Причинки до староруського віршування

Іван Франко

Роздивляючися уважно в різнорідних пам’ятках найстаршого українського письменства, я дійшов до того погляду, що в ньому доховалося до наших часів далеко більше пам’яток, писаних віршами, ніж се досі загально признається.

Поминаючи вже «Слово о полку Игоревѣ», якого віршову форму найбільша часть дослідників, особливо великоруського племени, і досі вважає тільки гіпотезою, та пісню про Оря, половецького співака, якої віршову форму реконструював уперве Ювеналь Тихоновський, поминаючи також величезну масу церковних пісень, перекладених із грецької мови і поміщених у церковнослов’янських «Празничних Мінеях», де заховалися твори греко-візантійських поетів, треба признати, що і в нашім найстаршім літописі заховалося досить значне число віршованих пам’яток, переписаних прозою при редагуванні літопису.

На одну таку пам’ятку звернув я вже увагу в львівськім тижневику «Неділя», ч. 10 б[іжучого] р[оку], а власне на віршу про напад печенігів на Київ у р. 968, якої первісна неналежність до літопису стверджується вже тим, що вірша оповідає про напад печенігів у тім році як про перший напад сеї орди на Русь («Придоша Печенѣзи на землю руску первоє»), коли тим часом із того ж літопису відомо, що печеніги появилися на Русі уперве значно вчасніше, а власне ще в р. 915, під яким читаємо майже дословно те саме: «Прийдоша Печенѣзи первое на рускую землю», по чім, одначе, йде зовсім щось інше: «и створивше миръ съ Игоремъ идоша къ Дунаю». І пізніше мав Ігор зносини з печенігами, але війни з ними, правдоподібно, не було.

Прочитуючи уважно найстаріші відомості нашого літопису про руську землю та про руську князівську династію, я мав враження, що читаю одно за одним поетичні оповідання, переписані прозою. Се завважили вже й давніше деякі дослідники, та ніхто з них не вивів із сього спостереження досить простого заключения, що ті поетичні саги були первісно зложені віршами. Певна річ, не були се такі самі вірші, як наші теперішні, писані новочасними поетами, ані такі, як наші народні пісні, складані або перероблювані у значно пізніших часах, але зближалися своїм складом більше до норманських та старогерманських віршованих саг та рун, яких зразки заховалися між іншим у найстаршій «Едді» та в піснях давніх норманських поетів в роді короля Гаральда.

Подаю тут читачам проби реконструкції віршової форми деяких оповідань нашого найстаршого літопису, держачися, як і в попередній пробі, тексту Печерського (т[ак] зв[аного] Іпатського) літопису, якнайближчого до первісних оригіналів і до народної мови.

1. Покликання варягів

Під р. 862, отже, більше як сто літ перед нападом печенігів на Київ, подає наш літопис ось яке поетичне оповідання:

И изгнаша Варягы за море,

И не даша имъ дани,

И почаша сами в собѣ володѣти.

И не бѣ в нихъ правды,

И въста родъ на родъ,

И быша оусобицѣ в них,

И воевати сами на ся почаша.

И ркоша: «Поищемъ сами в собѣ князя,

Иже бы володѣлъ нами и рядилъ

По ряду [и] по праву».

Идоша за море к Варягом, к Руси

[Тут іде літописна вставка: «Сіце бо звахуть ты Варягы Русь, іако се друзии зовутся Свее, друзии же Оурмани, Аньгляне инѣи и Готе». – Іван Франко.]

Ркоша Руси Чюдь, Словѣне

И Кривичи и Вся:

«Земля наша велика и обилна,

А наряда въ ней нѣтъ.

Да пойдете княжить и володѣть нами!»

И избраша ся трие брата с роды своими,

И пояша по себѣ всю Русь,

И придоша къ Словѣномъ пѣрвѣе

И срубиша город Ладогу.

И сѣде старѣишим в Ладозѣ Рюрикъ,

А другий Синеоусъ на Бѣлѣ озерѣ,

А третѣи Труворъ въ Изборьсцѣ

[Тут іде літописна вставка: «И от тѣхъ Варягъ прозва ся руская земля». – Іван Франко.]

По дьвою же лѣту оумре Синеоусъ

И брать его Труворъ,

И приіа Рюрикъ власть всю одинъ.

