І. Щоденне життя
Переклад Івана Франка
Нарциз почав розповідати П’єрові про щоденне життя-буття Льва XIII.
– О мій любий аббе, маючи вісімдесят і чотири літ, він діяльний, як молодець! Усе його життя – се така сила волі і така праця, що ані ви, ані я не хотіли би так жити!.. Він устає о шостій зрана, відправляє службу Божу в своїй приватній каплиці і снідає крихітку молока.
Потім від осьмої години аж до полудня тягнеться без перерви ряд кардиналів, прелатів, перед його очима проходять усі справи конгрегацій – говорю вам: нема на світі справ більше численних і більше заплутаних. В полуднє найчастіше відбуваються публічні, збірні авдієнції.
О другій годині Папа обідає. Потім наступає пообідній спочинок, добре заслужений, або прохід у саду аж до шостої. Приватні авдієнції іноді задержують його відтак годину або дві. Вечеряє о дев’ятій і їсть дуже мало, жиє нічим, завсігди сам при своїм маленькім столі…
Ну, що думаєте про етикету, обов’язкову в тій самотині? Сей чоловік від вісімнадцяти літ не справив ані одного обіду для більшого числа осіб, жиє, вічно відокремлений у своїй величі!.. А о десятій годині, відмовивши рожанець посеред своїх найближчих, замикається в своїй спальні. Та й там, коли ляже, спить мало; його часто мучить безсонниця, він устає, прикликає секретаря і диктує йому записки, листи. Коли займе його якась цікава справа, він віддається їй увесь, думає про неї ненастанно.
Отсе й є його життя, навіть його здоров’я: інтелігенція, без перерви розбуджена, роботяща, сила і повага, що раз у раз почуває потребу вичерпувати себе. Зрештою, ви певно знаєте, що він довгий час залюбки занимався латинською поезією. Говорять також, що в часі, коли ще мусив боротися, він мав велику склонність до газетярства і що не тільки інспірував статті в субвеніонованих ним журналах, але навіть, як запевнюють, деякі й сам диктував, коли діло йшло про найдорожчі його ідеї.
Настала мовчанка. Серед сеї величезної галереї Канделябрів, урочистої і самотньої, посеред тих недвижних мармурів з білим полиском Нарциз протягав шию, щоб побачити, чи невеличке товариство папи не сходить уніз із Тапетової галереї, щоби, пройшовши повз них, удатися до саду.
– Знаєте, – промовив він знов, – його несуть на низенькім кріслі, досить вузькім, так, щоби могло пройти крізь усі двері. І що се за дорога! Майже два кілометри, поперек лож, кімнат Рафаеля, галерей образів і різьби, ле числячи багато сходів, ціла безконечна прогулка. Пройшовши її внизу, його ставляють на землі в алеї або висаджують на ожидаючу його коляску, запряжену парою коней… Сьогодні ввечір погода чудова. Він певно прийде. Пождімо ще трохи.
І поки Нарциз розповідав отсі подробиці, П’єр, слухаючи його уважно, проходив своєю уявою цілу дивоглядну історію папства.
Наперед йому уявлялися світські і пишні папи Ренесансу, ті, що з таким запалом відновлювали старовину і марили про те, щоби прикрасити столицю Петрову порфірою Римської імперії: Павло ІІ, вельможний венеціанець, що побудував венецьку палату; Сикст ІV, котрому завдячуємо Сикстинську каплицю, Юлій ІІ і Лев X, що зробили Рим городом театральної пишноти, чарівних празнкків, турнірів, балетів, ловів, маскарадів і фестинів.
Папи віднайшли Олімп під землею, під пилом руїн і, немов оп’янілі хвилями життя, що витрисло із старої землі, творили музеї, відновлювали величні поганські святині, присвячені культові всесвітнього подиву. Ніколи церква не перебувала такої смертельної небезпеки, бо хоча й не переставали ще величати Христа в церкві Св[ятого] Петра, то в залах Ватикану панував Юпітер і всі мармурові богині, що являли з себе тріумф тіла.
