Печеніги під Києвом 968 р.

Іван Франко

(Найстарша українська народна пісня)

Якось так сталося, що на неї досі не звернули уваги. Ані історики суспільно-політичних відносин, ані історики письменства не завважили досі, що в нашім найстаршім літописі обох редакцій, Печерської та Видубицької, під р. 968 поміщено оповідання в високій мірі драматичне та поетичне, в якім не трудно віднайти своєрідну віршову форму.

Аби не бути голослівним у своїм твердженні, завважу лише, що в своїй просторій «Історії України-Руси», т. 1, ст. 416 проф. М. Грушевський збуває сей епізод усього кількома словами, що « на Русь із Болгарії вісті про печенігів, що вони тримають у блокаді Київ». Трошки ширше про сей епізод згадує наш автор на ст. 412, але й там він не дає ніякого поняття про історичну та літературну вартість сього оповідання.

Лишаючи собі на пізніше характер сього оповідання, подаю його тут у віршованій формі. Користуюся для сеї статті фотографічними виданнями обох редакцій нашого найстаршого літопису [Повѣсть временных лѣт по Ипатскому списку. Издание Археографической комиссии. Санкт-Петербург, 1871, ст. 49 – 50 і Повѣсть временных лѣт по Лаврентиевскому списку. Издание Археографической комиссии. Санкт-Петербург, 1872, ст. 38 – 39. – Іван Франко.].

В основу реконструкції тексту беру текст Іпатської (властиво Печерської) редакції, ближчий до оригіналу і до народної мови, коли натомість текст Лаврентієвого відпису виявляє змагання наблизити язик до церковщини. У своїй реконструкції не передаю зовсім докладно правопису ані одної, ані другої редакції, полишаючи зведення відмін до критичного видання. Літописне оповідання про перший напад печенігів на Київ виглядає ось як:

Придоша Печенѣзи первое

На рускую землю,

А Стославъ бяше в Переяславци.

И затвори ся Ольга съ внукы своими

Ярополкомъ и Олгомъ и Володимеромъ

В городѣ Киевѣ.

И оступиша Печенѣзи городъ

В силѣ тяжьцѣ, бещисленое множьство

Около города;

И не бѣ лзѣ вылѣсти изъ града,

Ни вѣсти послати.

И изнемогаху людие гладомъ и водою.

И събравше ся людие

Оноя страны Днѣпьра в лодыяхъ

И об ону страну стояху,

И не бѣ лзѣ внити в Киевъ

Ни единому же ихъ,

Ни изъ города къ онѣмъ.

И въстужиша людие в городѣ,

И ркоша: Нѣ ли кого,

Иже бы на ону страну моглъ доити,

И рещи имъ: «Аще не приступите

Оутро подъ городъ,

Предати ся имамъ Печенѣгомъ».

И рече одинъ отрокъ:

«Азъ могу пойти».

Горожани же ради бывше

Ркоша отроку:

«Аще можеши како ити, иди!»

Онъ же изыде изъ града съ оуздою,

И хожаше сквозѣ Печенѣгы,

Гля: «Не видѣли коня никтоже?»

Бѣ бо омѣям печенѣскы,

И и мняхуть [едина] ис своихъ.

И яко приближи ся к рѣцѣ,

Свѣргъ порты съ себе,

Суну ся въ Днѣпръ и побрѣде.

И видѣвше же Печенѣзи

Оустрѣиша ся нань стрѣляюще его,

И не могоша ему ничто же створити,

Они же видѣвше съ онога страны

Приѣхавше в лодьи противу ему,

Взяша и въ лодью

И привезоша и къ дружинѣ.

И рече имъ: «Аще не подступите

Заоутра рано подъ городъ,

Предати ся имуть людие Печенѣгомъ».

Рече же имъ воевода ихъ,

Именемъ Претичь:

«Подъступимъ заоутра въ лодьяхъ,

И попадъше княгиню и княжичи,

Оумчимъ на сю страну.

Аще ми сего не створимъ,

Погубити ны имать Стославъ».

И яко быст заоутра,

Всѣдоша в лодья противу свѣту,

Въструбиша велми трубами,

И людие въ градѣ кликоша.

Печенѣзи же мнѣша князя пришедша,

Побѣгоша розно о града.

