Подорож на місяць

Іван Франко

Ви цікаві, діти милі,

Хто се Млакові Данилі

Так докладно розказав,

Що там в місяці є ріще,

Як хлоп з богом найостріще

Посваривсь і суд прийняв?

Ви не думайте, любенькі,

Що се прості витребеньки!

Ой, Данило добре чув

Від самого хлопа того,

Як недавно, дня одного

Сам на місяці він був.

«Що-що-що? Данило Млака,

Славний музик і співака,

Був на місяці? Агій!»

Що ж, а я се чув від свідка,

Що мав очі, як у дідька,

Ось що мовив свідок мій:

Якось раз Данило Млака

Захотів спіймати рака

У потоці при горбу.

Та рак мудрий, діти милі,

Показавши хвіст Данилі,

Шусть в коріння під вербу.

А верба була старезна,

Дупельнява і грубезна,

А коріння страх густе:

Штуркає Данило Млака,

Щоби рака вгнать до сака –

Е, та де там, все пусте!

І сказав вербі Данило:

«Вербо, щоб тебе зломило!

Мого рака не ховай!»

А верба лиш скрип на теє.

«Не скрипи! Даю святеє

Слово, що помщусь! То знай!»

А верба знов скрип Данилі!

Той здержатись вже не в силі,

Аж зубами скреготить,

Кинув рака-сіромаху,

За сокиру хап! – і з маху

Ну вербу мою лупить!

Так рубає – з уст ні пари!

Аж тріски летять під хмари…

Аж ось вечір надійшов,

І на небі, мов в світлиці,

Повний місяць блідолиций

Повагом собі зійшов.

Над вербою став він круто

І глядить, чого так люто

Млака наш її січе.

Втім, у Млаки сокирища

Як не вирвесь з топорища,

Просто місяцю в лице!

Зап’ялась аж по насічку,

Млака став, неначе свічку,

Очі витріщив – глядить.

Що робити? Ось публіка!

Далі, вздрівши чоловіка

В місяці, ось так кричить:

«Гей ти, мой! Послухай, свату!

Там в твою, як бачу, хату

Сокирча моє вп’ялось.

Прошу, скинь ту вниз поману!

Я в довгу вже не остану,

Вигоджу й тобі десь щось!»

Але той стоїть, як туман.

Наш Данило зразу думав,

Що не чує хлоп тих слів,

То кричав, трохи не згинув, –

Та тамтой, хоч гинь, не кинув,

Рушитися не хотів.

«От ще, – буркнув, – бовт яловий!

Шкода мови і розмови,

Тра самому там піти,

Щоб сокира не пропала.

А сли хлоп сей не дасть драла,

В карк го добре натовкти!»

І побіг він у хатину,

За хвилину вже драбину

Трисажневую тащить,

До верби приставив, лізе…

Виліз. «Гей ти, горлорізе!» –

Знов до місяця кричить.

Та хлоп в місяці ні слова!

«Ні, дарма з дурним розмова!»

Скинув Млака кожушок,

Витяг вгору драбинище,

Знов приставив вгору вище

І знов виліз на вершок.

А там ставши, знов драбину

Вверх підтяг і за хвилину

Знов три сажні вище став.

Так працюючи без впину,

За порядную годину

Він на місяць вдряпцював.

Ви цікаві, любі діти,

Що за диво розглядіти

Мусив там Данило наш?

Де там! Ані крихти дива!

Лиш будяччя, та кропива,

Та піски, та пустопаш.

Лиш на самій середині

Хлоп стоїть на кретовині

З оберемком на хребті,

А сокира в кретовину

Вбилась в саму середину,

При самій його п’яті.

«Ну, – подумав наш Данило, –

Якби трошки полівило,

Був би-м му в п’яту впоров!»

Жаль му стало хлопа того.

Наблизившись, рік до нього:

«Здоров, свату! Мой, здоров!»

«Слава богу! – хлоп озвався. –

Де ти, куме, тут узявся?» –

«За сокирою я тут.