Дальше надійшов інший приввд: новочасні папи перед італіянською окупацією, Пій IX, ще вільний, що часто їздив по своїм любім місті Римі, його велику червоно-золоту карету тягло шість коней, довкола їхала швейцарська гвардія, а ззаду – компанія шляхетської гвардії. Та іноді на Корсо папа висідав із карети і проходжувався пішки; тоді один із гвардії галопував перед ним на коні, голосив, що йде папа, і всім велів розступатися. Швидко повози ставали в рад, мужчини висідали з них і клякали на хіднику, а женщини стоячи набожно похиляли голови при наближенні св[ятого] отця, котрий повільним кроком доходив отак зі своїми двораками аж до площі Народної, усміхаючись і благословлячи.
А отсе являється Лев XIII, добровільний невольник, від вісімнадцяти літ замкнений у Ватикані, що серед тих грубих мовчазливих мурів, окружений тайною, серед якої проходило його скромне щоденне життя, дійшов до найвищої величності, зробився чимсь немов святою і шановною містерією.
Ах, сей папа, котрого ніхто не зустрічає, ніхто не бачить, сей папа, схований для загалу людського, мов ті давні страшні божища, що тільки жерці відважувалися глядіти в їх обличчя! І він сам зробив себе невольником у тім коштовнім Ватикані, котрий його попередники з часів Ренесансу збудували і прикрасили для гігантських бенкетів; тут він живе, здалека від юрби, в тюрмі, посеред гарних мужчин і гарних жінок Михайла Анджело і Рафаеля, посеред мармурових богів і богинь, посеред того блискучого Олімпу, що розливає довкола себе релігію світла і життя. Ціле папство разом з ним купається ось тут у язичестві.
І що за вид, коли отой слабосильний дідусь, білий, як голуб, проходить через оті галереї Музею старинностей, щоби вийти до саду! Справа і зліва глядять на нього статуї цілим своїм голим тілом – ось тут Юпітер, ось тут Аполлон, ось тут всемогуща Венера, а он тут Пан, всесвітній бог, в котрого сміху дзвенять радощі цілої землі.
Нереїди купаються в прозорих хвилях, вакханки качаються по теплій мураві, без ніякої одежі, кентаври чвалають, несучи на своїх куріючих хребтах гарних, зомлілих дівчат. Вакх зненацька хапає Аріадну, Ганімед пестить орла, Адоніс розпалює влюблені пари своїм полум’ям.
А білий дідусь спішить-поспішає, сидячи на низенькому кріслі, поуз того тріумфу тіла, тої наготи, виставленої напоказ, прославленої, що голосить всемогучість природи, вічної матерії. Відколи її віднайдено, вигребано, вшановано, вона панує наново, непропаща. І надармо поприправлювано статуям фігові листки, так само, як повкладано одежу на величні фігури Михайла Анджело: їх пол так і горить, життя ллється почерез береги, сім’я кружляє потоками в жилах світу.
А зараз обік, у безмірно багатій ватиканській бібліотеці, де дрімає вся мудрість людська, була би ще страшніша небезпека, вибух, що розбив би на порох увесь Ватикан і кафедру св[ятого] Петра, коли би припадком книги й собі ж пробудилися і заговорили так голосно, як говорить красота Венери і мужеська сила Аполлона. Та сивий дідусь, майже прозірчастий, здається, і не чує нічого, а колосальні голови Юпітера, і торси Геркулеса, і статуї Антіноя день у день поглядають з насміхом, коли він проходить поуз них.
Стративши терпливість, Нарциз зважився запитати сторожа, і сей запевнив його, що його святість уже вийшов у сад. Бо дуже часто, щоби скоротити дорогу, його несли невеличкою критою галереєю, що виходила просто перед Монетарню.
– Ходімо й ми! Хочете? – запитав він П’єра. – Я бажав би, щоб ви оглянули сад.
Внизу, в сінях, котрих одні двері виходили на широку алею, Нарциз оп’ять вдався в розмову з іншим сторожем, старим вояком, котрого знав дуже добре. Сей зараз пропустив його і його товариша; та він не міг йому сказати, чи монсиньйор Гамба дель Цоппо сьогодні є в супроводі святого отця.
