Пісня і праця

Іван Франко

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

«Мамо, голубко! – було налягаю. –

Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»

«Ні синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки».

Мамо, голубко! Зарана в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

«Синку, кріпися! – мені ти твердила.–

Адже ж не паном родився ти, чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей».

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

Праця ввела мене в тайники темні,

Відки пісень б’є чарівна нора,

Нею дива прояснилися земні,

Загадка нужди людської стара.

Пісня і праця – великі дві силі!

Їм я до скону бажаю служить;

Череп розбитий – як ляжу в могилі,

Ними лиш зможу й для правнуків жить.

14 іюля 1883

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 15, с. 243–244. Зберігся чорновий автограф (№ 193, с. 43).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 74 – 75.