Роман Е. Золя «L’assommoir»
Іван Франко
З початком сього року вийшла в Парижі осібною книжкою (перш печаталась у журналах) нова повість д. Еміля Золя п. н. «L’Assommoir», котра в французькім літературнім світі наробила стільки шуму і крику, як рідко котра повість перед нею. «L’Assommoir» становить сьомий том знаменитої галереї романів, котру д. Е. Золя печатає уже від 1872 р. п. н. «Les Rougon Macquart. Histoire naturelle et sociale d’une familie le second empire». («Ругон-Маккари». Історія природна і общественна одної родини за часів другого цісарства»). Цілість має складатися із двадцяти відрубних романів і представляти в собі постепенний розвій панування Наполеона III від 2 грудня 1851 р. до седанської катастрофи. Крім того, великанська композиція д. Е. Золя має ще другу задачу, а іменно: представити, як родина, зложена з кільканадцяти людей, на вид одарених зовсім відрубними темпераментами, в самій основі переховує первісні особливості нервові та кровні і як одно звихнення нервової рівноваги в організмі батьків перероджуєсь у організми дітей.
«Наслідство, подібно як вагота, має свої права», – говорить д. Золя у переднім слові до першого тому, – і тоті-то права наслідства він старається викрити і роз’яснити на примірі родин Ругонів та Маккарів, походячих від спільних родичів. Але, представляючи постепенний розвиток тих родин, д. Золя стрічає третю задачу, а іменно: яким способом і оскільки впливає поєдинча родина, невеличка група людей на хід великих історичних випадків, котрі, конечно, при подрібнім і докладнім розборі показуються не випливами волі та забагів пануючого (хоть би й якого деспота), а сумою тисячів а тисячів дрібних щоденних випадків, почастних змагань, праць, удач та неудач. Тому-то й герої д. Золя, хоть усі члени одної родини, «силою того, новішим вікам властивого напору все вгору та вгору», переходять у всі класи суспільності (рантьє та буржуа провінціального містечка, сільський священик, лікар, паризький промисловець, міністр внутренних діл, нужденна прачка-зарібниця, – ось які типи приводить автор побіч других у своїх романах).
«Ругон-Маккари» належить уважати за одну з найграндіозніших прояв літературних нашого віку, не лиш задля особлившого способу будувати поетичну композицію на чисто научній заснові, але й задля безпримірного об’єктивізму, з яким автор представляє своїх героїв, та ще задля великої артистичної і етнографічної стійкості кожного поодинокого роману. Не диво, отже, що д. Золя, хоть до недавна ще майже зовсім не признаний у ріднім краю, де ще й досі перед водять такі, як Дюма і Com., найшов прихильнішу критику і нечувану досі популярність та симпатію в Росії, де після критики Белінського, Добролюбова, Писарева і др. публіка, так сказати, більше дозріла до притяжчого корму, який подає д. Золя. І в Франції, чути, почали від минувшого року змінюватися погляди. Шостий том «Ругон-Маккарів» п. н. «Їх превосходительство Ежен Ругон» розійшовся бистро в чотирьох виданнях, а критика паризька виразилася о нім похвально. Доперва сьомий том, в котрім автор, як сам каже, подав французькій публіці перший роман людовий, визвав гарячі спори критиків. Одні осуджували та анафемізували автора за грубий і безпримірний цинізм в представленні, другі знов боронили його за правду, котра ясно пробивається з кожної стрічки роману. Я к закінчився той спір, чия сторона взяла верх, не знати, – а лиш те певна річ, що спір прислужився найбільше авторові та видавництву, бо в протягу двох місяців зроблено 26 накладів роману!
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Друг», 1877, № 3-4, с. 54 – 55, за підписом І. Ф. Подається за першодруком.
…до Седанської катастрофи… – тобто до падіння Другої імперії Наполеона III після розгрому французьких військ у битві при Седані у вересні 1870 р. (франко-прусська війна 1870 – 1871 рр.).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 48 – 49.