– Байдуже про се, – мовив Нарциз, коли оба опинилися самі в алеї, – я ще не трачу надії на щасливу стрічу… А ось, бачите, є той славний сад ватиканський.
Се сад вельми обширний. Папа може тут зробити чотири кілометри дороги, зразу алеями з усяких дерев, а далі, проїздячи виноградники і огород з яриною. Сей сад займає всю високоплощу ватиканського горба, досі окружений з усіх боків стародавнім муром, збудованим папою Львом IV; сей мур відрізує його від сусідніх долин, мов яку фортецю.
Давніше мур тягнувся аж до замку Св. Ангела, і се все разом становило так звану Львову кріпость. Ніщо не підноситься вище понад сю високоплощу, нічиє цікаве око не може сюди зазирнути, хіба з бані Св. Петра, що одна тільки кидає сюди свою величезну тінь серед скварного літнього дня. Зрештою, сей сад сам для себе становить окремий світ, цілість різнобарвну і повну, котрій кождий папа старався додати якусь прикрасу: тут великий партер з геометричними газонами, з двома гарними пальмами на середині, оздоблений цитриновими і оранжовими деревами в вазонах; далі сад більше натуральний, тінистий, де обік густих альтан знаходяться Аквілоне, фонтан Івана Везанціо і стародавній павільйон Пія IV, а далі – ліс зелених пишних дубів, з гущавинами платанів, акацій і піній, прорізаний широкими алеями, де повітря чудово лагідне для проходу; а в кінці, коли повернеш наліво, після цілого ряду букетів із зелених дерев, – яриновий огород і винниця, дуже старанно удержаний виноградник.
Ідучи лісом, Нарциз оповідав П’єрові подробиці про те, як поводиться святий отець у саду. Коди погода гарна, він прохожується що другий день. Давніше вже в маю папи покидали Ватикан і переносилися до Квіриналу, де повітря свіжіше і здоровіше, а на час найбільшої літньої спеки переїжджали до Кастель Гандольфо на березі озера Альбано.
Тепер святий отець не має ніякої літньої резиденції, окрім хіба одної вежі в стародавнім укріпленні Льва IV, майже неушкодженої. Тут він проводить найскварніші дні в літі. Він навіть велів побудувати обік невеличкий павільйон, щоби там помістити свою скромну прислугу, коли перейде сюди жити.
І Нарциз, як домашній, увійшов свобідно до середини, щоби дати П’єрові оглянути одиноку кімнату, де пробуває його святість. Се обширна кругла салька, з півкулистою повалою, на котрій вималювано небо, а констеляції зазначені символічними фігурами, серед котрих Лев має очі з двох звізд, що при помочі штучного освітлення ясніють уночі. Мури сеї вежі такі грубезні, що, пробивши одно вікно в його фрамузі, можна було влаштувати щось ніби покоїк, де поміщено ліжко.
Зрештою, в залі нема ніяких спрятків, крім великого стола для писання, другого, меншого, розсуваного для їди, і обширного королівського фотеля, цілком позолоченого, – се один із подарунків, які одержав папа в часі ювілею свого єпископства. Так і являються в твоїй уяві ті дні, одинокі, повні цілковитої тиші в тій низькій замковій залі, холодній, як могила, під час, коли там здалека над обезлюдженим Римом горить та пражить липневе та серпневе сонце.
Далі йшли нові подробиці. Он там, у другій вежі, з котрої крізь зелень видно було невеличку білу копулу, устроєно астрономічну обсерваторію. Тут також під деревом є швейцарський шалаш, де Лев XIII любить спочивати. Часом він іде пішки аж до грядок з яриною, особливо цікавиться виноградником і ходить по ньому та придивляється, чи виноград уже достиг і чи збір вина буде добрий.
