Стріли

Іван Франко

1

Лук металевий і стріл сагайдак, тетива дзвінкострунна –

Нум на все підле й гидке бистрії стріли пускать!

2

Весело інших стрілять, не болить! А візьми лише, стрільче,

Власнії хиби на ціль. Власну гидоту підстріль!

3

Είμί φιλάνϑρωπς, – як казав колись Шеллі покійний, –

І в чоловіці люблю, що чоловічне найбільш».

4

«Що чоловічне найбільш? А се що таке?» – може, спитаєш.

Матінка наша стара, вроджена нам глупота.

5

Ах, із Адамом ураз, перед Єви, росла вона в раї,

А як остатній з людей згине, й вона з ним умре.

6

Спори, і свари людські, і програми, й цілі світогляди –

Се для Зевеса немов раків шептання в мішку.

7

Ах, як же радо в житті значимо собі лінію просту!

Та байдуже се землі, крутиться з нами в кільце!

8

Стільки дурниць я робив у житті, що тепер, де зирну лиш.

Бачу знайоме лице: кождий дурак мені брат.

9

Деякі люди – немов ті блуднії огні над болотом:

В тім їх життя, що раз в раз бігають і блискотять.

Та ненастанний їх рух нічогісько порушить не може,

Так, як і блиск їх огню, ані тепла не дає.

10

Деякі люди – немов порохно те, що світиться ніччю:

В тім їх і дотеп, і блиск, що непорушні гниють.

11

Деякі люди – немов отой кремінь, що іскри пускає,

Лиш коли сталь його б’є, зрештою зимний лежить.

12

Плачеш, що доля все б’є? А чи знаєш ти, кременю глупий,

Хто те кресило держить? Пощо він креше тебе?

13

Ти лишень іскри пускай! Може, світоч із них загориться.

Що поколінням усім вихід освітить із тьми.

14

Деякі люди – мов грім, що стрясає всю землю в посадах,

Страшить дітей і жінок, та освіжає весь світ;

Або мов блискавка, що розбиває дуплавого дуба,

Та міліони ростин озоном розвеселя.

15

Ти не жалкуй, що не міг, наче блискавка, блиснути в пітьмі;

Маєш огонь, то гори, хоч би в домашній ватрі.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: «З потоку життя», Херсон, 1905, с 19 – 22.

Збереглися два автографи твору: чорнова редакція, в якій відсутні шоста, сьома і п’ятнадцята строфи (ф. 3, № 305), і чистова редакція, автограф якої зберігається в Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського (фотокопія цього автографа – ф. 3, № 306). Подається за першодруком.

Дата, поставлена автором наприкінці життя до чорнової редакції автографа, – «Писано 1905» – помилкова. В листі до М. Коцюбинського від 28 червня 1903 р. І. Франко повідомляє, що посилає цей вірш для альманаху «З потоку життя» (укладений М. Коцюбинським та М. Чернявським, що вийшов у 1905 р. в Херсоні).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 350 – 351.