Якби ти мав душу щиру,

Був би зверг мені сокиру!

А то кілький мав я труд!»

«Щиру душу! – хлоп воркоче. –

Ось чого сей в мене хоче!

Що ж то, я за щирість тут?

Я терплю ту кару божу,

З місця рушитись не можу,

Хоч най ясні громи б’ють!»

І він розказав Данилі

Всю ту повість, діти милі,

Що читали ви в «Дзвінку»,

Все те правда, безперечно,

Бо Данило б набезпечно

Байку не зновив таку.

Вислухавши повість тую

Про провину так страшную

І про слушний божий гнів,

Плюнув наш Данило Млака.

«Га, сли ти такий собака,

То прощай! Я йду домів!»

І сокиру взяв з купини,

Скік до своєї драбини,

Вниз із місяця спустив.

Примітки

Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, № 22, с. 173 – 174, з передмовою «Ще про чоловіка у місяці» за підписом Гаврило Кремінь. Це був своєрідний відгук поета на вірш Данила Млаки «Чоловік у місяці», вміщений у журн. «Дзвінок» (1890, № 21).

Наводимо Франкову передмову «Ще про чоловіка у місяці» повністю:

Слідуюче оповідання п. Гаврила Кременя дістали ми і друкуємо враз із ось яким листом:

«Шановний пане редакторе!

Читаємо ми не віднині Ваш «Дзвінок». Гарний він, нівроку. Та вже що як що нам подобалося в нім, а найбільш оті гарні пісеньки про «Козака когута-курку» та про «Чоловіка у місяці». А чому вони нам так сподобалися? – спитаєте. Тому, скажемо Вам, що під ними ми побачили підпис нашого дорогого сусіда Данила Млаки. Адже се він написав, правда, пане редакторе? Ми зараз пізнали, що то він, хоч сам він ані руш не хотів до того признатися.

– Де мені до писання! – говорить він. – То, певно, хтось інший, наслухавшися моїх оповідань та похопивши щось п’яте через десяте, ще й під моє ім’я підшився. Але я, скари ж то мя господи, нічого до «Дзвінка» не писав.

Ну, та ми, пане редакторе, шануючи день святий, сонце праведне і Вас, яко чесних, таки не віримо йому. Де ж би хто в світі поважався підшиватися під нашого Данила Млаку? І де би другий зумів так гарно оповідати, як він! Ви, пане редакторе, може, не знаєте його з лиця, може, не чули його оповідань? Шкода! Такого оповідача нема в цілім нашім окрузі.

Ось тим-то ми так дуже врадувалися і гордості набралися, побачивши, що наша слава аж до «Дзвінка» доперла і там так голосно забряжчала. І нехай собі наш Млака говорить, що хоче, ми не дамо її собі відобрати, ми не відречемося свого сусіда навіть друкованого. А по чім ми допевно дізналися, що то власне він пише? А власне по «Чоловіці у місяці».

Оскільки знаємо, ніхто в нашім окрузі, а може, і в цілім нашім краю, не був на місяці і не може так документно знати про того чоловіка, лиш тільки наш Данило Млака. Про сю свою подорож він сам не раз оповідав нам при чарці та при веселій кумпанії. Я навіть раз списав собі то його оповідання і посилаю Вам його, може, надрукуєте також у «Дзвінку».

Ми не раз залюбки слухали його, то, може, й у «Дзвінку» прочитають його радо. А головно, хотів би я, щоби наша слава не пропадала, а на весь край ширшала, щоби весь мир хрещений знав, що і у нас світ дошками не забитий і що ми маємо своїх людей, котрими певно перед усім світом можемо повеличатися. В ласці божій оставайтесь, пане редакторе!

Писав у славнім селі Товстохлопах Гаврило Кремінь».

Подається за першодруком.

Данило Млака – псевдонім буковинського композитора і письменника Сидора Воробкевича (1836 – 1903).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 416 – 419.