Та найбільше здивувало молодого священика, коли почув, що святий отець був запалений стрілець, поки ще старість не ослабила була його сил. Він пристрасно полював на птахи. На краю зрубу розставляють було сіті з великими оками вздовж алеї, окружаючи таким способом гущавину і замикаючи її з двох боків. Посередині на землі кладуть клітку з вабиком, котрого спів швидко приваблює пташок із сусідства, усяких червоногрудок, посмітюх, соловіїв і дроздів. А коли їх назлітається велика купа, Лев XIII, засівши здалека на чатах, плеще в долоні, нагло полохає пташок, а ті, перхаючи на всі боки, заплутуються крилами в великих оках сіті. Тоді досить було тільки збирати їх і дусити, легенько скручуючи їм шийку великим пальцем. Смажені дрозди – се вельми добірний присмак.
Ідучи далі лісом, П’єр надибав ще одну несподіванку. Він наткнувся на Гроту з Лурду, копійовану в меншім розмірі, збудовану з каміння і з цементових брил. Се так його зворушило, що не міг укрити сього перед своїм товаришем [Нагадаємо, що сей сам П’єр є героєм іншої повісті «Lourdes», де описано се місто новочасних чудес і показано, як П’єр, гарячий католик, в тім місті побожної спекуляції стратив віру. – І[ван] Ф[ранко].].
– Невже се правда? Мені говорили про се, та я все-таки думав, що святий отець більше інтелігентний і не вдається в такі низькі забобони.
– О! – відповів Нарциз, – здається, що ся грота походить ще з часів Пія IX, котрий мав особливе набоженство до Лурдської божої матері. В усякім разі се мусить бути якийсь дарунок, і Лев XIII попросту удержує його.
Через кілька хвиль П’єр стояв недвижно, мовчки поглядаючи на сю репродукцію, на сю дитячу забавку віри. Якісь паломники в побожнім запалі полишали тут свої візитові карточки, позашпилювані в цементових шпарах. Се дуже засмутило його, і він пішов далі за своїм товаришем, повісивши голову, в сумних думах про нужденну глупоту людську. Вкінці, вийшовши з лісу і опинившися знов насупроти партеру, він підвів очі вгору.
Боже святий! Який чудовий був сей склін гарного дня і якою непереможною красою ясніла земля в отсій прегарній часті саду! Більше, ніж під сонною тінню лісу, більше навіть, ніж серед плодючого виноградника, він почував ось тут усю силу могучої природи, посеред сього голого партеру, самотнього, залитого сонячним промінням.
– Дивна річ, що ми не здибали його святості, – мовив Нарциз. – Нема сумніву, повіз проїхав іншою алеєю в лісі тоді, коли ми зупинилися коло вежі Льва IV.
І він почав говорити про свойого свояка, монсиньйора Гамбу дель Цоппо, і вияснював, що уряд копієра, т. є. чашника папського, що мав сповнювати сей прелат яко один із чотирьох тайних секретарів, є чисто почесним титулом, особливо відколи дипломатичні обіди і обіди, сполучені з посвяченням єпископів, відбуваються в секретаріаті державнім у кардинала-секретаря.
Монсиньйор Гамба дель Цоппо, котрого надута пустота ввійшла в приповідку, має, здається, тільки ту одну задачу, щоб забавляти Льва XIII, котрий дуже його любить за його ненастанні підхлібства і за анекдоти, які він збирає з усіх світів, з білого і чорного. Сей любезний черевань, готовий навіть прислужитися другому, коли його інтерес на тім не тратить, був правдивою живою газетою, знав докладно все, не погорджуючи навіть кухонними сплітками.
Таким робом він спокійнісінько простував до кардинальства і був певний, що одержить кардинальський капелюх, не завдаючи собі ніякого труду, крім доношення новинок папі в приємних хвилях проходу. І Бог ласкав, він певно раз у раз знаходити буде для себе багате жниво в тім замкнутім Ватикані, де тиснеться така юрба прелатів усякого роду, серед архиєрейської сім’ї без жінок, зложеної з самих старих кавалерів у рясах, що кермувалися глухою, безмірною амбіцією, провадили між собою глуху, огидливу боротьбу, палали один на одного дикою ненавистю і доходили іноді аж до доброї старої отрути давніх часів.
