Postscriptum до поеми «Безбатченко»

Іван Франко

Отся книжечка була вже вся зредагована і перші аркуші надруковані, коли між рукописами моєї бібліотеки знайшовся ще один, і то, можна сказати, найвизначніший твір Афанасьєва – його поема «Безбатченко».

Сей твір – се зошит такого самого паперу і з тим самим витисненим знаком та в тім самім форматі, що й рукопис поеми «Чари», написаний тою самою рукою і з такими самими помилками та присланий мені з Києва разом із цілою пачкою інших рукописів іще в половині [18]80-их років.

Припадком сталося те, що за весь той час, зайнятий різнорідними літературними роботами, я не звернув уваги на ті два рукописи і аж сього року, зайнявшися редакцією поетичної спадщини Афанасьєва, полишеною в українській мові, і дійшовши досить простою комбінацією до того, що його перу належать також вірші, друковані в «Основі» під псевдонімом Хрущ, я мав ту приємність віднайти обі недруковані досі поеми сього автора, під псевдонімом Микола Хрущ.

Рукопис «Безбатченка» – зшиток формату 4°, обіймає 20 карток, із яких перша містить тільки титул: «Безбатченко. Поема Миколи Хруща», а дальші, нумеровані картками, не сторонами, 1 – 19, містять текст поеми. Поема зложена строфами, з яких найбільша часть має 12 рядків, римованих на взір «» Котляревського, але стр. 8 і 11 мають по 18, стр. 12, 37, 39, 54, 62, 64 по 14, а 61 і 71 по 16 рядків.

Сама тема поеми вибрана дуже щасливо і могла дати привід до дуже цікавої психологічної та суспільної студії. Ся тема – нелегальний син сільського поміщика, який при помочі свого вітця з добрим успіхом одержує шкільну освіту і визначається гарними прикметами ума й серця, – не була порушена ані оброблена ніким ані в давнішій, ані в новішій літературі, зате дуже часто і на різні лади була оброблювана особливо в французькій літературі [18]30-их і 40-их років.

Чи взяв наш автор мотив до своєї поеми з якого чужого взірця, чи, може, зачерпнув його з власного життєвого досвіду, сього не беруся рішати. Важне тільки те, що наш автор, узявши таку незвичайну тему, не зумів розвинути її як слід на тлі тогочасних російських відносин, і, заставивши свойого героя знайти смерть наслідком першого невеличкого розчарування, яке зустріло його в молодім віці, він показав, що відповідний розвиток і проведення сеї теми були не в його силі. Невважаючи на се, оброблення теми свідчить про немалий поетичний талант і вдумливість автора, який потрафить відчути і відповідно передати переживання різних людей у різних моментах.

Зміст поеми досить простий, і його можна передати кількома реченнями. Сільська дівчина, взята до панського двора для услуги, вертає з того двора вагітною, переживає тяжкі хвилі сорому та страху, але, дізнаючи помочі від пана, зносить спокійно свою долю і виховує дитину старанно.

За підмогою пана хлопчик кінчить зразу сільську, а потім і міські школи. Поки ще міг осягнути якусь служебну посаду, відповідну до свого вищого образовання, – сю евентуальність автор пропустив без уваги, – він одержує місце домашнього вчителя у одного пана, також сільського поміщика, вдівця, у якого по смерті жінки лишився малий син і майже доросла дочка.

Пробуваючи в дворі того пана, герой поеми переживає одну з тих щасливих і нещасливих молодечих пригод, що називається першою любов’ю. Невеличка перешкода, яку він зустрічає при тім, коли його мила призналася батькові до свого чуття, а сей відповів на се рішучим відказом і безпроволочним вивезенням учителя до міста, доводить сього молодого чоловіка до розпучливої думки – покинути все і пристати до народного повстання в далекій Сербії.

Невеличку пробу скомплікування теми зробив автор, оповідаючи, що панночка, якій не довелося навіть попрощатися зі своїм милим, невважаючи на суворість свого вітця, все-таки написала йому лист, у якім поручає йому не тратити надії та не забувати про неї, висловляючи сподівання, що його та її зусилля можуть з часом перебороти батьків опір.

На сей лист, який повинен був додати йому духа, молодий чоловік відповідає зовсім не мужеським писанням, подиктованим зовсім неоправданою зневірою, виїздить до Сербії і, справді, після короткої та маловажної воєнної кар’єри знаходить смерть у битві з турками.

Як бачимо, в поемі можна було розвинути далі ролі батька Іванового, його матері, його милої та її вітця, коли б автор мав був відвагу розширити рами своєї поеми.

