[Рец.] Georg Brandes. Polen

Іван Франко

Einzig autorisierte übersetzung aus dem dänischen von Adele Neustädter. Paris, Leipzig, München. Verlag von Albert Langen. 1898

Із натхненням та любов’ю написана книга. Не студія, а особисті враження, які автор отримав під час триразових відвідин російської Польщі (1885, 1886 і 1894 рр.) та у власний спосіб переосмислив. Цими враженнями були, наскільки це притаманно Польщі, здебільшого приємна природа, інтелігентні чоловіки, чарівні жінки, суто польська щира гостинність і найкращі анекдоти – подих цієї парфумованої атмосфери струмує з кожної сторінки книги.

Інколи він аж так сильно вдаряє автору в голову, що той просто-таки збивається на дифірамби, як-от коли вбачає в «Польщі» синонім свободи, символ «ідеї права народів на незалежність та права кожного окремого народу на повну політичну свободу». Перемога цієї ідеї в Європі має бути водночас хвилею відродження Польщі.

Завжди сумнівно писати такі книжки і такі передбачення, пізнавши, як Брандес, тільки крихітну частинку від частини якоїсь нації на власні очі, не знаючи при цьому ні мови, ні історії країни. Якби Брандес трохи озирнувся на історію Польщі, то знав би, що перемога «ідеї права кожного окремого народу на повну політичну свободу» конечно означає водночас зміцнення неможливості відновлення історичної Польщі, адже історична Польща в жодному разі, як у тому прагне переконати Брандес, не була єдиною нацією і єдиною конфесією, але державою з панівною нацією і конфесією та з кількома пригнобленими націями (українцями, білорусами, литовцями, латишами, естонцями), які водночас потерпали від конфесійного утиску.

Цей національний і конфесійний утиск став також однією з найголовніших причин занепаду Речі Посполитої, а також не був ліквідований конституцією 3 травня 1791 року, що її так високо оцінив Брандес. Так само сумнівним мені видається, коли Брандес дає своїй книзі назву «Поляки» і далі всюди в тексті теж говорить про цілу націю, не знаючи пруських та австрійських поляків.

Найцікавіші в книжці влучні авторові власні переживання і спостереження, ось як над відомою й читачам «Zeit» цензурною морокою. На жаль, тут теж бракує історичної перспективи, і утиск, спрямований спеціально проти поляків, Брандес схильний характеризувати як національний, хоча утиск той, одначе, радше є неодмінною властивістю абсолютизму та системи цензури і, наприклад, у передберезневій Австрії у стократ тяжче гнітив уми, ніж тепер у Варшаві. Те, що йому розповіли поляки і що він відтворює у своїй книзі, у цьому разі сильно перебільшено і викривлено, як-от історія із засудженим у Кракові Гендігері (с. 216 – 218), яку можна перечитати за матеріалами процесу і порівняти з Брандесовою версією.

Третину книги присвячено польській літературі, і це, напевно, найзначніша і найповчальніша частина книги. Хоча автор тут також пише про літературу, із якої лише дещо прочитав у перекладах, проте він прочитав найвидатніше, тож усе-таки цікаво почути думку такого знавця літератури і чуйного критика, як Брандес, про таких поетів, як Міцкевич, Словацький і Красінський.

Тут також не завжди можна з ним погодитися, а саме тоді, коли він вбачає в Красінському, найбільш польському й найбільш аристократичному серед трьох, поета гуманності й чистої любові до людей, тоді як у нього знову й знову поляки постають як месія народів, а польська шляхта – як месія поляків. Цікаво, що книга щойно минулого року була перекладена польською мовою з німецького (між іншим, досить поганого) перекладу, та натомість приготувала авторові в Галичині блискучий прийом.

Тепер, одначе, в книзі в багатьох місцях підкреслено дуже настійну пристрасть польських романтиків до мотиву зради і навіть уславлення зради у їхніх поезіях. Поляки, які рік тому підняли жахливий галас супроти нижчепідписаного через його надруковану в «Zeit» статтю про мотив зради у Міцкевича, цілком спокійно сприйняли те-таки від Брандеса.

Примітки

Вперше надруковано німецькою мовою у газ.: Die Zeit. – 1899. – № 234. – 25 березня. – S. 190, за підп: Iwan Franko.

Подається за першодруком у перекладі Б. Тихолоза.

конституцією 3 травня 1791 року. – Йдеться про польську конституцію, прийняту чотирирічним сеймом 3 травня 1791 р., яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи й рівні права усім громадянам.

Красінський Зигмунт (1812 – 1859) – польський письменник.

надруковану в «Zeit» статтю про мотив зради у Міцкевича… – Йдеться про контроверсійну статтю І. Франка «Ein Dichter des Verrathes» [«Поет зради»], опубліковану у віденському тижневику «Die Zeit» (1897).

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 233 – 235.