– Стійте! Ось він і є! Отсе святий отець!.. Та ми запізно прийшли. Він навіть не побачить нас, він уже йде сідати до повозу.
І справді, повіз під’їхав аж до краю лісу, і невеличка громадка людей, вийшовши з тісної алеї, звернулася до нього.
Сильно заворушилося щось у П’єровім серці. Недвижний ураз зі своїм товаришем, наполовину скритий за високим вазоном цитринового дерева, він тільки здалека міг бачити сього білого дідуся, такого слабосилого посеред хвилюючих фалдів білої ряси, що йшов помаленьку, дрібними кроками, немовби ховзаючися по піску. Він ледве міг розпізнати сухе лице, немов витесане із прозірчастої старої слонової кості, визначне хіба тільки великим носом повище маленького рота. Тільки великі чорні очі блищали, немов сміючись, немов зацікавлені, а уха нахилювалися направо до монсиньйора Гамби дель Цоппо, котрий, певно, власне кінчив якусь коротку а масну історію, квітчасту і цікаву. З другого боку, наліво, йшов один із шляхетської гвардії; два інші прелати йшли позаду.
То був найтісніший домашній кружок папи. Ось Лев XIII сів уже в замкнений повіз, а П’єр посеред сього великого саду, розігрітого сонцем і пахучого, знов пройнятий був тим дивним чуттям, якого зазнав у галереї Канделябрів, коли бачив у своїй уяві прохід папи посеред Аполлонів і Венер, що пишалися своєю тріумфальною наготою. Там тільки язичеська штука славила вічність життя, горді і всемогучі сили природи.
А ось тут він побачив папу посеред самої природи, гарної, розкішної, нам’єтної. Ось він, той папа, той білий дідусь, що провадить на прохід свойого Бога, Бога страждання, пониження і резигнації, провадить алеями сього саду, немов призначеного для любові, холодними вечорами по гарячих літніх днях, посеред пестощів і пахощів, посеред піній і евкаліптів, достиглих помаранч і гірких мигдалів. Тут Пан вповні розточує величне багатство своєї мужеської сили. Як же ж тут гарно жити посеред сеї пишноти неба і землі, любити тут красоту жіночу, радуватися тут посеред загальної плодючості! І нараз заблисла в П’єровій голові справедлива думка, що в такім краю світла і радості могла вирости тільки релігія світської побіди, політичного панування, а не містична і терплива релігія півночі, не релігія душі.
Але Нарциз провадив молодого священика з собою, оповідаючи йому ще деякі історії. Лев XIII буває людяний, іноді зупиняється і розмовляє з садівниками, розпитує їх про здоров’я дерев, про продажу помаранч; він гаряче любив дві газелі, що прислані були йому в дарі із Африки, чудові тоненькі звірики, котрі він радо пестив і за котрими плакав, коли поздихали. Та П'єр уже не слухав, і коли оба спинилися на площі Св. Петра, він обернувся і ще раз поглянув на Ватикан.
Його очі зупинилися на бронзовій брамі, і він пригадав собі, як то сьогодні рано запитував себе: що там є за сею металевою плитою, оздобленою великими ключами з квадратовими зубцями? На се питання він і тепер ще не важився дати собі відповідь, не важився розсудити, чи нові народи, прагнущі братерства і справедливості, знайдуть тут релігію, якої дожидає грядуща демократія.
Досі у нього було тільки перше враження. Та яке живе було те враження і який початок до розбиття всіх його мрій! Бронзова брама! еге! тверда і несокрушима, що замикає Ватикан своїми стародавніми запонами, відділює його від решти світу так щільно, що ніщо не могло сюди ввійти від трьохсот літ. Там, внутрі, він тільки що бачив стародавні віки аж до шістнадцятого, зовсім незмінені.
Час тут немов зупинився назавсігди. Ніщо тут не рушалось, навіть костюми швейцарської гвардії, шляхетської гвардії, прелатів не змінилися; тут видно було покоління з-перед трьохсот літ, в тих самих одежах, з тою самою етикетою, з тими самими ідеями. Коли від двадцяти п’яти літ папи для гордого протесту замкнулися добровільно в своїй палаті, то вікове заключення в минувшині, в традиції почалося далеко давніше і являлося із іншого погляду вельми небезпечним.
