З України

Іван Франко

У найновішому випуску руського місячника «Правда», що видається у Львові, знаходимо кілька цікавих відомостей про стан письменства і загалом про духовий рух українців в Україні.

«Здається, – пише кореспондент, – що ще ніколи не було в нас так важко, як сьогодні. Цензура скандально взялася знищити все до решти і пропускає лише деякі невеличкі і дурненькі твори, а що ліпше і гарніше, – про це годі й подумати.

Минулого року в Києві укладено збірник (альманах) п[ід] н[азвою] «Звістка», в якому, окрім самої белетристики, не було нічого; до того ж, половина з тієї белетристики друкувалася давніше, а решта була така невинна, як новонароджене дитя. Попри це цензура заборонила друк цього видання, хоч згідно з указом 1876 року белетристичні твори українською мовою цензура може пропускати.

В Одесі також укладено і надіслано до цензури літературно-етнографічний збірник п[ід] н[азвою] «Розмова». Це видання, як і київське, було укладене так, щоб цензура абсолютно не мала до чого причепитися, щоб не була в ньому не лише слова, а навіть думки, яка б щось чи когось ображала. Тому-то редактори були певні, що цензура видання пропустить, а тим часом трапилося протилежне – видання «Розмови було заборонене цензурою.

Невідомо, але схоже, що така ж доля чекає на інші підготовані збірники: київську «Весну», чернігівську «Десну» та одеську «Спілку».

У редакторів заборонених збірників з’явилася думка подати скаргу на цензуру до міністра, можливо, й до сенату. Щоправда, це виглядає як скарга перед вовком про те, що зроблено з вовчого наказу, але ж треба щось робити, можливо, що-небудь з цього вийде. Побачимо!

Тимчасом, однак, геть опускаються руки, уся наша праця схожа до Сізіфового труду, який не дає жодного результату. Нині, наприклад, завершує одна людина «Українсько-руську бібліографію» і перший том російсько-українського словника, але певно, що видання слід відкласти на невизначений час, а хто знає, чи автор побачить в друку свою працю, над котрою провів кілька років. Не кажучи вже про те, що правне становище нашої літератури надзвичайно складне, що наше слово виключене з ужитку в церкві та школі, що йому залишено тільки белетристику та етнографію, – навіть у тому маленькому закутку, в який нас утиснуто, чиновники не дають нам жити і душать нас ще більше, ніж сам указ. У підсумку – не маємо жодних прав, тож і не дивно, що наша справа не лише не розвивається, а навпаки, марніє.

Так само, як із літературними творами, поводяться з українським театром. З Києва повідомляють, що під час генерал-губернаторства Ігнатьєва не дозволено українським трупам Кропивницького і Садовського давати вистави в цьому місті. Цензура не допускає до репертуару зовсім нових творів, сподіваючись, що глядачам обриднуть старі вистави, і вони збайдужіють до українського театру. Крім того, нещасних артистів примушують грати стільки ж дій російських драм, скільки й українських; так що якщо й дають яку-небудь українську драму в п’яти діях, то змушені потім того ж вечора грати також п’ятиактовий російський твір, через що вистава починається о 7-й годині, а закінчується о 2-й ночі, що і для глядачів, і особливо для артистів є справжньою мукою».

Ці слова надто красномовні і дуже драстично ілюструють плачевний стан українського письменства в Україні, аби ще що-небудь до них додавати.

Слід підкреслити хіба що ту справді сатанинську облуду, з якою цензура дозволяє друкувати українською мовою різні дурниці на кшталт «Сцен з малоруського життя» якогось Раєвського – бездарних і пласких, а часто ще й порнографічних фарсів, які вийшли вже в четвертому виданні, чи жалюгідних повісток і графоманських віршів, аби замилити світові очі, що, бачите, українські книжки з’являються, але ця література така мізерна, що взагалі не варто надавати їй якихось більших прав!

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1890, № 25, 25 січня, s. 1, під назвою «Z Ukrainy», без підп. Авторство: Дорошенко В. Спис творів Івана Франка… – Львів, 1930. – Т. 4. – Вип. 2. – С 87; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів, – С. 234: Стаття є відгуком на дописи в «Правду» під назвами «З Києва» та «З південної України», подані в рубриці «Вісті».

Подається за першодруком у перекладі,

У найновішому випуску руського місячника «Правда»… – Йдеться про випуск 3 за грудень 1889 р.

…схоже, що така ж доля чекає на інші підготовлені збірники: київську «Весну», чернігівську «Десну» та одеську «Спілку». – Ці альманахи не надруковано.

Ігнатьєв Олексій Павлович (1842 – 1906) – російський державний діяч. З 1889 р. – генерал-губернатор Києва.

Раєвський Петро Іванович (1847 – 1886) – російський та український письменник, автор поширеної в Україні та Росії у другій половині XIX ст. у кільканадцятьох виданнях і в багатьох передруках збірки гуморесок «Сцены и рассказы из жизни малороссов» (1872) і «Новые сцены из малорусского быта» (1883).

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 231 – 232.