Мара і Будда

Із «Сутта-ніпата»

Переклад Івана Франка

Мара мовить:

Хто має синів, має втіху з синів,

Хто має корів, має втіху з корів, –

Те «має» – то радість людськая.

А в кого

Немає нічого,

Яка ж йому радість, якая?

Будда мовить:

Хто має синів, має клопіт з синів,

Хто має корів, має клопіт з корів, –

Те «має» – причина турботи людської,

А в кого

Немає нічого,

У того й турботи нема ніякої.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1901, кн. 2, с. 194. Подається і умовно датується за цим першодруком. Між автографом (ф. 3, № 406) і першодруком різночитань нема.

Оповідання про спокушання богом смерті Марою Готами (що нагадує відповідне євангельське оповідання про спокушання дияволом Христа) взято з «Махапарініббана-сутта». Ім’я «Мара» має той самий корінь, що «мертвий», «смерть», «вмирати».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 107.