Весь католицизм так само замкнувся сам в собі, уперся при своїх догмах, не жив свіжим життям, стояв недвижний і держався на ногах тільки завдяки силі своєї широкої ієрархічної організації. Чи се значило, що католицизм, хоч як гнучким видавався на око, не міг відступити ні від чого під загрозою власної затрати? А до того які ж то страшні тут люди, скільки гордості, скільки амбіції, скільки ненависті і боротьби! І яка се дивоглядна тюрма, які сусідства за тими запорами!
Христос в товаристві Юпітера Капітолінського, ціла язичеська старовина запанібрат з апостолами, весь блиск Ренесансу обдає євангельського пастиря, що панує іменем бідняків і простаків! А над площею Св. Петра сонце хилилося до заходу, з прозорого неба лився тихий розкішний римський холод. Молодий священик стояв, тонучи в задумі після сього гарного дня, що провів у близькім сусідстві Михайла Анджело, Рафаеля, старинних різьб і папи, в тій найбільшій на ввесь світ палаті.
Примітки
Pontifex Maximus – найвищий священик, тобто папа римський.
Лев XIII (1810-1903) – папа римський у 1878 – 1903 рр.; світське ім’я – Джоакіно Печчі. Перший папа, вибраний по об’єднанні Італії. Висловлював протест проти зайняття Рима італійцями і вимагав відновити світську владу пап. Намагався також посилити роль папства через розширення впливів католицької церкви не лише на Заході, а й на Сході. Бачив себе не позбавленим світської влади монархом, а главою багатьох мільйонів католиків. Дотримуючись ортодоксальних поглядів на роль церкви, прагнув підпорядкувати собі культурні та соціальні течії: в кількох енцикліках засудив нову науку і нову філософію. Суворо таврував також протестантизм, вважаючи його джерелом соціалізму й нігілізму. Відомий також кількома своїми полемічно-богословськими трактатами й віршами, написаними латинською мовою.
Рафаель – Рафаелло Санті (Санціо; 1483 – 1520) – італійський живописець, архітектор, представник Високого Відродження. Автор багатьох фресок і розписів у Ватикані.
…столицю Петрову… – Йдеться про Рим.
Павло II – папа римський у 1464 – 1471 рр.; походив із знатної венеціанської родини Барбо. За час свого понтифікату багато сил і енергії віддав боротьбі з турками. З цією метою намагався встановити загальний мир в Італії, щоб кожна італійська держава могла внести певну суму для хрестового походу проти турків. Водночас сам вів боротьбу проти деяких італійських держав, а також проти богемського короля. Для збільшення доходів установив ювілей папства через кожні 25 років. Через власну обмеженість не розумів гуманістського руху і був чи не єдиним папою – гонителем гуманістів в епоху Відродження.
Сикст IV (1414 – 1484) – папа римський упродовж 1471 – 1484 рр.; наступник Павла II. Діяльно проповідував походи проти турків; прославився тим, що збудував у Римі цілий ряд чудових будівель (зокрема, Сикстинську капелу 1473 р.), реорганізував Ватиканську бібліотеку.
Юлій II (1441-1513) – папа римський у 1503-1513 рр. Небіж папи Сикста IV. Папське ім’я прийняв на честь Юлія Цезаря, який був для нього взірцем, і висунув для своєї діяльності девіз «світової політики». Метою життя зробив відновлення могутності Римського Престолу. Окрім зовнішньої політики, не забував і про внутрішній благоустрій церкви, про моральність духовенства. Був покровителем мистецтва, яке, на його думку, мало б сприяти розвитку християнської вселенської церкви. Йому належить задум перебудувати базиліку Св. Петра в Римі.
