Соромся, Росіє!

Іван Франко

Рескрипти галицьких старост, які звернені до людових послів і які забороняють їм скликати віча й організацію реляційних сеймиків у селах і містечках, повинні неодмінно звернути на себе увагу широких кіл не лише в нашій державі, але й поза її межами. Єдине галицьке видання, що має дозвіл розповсюджуватися в Росії, „Галичанин”, видрукувало їх у буквальному перекладі і додало від себе наступне зауваження:

„Зібрання і звіти послів перед виборцями слугують для вираження громадської думки. А тому заборона зібрань і посольських звітів є придушенням громадської думки. У неконституційній Росії нема парламентів, сеймів, посольських звітів і політичних товариств. Здавалося б отже, що там не може витворитися громадська думка. Однак насправді усі (? R.K.Lw.) ці дорогі конституційні інституції замінені вільними (?) з’їздами, на яких, за винятком політики, можна обговорювати всі (?) інші питання громадського життя. Пос. Вуйцік ані словом не торкнувся політики, але обговорював питання економічні і громадські, але незважаючи на це політична влада заборонила йому надалі скликати збори. Тепер побачимо, що ж відбувається в аналогічній ситуації в Росії. Проте, щоб нас не підозрювали у „москвофільській” партійності, долучимо потрібні нам факти з польської газети „Kraj”.

„Російський уряд, — читаємо в ч. 35 цієї газети, — охоче прислухається до громадської думки, а власне організація цієї думки, витворення, скажімо так, моральної атмосфери, в якій розвивається діяльність уряду, є, між іншим, головним завданням з’їздів. Природньо, що крім цього з’їзди і комісії, оскільки складаються вони із спеціалістів, мають завдання подати урядовим колам низку спеціальних вказівок, які не раз можуть вплинути на розв’язання розмаїтих законодавчих справ і питань.

Це, друге завдання, не раз є більш реальним, хоча, не можна заперечити, що перше є більш ефектним і як самостійне суспільне явище для інтелігентного читача і обсерватора більш цікаве. До цього ще треба додати, що витворення громадської думки у вище зазначених межах, має в Росії майже абсолютну (!?) свободу. Трапилося мені почути від одного з австрійських парламентарів, якого я запровадив на одне бурхливе засідання „вільного економічного товариства” у Петербурзі, що за кордоном ніде не допустили б такої нищівної критики. Я особисто був свідком того, як поліцейський комісар у Німеччині закривав засідання за фрази, далеко менш гострі, ніж ті, що їх допускають у Росії”.

Можна, як хто хоче критично висловлюватися з приводу свободи громадської думки в Росії чи важливості з’їздів, але в кожному разі сама можливість зробити згадане порівняння є надзвичайно присоромливою — очевидно, не для нас, але… для Росії, отже, посоромся, Росіє!

Примітки

Опубліковано в газеті «Kurjer Lwowski», 1896 р., № 267, 25 вересня.

Подаємо в українському перекладі Соломії Кость «» (2016).