Як король Карло В[еликий] ходив красти

Переклад Івана Франка

В Інгельгеймі над Рейном жив Карло В[еликий].

Раз вечором, коли заснув, думаючи про свою славу, явивсь йому ангел і велів йому встати і йти красти, а ні, то його жде велике лихо.

Карло змагається: «Я багатий, пощо мені красти? Як може Бог мені казати, щоб я переступав його заповіді?»

Ангел ще раз каже: «Йди красти, а ні, то згинеш марне».

Він подумав, убрався і пішов з палати. Замки всі повідмикані, всі спали, і ніхто його не бачив. Осідлав коня. Сторожа при брамі спить. Сів на коня і поїхав. Приїхав у ліс. Ніч ясна. Карло ще і думає, як він переслідував злодіїв, як Елігаста за якусь марницю вигнав з краю.

Здибає їздця в чорному, на чорнім коні. Карло в страху думає, що се чорт. Чорний питає його о ім’я, Карло не хоче сказати, оба хапають за мечі і б’ються – чорний ударяє міцно, ранить Карла, той б’є його також і розламує йому меч надвоє. Карло не хоче вбивати його і каже, щоб той розповів йому, хто він, а він йому своє [ім’я] скаже опісля.

Чорний розказує: «Я Елігаст, стратив маєток і мусив покинути край, а тепер зі своєю дружиною пустився на розбій. Бідних не чіпаємо, тільки – багатих панів, біскупів, монахів та попів».

Карло каже: «Я зовусь Альбрехт і також ходжу красти по церквах та монастирях». Пропонує обікрасти скарб Карла. Елігаст не хоче, а натомість радить обрабувати Еккеріха з Ерпемунда, швагра Кардового, котрий Карла хоче зрадити і вже многим людям наробив шкоди. Карло пристає.

Оба вдираються до замку Еккеріха. Елігаст іде до скарбівні, виламавши діру в мурі. Карло стоїть перед дірою, щоб брати накрадене добро. Елігаст має злодійське зілля, бере його в уста і розуміє мову птахів. Голуби на бантах говорять: «Там на дворі король стоїть».

Е[лігаст] каже се Карлові, той сміється з його легковірності. Е[лігаст] дає Карлові зілля, і той те саме чує, не віддає Е[лігасто]ві зілля, а каже, що згубив. Е[лігаст] сміється з нього, що так незручно краде, і признається, що й він сам украв се зілля.

Е[лігаст] набрав скарбу скільки йому треба було, передав Карлові, а сам вернув ще раз по дороге сідло. Під дзвін слів збудився Еккеріх, хопив за меч, жінка (Карлова сестра) його втишує і просить розказати їй, над чим він 3 дні і 3 ночі радив з товаришами. Той каже, що вони сприсяглися на Карлову смерть.

Еліг[аст] се чує. Жінка каже Еккеріхові: «Краще б тебе повісили». Еккеріх б’є її в уста. Елігаст уходить, розказує все Карлові, що завтра рано Еккеріх з дружиною нападе його і вб’є.

Карло дякує Богу, що йому казав іти красти і каже Елігастові, щоб про се доніс Карлові, той боїться, а посилає його. К[арло] їде додому, скликає раду, збирає військо, Еккеріхові люди приїздять у гостину, ніби безоружні, на подвір’ї їх окружає військо і находить на них під сорочками панцирі і мечі, їх роззброюють, Еккеріх приїжджає, брами заперті, його ловлять.

Еккеріх відпирається, жадає поєдинку, Карло посилає по Елігаста, той поборює Еккеріха в поєдинку, жениться з його вдовою і обоє жиють щасливо.

Примітки

Автограф перекладу зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (далі ІЛШ): Ф. 3, № 2185, с. 72-74.

«Як король Карло В[еликий] ходив красти» – це, ймовірно, стислий переказ змісту старонімецької поеми «Carlmeinet» («Карл Великий»). Ця казка стала джерелом для написання Франкової драми-казки «Сон князя Святослава». Про це свідчить примітка І. Франка до народної казки «Про царя, що ходив красти»:

«Ся казка була в середніх віках вельми популярна в Європі і в старих поемах прикладывалась до Константина В[еликого] (старофранцузька поема «Dit de Гетрегеиг Coustantin»), то до Карла Великого (старонімецька поема «Carlmeinet»). Докладнішу бібліографію подам в одній з дальших книжок «Ж[иття] і Сл[ова]», тут тілько зазначу, що казка ся в тій формі, в якій її передає старонімецька поема, послужила основою для моєї драми «Сон князя Святослава»» (Житє і слово. – 1895. – Т. 4. – Кн. 5. – С 173).

Подається за автографом. В автографі І. Франко одночасно вживає різне написання одного й того самого власного імені: Еллегаст, Еллігаст, Елегаст, Елігаст. Найчастіше використовується форма Елігаст, тому в тексті всюди подаємо саме цей варіант.

Карл Великий (742 – 814) – король (з 768 р.), імператор Франкської держави (з 800 р.). Від його імені походить назва династії Каролінгів. До складу імперії входили території сучасної Франції, Німеччини, Італії, Австрії, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Голландії та інших держав. Під час його правління зазнали розквіту освіта, наука (так зване Каролінзьке відродження). По смерті Карла Великого його імперія розпалася (843) і на її теренах поступово утворились окремі європейські держави.

Наталя Тихолоз

На тему цієї казки І. Франко написав драму-казку «Сон князя Святослава» (1895 р.). Тому умовно можна датувати переклад (фактично – конспект казки) 1894 роком і вважати підготовчим матеріалом для драми.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 175 – 176.