Лев X (1475 – 1521) – папа римський у 1513 – 1521 рр.; світське ім’я – Джованні Медичі; наступник папи Юлія II. Йому приписується вислів, що християнство – прибуткова казка. З його іменем інколи пов’язують «золотий вік» італійської культури. Тут Лев X перейняв політику свого попередника: був щедрим меценатом, знавцем літератури й мистецтва. Попри це фінансова політика Лева X зазнала повного краху: він помер неоплатним боржником.
Ватикан – тепер держава-місто, розташована у західній частині Рима; політичний, адміністративний та ідеологічний центр католицької церкви, резиденція її глави – папи римського (з 1377 р.).
Юпітер – італьський бог неба, грому, блискавки та дощу, творець достатку, врожайності, перемоги, зцілення; у давньоримській міфології – верховний цар богів і людей. Осередком його культу був храм так званої Капітолійської трійці: Юпітера, Юнони та Мінерви; тому часто його називають ще Юпітером Капітолійським.
…перед італіянською окупацією… – У зв’язку з об’єднанням Італії Ватикан 1870 р. було приєднано до Італійського королівства. Лише 1929 р. за Латеранськими угодами між папою та урядом Італії відновлено державу Ватикан.
Пій IX (1792-1878) – папа римський у 1846-1878 рр. У своїй політиці намагався поєднати ортодоксальні погляди на папську владу з новими потребами й вимогами церкви. Будучи традиціоналістом у церковній сфері, розпочав своє правління в дусі політичного лібералізму. Відомий своїми догматами про непорочне зачаття Діви Марії (1854) та про папську непогрішність (1870). За час його понтифікату італійський парламент ухвалив закон, за яким володіння Папи обмежувалися Ватиканом.
Михайло Анджело – Мікеланджело Буонарроті.
Олімп – священне гірське пасмо у Фессалії, яке давні греки вважали місцем перебування Зевса та інших богів; сонм олімпійських богів.
Музей старинностей – музей античної скульптури у Ватикані, що складається з музеїв Піо-Клементинського, К’ярамонті та прибудови Браччо Нуово.
Венера – первісно римська богиня садів. З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір’ю Афродітою і стала не лише богинею вроди та кохання, а й покровителькою римлян.
Пан – син Гермеса (або Зевса) і німфи Дріопи (або Каллісто). Бог лісів, отар, пастухів, пізніше – покровитель усієї природи. Зображався напівлюдиною-напівцапом – із цапиними ногами, ріжками й бородою.
Нереїди – морські німфи, дочки Нерея і Доріди. Відзначалися надзвичайною вродою. Жили в батьковому палаці на дні моря, де пряли і ткали, співаючи пісень.
Кентаври – химерні міфічні істоти, напівлюди-напівконі.
Вакх (Бахус) – назва Діоніса у римлян. Згідно з міфом, Вакх захопив Аріадну, яку покинув Тесей на острові Наксос, і одружився з нею.
Аріадна – донька Міноса й Пасіфаї. Закохалася в Тесея, якому допомогла вбити потвору Мінотавра і подарувала клубок, що вказував шлях із лабіринту.
Ганімед – син троянського владаря Троя і німфи Каллірої. Виділявся надзвичайною красою. Зевс в образі орла заніс його на Олімп і зробив виночерпцем.
Адоніс – син Кініра та його доньки Мірри, яка пристрасно покохала батька. Коли той довідався про свій злочин, то хотів убити доньку, але боги перетворили її на міррове дерево, з якого й народився Адоніс. У юнацькому віці його убив вепр, а з його крові виросла квітка.
Лев IV – папа римський у 847 – 855 рр., родом із Рима. Відомий забудовами міста і вдалою боротьбою з арабами. Збереглося кілька його листів та одна промова.
Пій IV – папа римський у 1500 – 1565 рр.; родом із Мілана. Як понтифік відзначався миролюбством; усіляко сприяв забудові Рима.
Квіринал – один із семи пагорбів стародавнього Рима; з 1574 р. – літня резиденція папи римського.
Грота з Лурду – печера поблизу французького міста Лурд, місце чудесної появи матері божої, одне з місць багатолюдних паломництв у католицькому світі. У Ватикані споруджено зменшену копію цієї печери.
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 437 – 446.