Изыйде Олга съ внукы.

И съ людми к лодьямъ.

И видѣвъ же князь печенѣжьскый

Возврати ся единъ къ воеводѣ

Притичю, и рече: «Кто се приде?»

И рече ему [Претичь воевода]:

«Людие о онога страны».

И рече князь печенжьскый:

А ты князь ли еси?

Онъ же рече: «Азъ есмь мужь его,

И пришелъ есмь въ сторожехъ,

А по мнѣ идетъ вои бещисленое [множьство]».

И рече князь печенѣжьскый

Претичу: «буди ми другъ».

Онъ же рече: «Тако буди!»

И подаста руку межю собою,

И вдастъ печенѣжьскый князь

Претичу конь, саблю и стрѣлы,

Онъ же дасть ему бронь, и щитъ и мечъ,

И отступиша Печенѣзи от города.

Що се оповідання, як бачимо, досить поетичне, являється окремою вставкою в літописі, про се переконує нас те, що йде зараз далі по ній і виглядає як закінчення іншого, прозового, оповідання:

«и не бяше азъ коня напоити на Лыбеди [чрезъ] Печенѣгы. И послаша Киянѣ къ Стославу глюще: Ты, княже чюжей земли ищешь и блюдешь, а своея ся лишивъ. Малѣ бо насъ не възяша Печенѣзи, и мтрь твою и дѣтий твоихъ. аще не придеши ни вборониши нас, да пакы взъмуть. аще ти не жаль отьчини своея и мтрь стари суща и дѣти своихъ?

То слышавъ Стославъ в борзѣ всѣдъ на кони съ дружиною своею, и приде къ Киеву, и цѣлова мтрь свою и дѣти своя, съжали си в бывшем о Печенѣгъ, и събра воя и прогна Печенѣгы в поле, и бысть мирно».

Бачимо тут добре різницю між поетичним оповіданням і звичайним літописним стилем. В поетичнім оповіданні цікава з історичного погляду та подробиця, що парубок у Києві знає говорити по-печенізьки. Значить, печеніги вже довший час були сусідами українців, але держали з ними мирні зносини, а се тільки перший раз виступали воєнним нападом на Київ.

Написано дня 6 марта 1912.

Примітки

Вперше надруковано в газ.: Неділя. – 1912. – № 10. – 9. III. – С. 2 – 3, за підп.: Др. Іван Франко.

Датовано: Написано д[ня] 6 марта 1912. Стаття «Печеніги під Києвом 968 р.» є раннім варіантом розвідки про «Повість временних літ». Цей літописний епізод Франко згодом опрацював у вигляді віршової реконструкції-переспіву «Печеніги під Києвом» (датовано: писано дня 5 мая 1914), що є XXII розділом першої частини незавершеної праці «Студії над найдавнішим Київським літописом», над якою Франко працював протягом 1907 – 1916 рр. Там-таки Франко згадав про публікацію у «Неділі» своєї статті «Печеніги під Києвом 968 р.».

Подається за першодруком.

… в нашім найстаршім літописі обох редакцій, Печерської та Видубицької… – Йдеться про «Повість временних літ». Її перша редакція до нас не дійшла. Печерська редакція – третя, була створена 1118 р. в Києво-Печерському монастирі та збереглася в Іпатіївському літописі. Видубицька редакція – друга, її створив ігумен Видубицького монастиря Сильвестр на основі Несторового зводу (завершив роботу 1116 р.).

…текст Іпатської (властиво Печерської) редакції… – Редакція «Повісті временних літ», яка збереглася у рукописі, що належав Іпатіївському монастиреві біля Костроми.

…текст Лаврентієвого відпису. – Друга редакція «Повісті временних літ» збереглася у пергаментному Лаврентіївському списку, що його 1377 р. зробив монах Лаврентій.

Переяславець – Малий Переяславець, за Несторовим літописом – назва болгарського міста на правому березі Дунаю (болгарською мовою Малий Преслав). Здобувши Переяславець під час першого походу на Болгарію (968 р.), князь Святослав Ігоревич планував перенести сюди свою столицю завдяки вигідному економічному розташуванню міста. Тепер – Ескі Сарай (Старий палац), територія поблизу села Сарай і міста Констанца в Румунії.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 879 – 882.