляревського ми не могли би прийняти безпосереднім джерелом французької триактової комедії «Le soldat-magicien», a мусимо прийняти якусь ближчу, може, на німецькім грунті доконану одноактову переробку, котра з Німеччини могла прийти до Польщі і до Росії і дістатися до рук Петрушевича і Котляревського зовсім незалежно один від одного, а може, навіть і в не зовсім однакових, свобідних переробках.
Схема сцен у Котляревського: Тетяна і Финтик частуються; їх застає обох разом москаль; Тетяна відправляє його спати без вечері; її з Финтиком застає Чупрун; Финтик ховається, москаль виходить і виявляє потроху Тетянині секрети – Тетяна вкінці признається до всього, і всі миряться.
Схема у Петрушевича: Аннуся жде економа; жовнір входить, вона штукою випроваджує його з хати; економ входить, але не встиг він переодягтися, коли надходить Рогач; на його сварку з жінкою приходить жовнір; його чари; він прогонює економа і відходить сам; Рогач так і лишається одурений, а жовнір порозумівається з Аннусею, і можна думати, що з часом сам він охоче займе місце прогнаного економа.
В усякім разі п’єса о. Петрушевича дає нам доказ, що взірець п’єси Котляревського був на слов’янськім грунті в формі далеко ближчій до «Москаля-чарівника», ніж має французька комедія «Soldat-magicien».
Про життя автора галицько-руської п’єси скажемо наразі лиш тільки, що він родився ще в 1770-х роках, отже, був більше-менше ровесником Котляревського, був від початку сього віку парохом в Добрянах Стрийського пов. і вмер майже 90-літнім старцем 1860 р. в Бережниці, коло Жидачева. Перші його писемні проби, які дійшли до нас (на польській мові), походять ще з 1796 р. в Добрянах, де він був парохом 54 роки, він писав масу всякої всячини, але не друкував нічого. Зладжена ним гарна збірочка народних приповідок заховалася в численних копіях, зладжених його рукою, і була надрукована аж в 1854 р. в «Przyjacielu domowym» у Львові з деякими пропусками, поробленими цензурою. Деякі вірші його пера друкувала «Зоря Галицкая» 1848 р.
Докладніше про його життя й інші писання надіємося поговорити при нагоді публікації збірки його руських, досі не друкованих творів.
Примітки
Вперше надруковано в ЗНТШ, 1899, т. 27, кн. 1, с. 1 – 22.
Подається за першодруком.
Вайдман – німецький письменник XVIII ст.
Сумцов Микола Федорович (1854 – 1922) – український фольклорист, етнограф і літературознавець, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1905 р.), академік АН УРСР (з 1919 р.), член Чеської Академії наук та різних слов’янських наукових товариств.
Роздольський Осип Іванович (1872 – 1945) – український фольклорист і перекладач, член етнографічної комісії АН УРСР (з 1926 р.).
Зубрицький Михайло (1856 – 1919) – український етнограф.
близька до них п’єса Гоголя-батька… – Йдеться про комедію «Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені москалем» українського письменника Гоголя (Яновського) Василя Панасовича (1777 – 1825), батька М. В. Гоголя.
«Przyjaciel domowy» – польський часопис, розрахований на селян, дрібних урядовців, сільську інтелігенцію. Виходив у Львові в 1852 – 1870 рр. Пізніше виходив разом з «Gazetą wiejską» під назвою «Przyjaciel ludu».
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 353 – 357; Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 169.