И пришед къ Ильмерю,

И сруби город надъ Волховом,

И прозваша и Новъгород.

И сѣде ту княжа и раздаіа

Мужемъ своимъ волости и городы рубати:

Овoмy Полътескъ, овому Ростовъ,

Другому Бѣло озеро

[Далі йде літописна вставка: «И по тѣмъ городомъ суть находницѣ Варязи: в Новгородѣ Словенѣ, и в Полотьскѣ Кривичи, в Ростовѣ Меряне, на Бѣлѣ озерѣ Весь, в Муромѣ Мурома, и тѣми всѣми обладаше Рюрикъ». – Іван Франко.].

И бяста у него два мужа

Не племени его, но боярича,

И та испросиста ся къ Цсрюграду

С родом своимъ, и поидоста по Дънепроу.

Идучи мимо и оузрѣста на горѣ городокъ,

И въспрошаста ркуще : «Чии се городъ?»

Они же ркоша: Была сут три братыя,

Кии, Щекъ [и] Хоривъ,

Иже сдѣлаша городъ сии,

И изъгыбоша, а мы сѣдимъ,

Роды ихъ, и платимъ дань Козаромъ».

Асколдъ же и Диръ остаста в городѣ семъ,

И многи Варягы съвокуписта,

И начаста владѣти польскою землею.

Отсе поетичне оповідання має характер не книжної записки, а усної традиції, але пізніший редактор, записуючи його або знайшовши давніший запис, повставляв у текст свої додатки, взяті чи то з інших писаних джерел, чи, може, навіть із власної комбінації. Такою власною комбінацією пізнішого редактора можна назвати етнографічну вставку між рядками 24 і 25 поетичного оповідання, де занотовано, що від варягів уся земля прозвалася Русь, і між рядками 33 – 34, де до варягів «находників» зачислено туземні племена словен, кривичів, муроми та весі.

Вставка після рядка 11 полягає на старій норманській традиції, яка вважає варягів, що називали себе Русь (Rutheni у Саксона Граматика), частиною того північногерманського племени, якого інші парості називали себе свеями (шведами), урманами (норманами) та англянами (англійцями).

Що ж до самого поетичного оповідання про покликання варягів на Русь, зазначу лише те, що воно має собі досить близьку паралелю в оповіданні старонімецького письменника Відукінда про покликання германськими племенами англів та скотів саксонських войовників Генгіста й Горси, що були основателями англосаксонської держави в Англії та Шкоції.

Писано дня 19 марта 1912 р.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: Сніп. – 1912. – № 15. – 8. IV. – С. 2 – 5, за підп.: Д-р Іван Франко.

Подається за першодруком.

«Сніп» – український культурно-освітній журнал-тижневик для інтелігенції. Виходив у Харкові протягом 1912 – 1913 рр.

Тихоновський Ювеналь – Йдеться про Ювеналія Тиховського (1868 – 1919) – українського педагога і письменника.

…у найстаршій «Едді» – «Едди» – пам’ятки давньоскандинавського поетичного епосу. Йдеться про «Старшу Едду» – збірку героїчних і міфологічних пісень, укладену в VII – VIII ст. (записану в XIII ст.).

Король Гаральд (Гаральд Гардрааде; Суворий) – норвезький король (1047 – 1066) і поет. До коронації перебував на службі у Візантії та Київській Русі, очолюючи варязьку дружину, вів боротьбу з африканськими піратами, був у Єрусалимі. Від 1044 р. одружений із руською княжною Єлизаветою Ярославною, якій присвятив «Пісню про дівчину з руської країни».

Саксон Граматик (1150 – 1216) – данський історіограф, автор історичних хронік, написаних латиною.

Відукінд – один із найвідоміших німецьких хроністів, жив у другій половині X ст. і помер близько 1004 р. ченцем у Корвеї (Вестфалія). Йому належить літопис під заголовком «Res gestae saxonicae», в якому викладено історію саксів після їх насильницького покатоличення Карлом Великим і за владарювання Генріха І та Оттона І. Цей літопис вирізняється об’єктивністю, безпристрасністю і містить цінний історичний матеріал.

Наталія Тодчук

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 892 – 895.