Щодо часу, коли була написана поема, то події, наведені в поемі, позволяють означити час її написання досить докладно. Зараз перша строфа кладе початок акції поеми на остатні роки кріпацтва в Росії, яке, як відомо, знесене було в марті 1861 р. Кінець акції поклав автор на часи повстання південних слов’ян у Боснії та Герцоговині проти турецького панування, що почалося 1874 р., та на початок сербської війни з турками, що почалася 1875 р. А коли пригадаємо, що наш автор умер дня 6 вересня того ж року, то можемо сказати напевно, що ся поема була коли не остатнім, то одним із остатніх його писань.

Писано дня 21 – 28 мая 1912

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Афанасьєв (Чужбинський) Александер Степанович. Українські поезії / Видання й передмова І. Франка. – Львів: Накладом видавця, 1912. – С. 111 – 114 (Міжнародна бібліотека. Ч. 1). Статтю подано як післямову до публікації поеми «Безбатченко» (с. 79 – 111), без назви, яку зазначено далі у «Змісті» (с. 136), і без підпису.

У цьому виданні, помилково гадаючи, що псевдонім Микола Хрущ належить О. Афанасьєву-Чужбинському, І. Франко приписав йому вірші «Парубочий жаль» і «Блакитне небо все зірками сяє…» (у змісті журналу назва «Зірка»), друковані в «Основі» (1862, № 8) під псевдонімом Хрущ, а також рукописні поеми «Безбатченко» і «Чари», підписані псевдонімом Микола Хрущ.

Ці неправильні атрибуційні відомості спричинили плутанину в кількох літературознавчих виданнях, зокрема:

Українські письменники: Біобібліографічний словник. – К., 1963;

Українські літературні альманахи і збірники XIX – початку XX століття: Бібліографічний покажчик / Склав І. 3. Бойко. – К., 1967;

Історія української літератури: В 8 т. – К., 1967. – Т. 2;

Дей О. I. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI – XX ст.). – К., 1969.

Спираючись на дослідження В. Покальчука, М. П. Гнатюка, П. Ротача, М. Сиваченко переконливо обгрунтував, що псевдонім Микола Хрущ належить українському поетові з Чернігівщини Миколі Петровичу Жуку (1833 – 1900), який і є автором, зокрема, поеми «Безбатченко», написані, вірогідно, наприкінці 1876 – у 1877 р. (Сиваченко М.С. Твори О. Афанасьєва-Чужбинського в редакції І. Франка, псевдонім «Микола Хрущ» та забутий поет Микола Жук // Сиваченко М.Є. Над текстами українських письменників. – К., 1985. – С. 125 – 158).

Крім згаданих віршів та поем, із доробку М. Жука опубліковано ще два вірші в альманасі «Рада» (К., 1883, ч. 1) і три вірші в ЛНВ під загальною назвою «Із поезій Хруща» (1902, т. 17; публікатор І. Франко).

Уміщення статті «Postscriptum до поеми» у виданні, що його підготував і випустив у світ І. Франко, а також характеристичний стиль цієї післямови вказують на його безсумнівне авторство.

Подається за першодруком.

…рукопис поеми «Чари»… – Зберігається: ІЛШ. – Ф. 3. – № 3769.

Рукопис «Безбатченка»… – Зберігається: ІЛШ. – Ф. 3. – № 3768.

…рядків, римованих на взір «Енеїди» Котляревського… – Поему «Безбатченко» написано тим самим віршовим розміром, що й «Енеїду» Котляревського, – чотиристопним ямбом. Рими ж у десятирядковій строфі «Енеїди» є впереміш чоловічі й жіночі зі сталим розташуванням – перехресна, суміжна и охоплива (AbAbCCdEEd; великі букви – жіночі рими, малі – чоловічі), а в поемі Жука – жіночі та з довільним порядком у різних строфах.

…на часи повстання південних слов’ян у Боснії та Герцоговині проти турецького панування, що почалося 1874 р. – Насправді національно-визвольне герцеговинсько-боснійське повстання проти турецьких загарбників за приєднання до Сербії та Чорногорії почалося 5 липня (н. ст.) 1875 р. і тривало до 1878 р. Наслідком його стала австро-угорська окупація Боснії та Герцеговини.

…на початок сербської війни з турками, що почалася 1875 р. – Насправді сербо-чорногорсько-турецькі війни 1876 – 1878 рр. почалися 18 (30) червня 1876 р., коли Сербія і Чорногорія оголосили війну Туреччині, вимагаючи передачі Боснії та Герцеговини під управління Сербії. Унаслідок цих війн, а також російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. Сербія і Чорногорія здобули повну незалежність і значно розширили свою територію.

Оксана Нахлік

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 883 – 886.