Соціальна демократія в Австрії
Іван Франко
У числах 242-243 монахійської «Allgemeine Zeitung» появилася стаття, в якій стисло викладено історію соціальної демократії в Австрії. Незважаючи на німецько-ліберальне забарвлення, статтю написано досить спокійно і об’єктивно. Гадаємо, що подаючи з неї головні факти, допоможемо нашим читачам зорієнтуватися в сучасній політичній ситуації.
Соціальна демократія як масовий рух появилася в Австрії щойно в 1868 р., коли після поразки під Садовою Австрія була змушена надати народним масам ширші права. Соціалізм здобув тоді відразу десятки тисяч прихильників, які, користаючи зі щойно дозволеного права на спілки, кинулися організовувати робітників. Головним керівником руху був Обервіндер, родом із Франкфурту, учень Лассалля.
Однак, коли восени 1869 року робітники намірилися влаштувати велику демонстрацію перед парламентом, „міщанське міністерство” вдалося до репресивних заходів. Обервіндера й інших керівників ув’язнили, поставили перед судом і засудили за головну зраду до багаторічного ув’язнення. Але вже через кілька місяців міністерство зазнало краху, а новий уряд помилував засуджених соціалістів.
Крах 1873 року був фатальним ударом для австрійської соціальної демократії. Заробітки робітників розтанули, маса робітників, яких високі заробітки перед тим звабили були до міста, тепер розійшлася по селах і потужне соціал-демократичне сторонництво раптом зникло як піна. Обервіндер потрапив у злидні і мусив емігрувати з Австрії. Його наступник, Каллер-Реінтал, незважаючи на особисту відданість не зміг піднести організацію, а засуджений в р. 1879 за образу маєстату, був утрачений для руху.
Тимчасом серед робітників узяв гору анархістський рух. Нагору випливли такі індивідуальності, як Штельмахер і Каммерер, які не зупинялися перед убивством і грабежем і закінчили на шибениці. Керівником того руху був Пенкерт, особа наскрізь підозріла, спритна, красномовна, але незабаром до нього приліпилася підозра, що він перебуває на утриманні „поліції усіх країн”. Тоді ж клерикальне сторонництво за ініціативою кн. Ліхтенштайна і редактора Vaterlandu бр. Фогельзанга шукало порозуміння з тими „радикальними” соціалістами, а Пенкерт засідав навіть у числі експертів у робітничих справах, яких заслуховувала парламентська комісія. Згодом він утік до Лондона, де вже цілком відкрито перебував на послугах у поліції.
Нову епоху в історії австрійської соціальної демократії становить поява на арені д-ра Віктора Адлера. Характеристику цієї цікавої особистості подаємо тут дослівно.
„Був це молодий лікар, який мав маленьку практику, але добра філософська освіта й економічні студії приготували його до подальшої діяльності.
На перших порах він належав до сторонництва німецько-національного, але вже раніше у політичних питаннях і громадських мав погляди радикальніші, ніж його тодішні партійні товариші. Негайно відмовився від усіх своїх посад у партійних товариствах і кинувся до агітації соціально-демократичної. Цей наглий перехід від затятого народовства до провідництва в міжнародному сторонництві спочатку викликав недовіру в його нових товаришів; лише незвичайні агітаційні здібності подолали цю недовіру. Залишки своєї батьківської спадщини пожертвував на заснування робітничої газети, яку провадив із притаманною йому пристрастю.
Цілком віддавшись своїй новій діяльності і перевищуючи своєю освітою і талантом усіх інших лідерів своєї партії, він здобув незабаром потужний вплив на австрійську соціал-демократію, потужніший, ніж мав будь-хто перед ним. Наскільки сильними є його переконання, настільки чи не бракувало в його діяльності і грубої тіні політичної нещирості, що характеризувало всіх молодших політиків, які останніми роками появилися в Австріі. Важко йти далі, ніж д-р. Адлер, у злосливому навіюванні мотивів своїх політичних противників, якщо це корисно політичній цілі.
Його талант переважно діалектичний, а й на зборах противників він викликає ефект своїм саркастичним дотепом. Його жвавість і енергія здобули йому також немале значення і в штабі європейської соціал-демократії; особливо Енгельс поціновував його дуже високо. З-поміж усіх проводників соціал-демократії у Німеччині, сумніваюся, чи бодай один переважає його з огляду на здібності, хоча дехто стоїть вище від нього, власне, з приводу своєї щирості.
Заснування тижневика „Die Gleichheit” в р. 1886 означало важливий поворот в історії австрійської соціал-демократії. Різкий беззастережний спосіб писання і гострі атаки на надуживання адміністрації здобули газеті численних прихильників навіть у сферах неробітничої інтелігенції. Поступово почали створюватися робітничі організації, які у західних провінціях Австрії налічують приблизно 30.000 членів — кадри все ж скромні у порівнянні з Німеччиною і Францією. Але попри це робітничий рух уже виявив значний вплив на політичне життя Австрії, висунувши на перший план питання виборчої реформи. Нові вибори, найважливіші від р. 1873, впровадять соціальну демократію до парламенту, хоча, напевне, це буде невелика фаланга.
Примітки
Опубліковано в газеті «Kurjer Lwowski», 1896 р., № 252, 10 вересня.
Садова — місто в Чехії, де 3 липня 1866 року відбулася вирішальна битва австро-пруської війни, яка закінчилася поразкою австрійців.
Віктор Адлер (1852 — 1918) — один із лідерів австрійської соціал-демократії
Подаємо в українському перекладі Соломії Кость «» (2016).