Вступне слово до публічних відчитів перед молоддю в залі «Руської бесіди» 22 листопада 1911 р.

Іван Франко

Виступаючи перед шановною громадою з рядом відчитів, у яких хочу відчитати деякі мої друковані вже, а також деякі недруковані твори, хочу на вступі сказати дещо про те, що спонукало мене до сього прилюдного виступу.

Прилюдні відчити у нас – не новина, хоч ми досить пізно і в тім огляді пішли за прикладом інших освічених народів. Найбільша часть таких відчитів обговорює теми наукові з метою популяризувати здобутки науки в таких кругах, до яких друковане слово не доходить або яким воно в строго науковім викладі було би недоступне.

Щодо творів літературного змісту, то деякі з них, а власне поетичні, що привикли чути на прилюдних зібраннях у формі декламації, причім декламатор не читає, але говорить з пам’яті, стараючися при помочі відповідних змін у голосі та міміки надати поетичному творові якнайбільше артистичної експресії (художнього вислову) та викликати ним якнайсильніше естетичне враження. Трафляється дуже часто, особливо коли декламатор володіє сильним голосом та живою жестикуляцією, а зате має менше артистичного почуття та естетичного смаку, що за зверхньою формою декламації пропадає зміст та основна ідея твору.

Не першина у нас також відчитування літературних творів із письма або друку, але мені досі мало трафлялося чути такі відчити і для того не можу сказати, яке враження робили вони на зібрану публіку. Дуже часто самі автори або лектори помиляються в доборі твору, призначеного до читання, і нема нічого легшого, як знудити публіку чи то занадто розтягненим та неясним описом, чи то довгою та банальною розмовою, чи то слабим та психологічно невідомим оповіданням подій.

Коли ж додати до того малу вправність найбільшої части освічених людей нашого часу, привиклих до тихого та швидкого читання газет та часописів, у голосному та виразному читанні друкованого слова, тоді зрозуміємо, що добре відчитання добре дібраного твору може мати немале значення і дати добірній публіці слухачів таке естетичне вдоволення, якого не дасть тихе та швидке читання того самого твору.

Я мав нагоду два рази випробувати се на своїх власних літературних творах, раз у «Naukow-ій Czyteln-i», де я перед добірною польською публікою вночі перед Новим роком відчитав свою первісно по-польськи написану казку «Без праці», а другий раз на отсьому самому місці, де я на однім із пополудневих недільних літературних зібрань, устроюваних у перших роках видавання «Літературно-наукового вісника», головним заходом Осипа Маковея, відчитав свою «Поему про білу сорочку». Можу сказати без самохвальби, що оба рази мої відчити викликали у зібраної публіки приємне, естетичне враження, не закаламучене ні одним фальшивим тоном.

Від того часу у мене назбиралося досить багато таких творів, прозових і віршованих, власних і перекладаних мною, які, на мою думку, надаються не тільки до тихого читання, але також до голосного прилюдного відчиту.

Найважнішою прикметою таких прилюдних відчитів, чи то літературних, чи також популярно-наукових творів, повинна бути, крім добору самого змісту, простота і виразність виголошення і темпо, відповідне до змісту, яке б давало можність слухачам добре відчувати ряди слухових вражінь і викликані ними уяви фантазії, через що одиноко осягається найвища мета такого відчиту – дати публіці можність пережити душею те, що представлено в творі.

В такім разі відчит буде справді збагаченням духового життя тої групи людей, що слухала його, а таке збагачення духового життя належить, безперечно, до найцінніших скарбів, які може дати нам життя людське взагалі.

Примітки

Вперше надруковано в газ.: Діло. – 1911. – № 236. – 11 (24). X. – С. 5, без назви й підпису (рубрика «Новинки»).

Публікації Франкового тексту виступу передувало коротке вступне слово від редакції:

«Відчити д-ра Івана Франка почалися в неділю. Салю “Руської бесіди” наповнила битком публіка, особливо з кругів молодежі, яка й оваційно привітала ш[ановного] прелегента. Відчит свій попередив д-р Іван Франко ось таким вступом про “друковане й живе слово”».

У покажчику М. Мороза «Іван Франко. Бібліографія творів» цей Франків текст зафіксовано під назвою «Друковане й живе слово» (с. 362).

Подається за першодруком під назвою упорядника й наукового редактора.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 874 – 875.