Буркутська романса

Іван Франко

Лукавиця і Лядескул

Полягали скоро світ

І, простягшися до сонця,

Кожде парить свій живіт.

І Лядескул на сусідку

Одним оком позира

Та під ніс буркоче стиха:

«От ще дівка, як гора!»

А там Лукавиця хитро

Усміхнеться й шепотить:

«От ще завалидорога!

Нуко, чи його скортить?

Обзивається Лядескул:

«Ну, та й твердо ж тут лежать!

Може, там при тобі м’якше,

Де поточний біжать?»

«Може, й м’якше, – кокетує

Лукавиця, – але ти

Залінивий, щоб до мене

Ті два кроки підійти».

«Залінивий?! – їй Лядескул

Воркотом відповіла –

Нібито й сама не бачить,

Що за дня не випада».

Знов хихоче Лукавиця:

«Певно, вдень тобі не влад,

А вночі заснеш, не згонить

Твого сну і сто гармат».

«Ну, пішла! – бурчить Лядескул. –

Вже ж я встав би, що за біс,

І до тебе тих два кроки

Хоч насилу би підліз,

І з тобою б на всі гори

Ми крутий танок втяли,

І була б нас гарна купка,

Небу б трусу завдали!

Ге! якби той чорт Черемош

Там в долині не гарчав,

Мов вітчим лихий, глибоко

Нас навік не розлучав».

А Черемош теє чує:

«Тю-тю, дурня!» – та й у сміх:

«Чи я, може, тому винен,

Що ти хтів, але не міг?»

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Життя й революція», 1926, № 8, с. 3, без останніх двох строф. Подається за автографом (ф. 3, № 236).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 356 – 357.