Сочинения Глеба Успенского

Іван Франко

В двух томах. С портретом автора и вступительной статьей
Н. К. Михайловского. С-Петербург, 1889.

Ось золота книга, якій нема пари, мабуть, у жоднім письменстві цілого світу. Гліб Іванович Успенський, писатель російський, не належить властиво до ніякої школи. Одинокою його школою є життя, одиноким учителем – народ, простий, робучий, звичайно бідний і нещасливий. Життю того народу він придивлюється, вглиблюється в нього ціле життя і, мов з невичерпаної криниці, видобуває з нього щораз нові появи, щораз нові погляди.

Та й дивний спосіб писання у того чоловіка. Він не пише повістей ані довгих оповідань, не видумує нічого, ані людей, ані пригод, не силується зацікавити читателя. Він, звичайно, розповідає тільки те, що чув, бачив, і для того все зачинає від себе, а розказуючи про пригоди і діла других людей, раз у раз заглядає в глиб власної душі і показує нам, що в ній при тім діється.

І хоч оповідати вміє він пречудесно, – се можете побачити от і з того шматочка, котрий містимо в першім н-рі «Народу», – то все-таки він великим оповідачем, або, як кажуть учені, епіком, таким, як Лев Толстой, Тургенев, Достоєвський або наші Нечуй і Мирний, не зробився. Йому о що інше ходить: не змалювати життя людей як на образі, правдиво та холодно, але зглибити його серцем, відчути в собі всяке людське горе і в читателях збудити таке саме співчуття – ось його головне завдання. Задля того він не шукає незвичайних людей ані пригод, але бере те, що бачить довкола себе, найпростіші, найзвичайніші події, і правдиво віщим духом вникає в найдрібніші причини і наслідки тих подій, заглядає в душу людей, що в них запутані, і в усьому тому показує таку глибінь правди, не раз важкої і страшної, що чоловіка переляк бере, немов хто перед вашими ногами раптом відкрив безодню, де вам здавалося, що стоїте на рівній твердій землі.

Мучить і бентежить Успенський до глибини душі навіть там, де розказує про речі радісні, ясні. Але та мука виходить читачеві на пожиток; вона чистить душу, як літня буря чистить повітря. Прочитавши його нехитрі, але дуже глибокі оповідання, чоловік стає ліпшим, починає любити людей, коли не за що друге, так за ту величезну многоту терпіння і непотрібної муки, яку вони виносять, починає живо відчувати ту муку, починає бридитися брехнею і неправдою.

Справді золота і благотворна книга – ті «Сочинения Гл. Успенского». Кожному, хто тільки розуміє мову російську (а щоб читати з пожитком Успенського, треба її добре розуміти!), ми радимо набути ті «Сочинения» – вони дуже дешеві, бо за два величезні томи, в котрих зміщено все те, що недавно було в восьми, і ще додано нових творів на два – платиться тільки три рублі. Особливо радили б ми нашим інтелігентним людям усяких партій пильно читати сю книгу і вчитись з неї, як треба любити «найменшого брата», що й як для нього працювати і як дивитися на його життя, щоб, розвиваючи та просвічаючи його, не забувати, що і в його простому житті є багато такого, що не тільки гріх би було ламати й нівечити, але, противно, чого інтелігентним людям від простого робучого чоловіка, а особливо від селянина-хлібороба, треба навчатися і набиратися.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1890, № 1, с. 16. Повна назва рецензованого видання: «Сочинения Глеба Успенского, в двух томах, с портретом автора и вступительной статьей Н. К. Михайловского. Второе, значительно дополненное издание. Издание Ф. Павленкова. С.-Петербург, 1889».

Подається за першодруком.

Михайловський Микола Костянтинович (1842 – 1904) – російський публіцист, соціолог і літературний критик, ідеолог ліберального народництва.

…з того шматочка, котрий містимо в першім н-рі «Народу»… – В тому ж номері «Народу», де була опублікована рецензія Франка, надруковано твір Г. Успенського «Народна совість (Оповідання панича)» у перекладі М. Павлика (с. 7 – 10).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 42 – 43.