Поет-герой

Іван Франко

Пам’яті Северина Гощинського в річницю Бельведерської ночі

В історії всіх літератур світу, в тій величезній скарбниці духовного та естетичного розвитку людства, в рідкі критичні моменти з’являються одиниці, сильні тілом і духом, повні гарту та чоловічої сили, постаті, немов вилиті з бронзи, які, проте, притягають до себе якимись невимовними чарами, тими чарами, що віють на нас із кожної великої глибини, а тим більше з глибини гарячих, високих людських почувань. Ці постаті, здається, так високо підносяться над суспільством, котре їх оточує, що, придивляючись до них, якось і на думку не спадають ті впливи, ті радощі та страждання, джерелом яких було для них сучасне суспільство. Вони здаються нам казковими героями, що у битвах із ворожими військами граються стрілами, які летять на них, не зазнаючи від них жодної шкоди.

Читач легко зрозуміє те, що ми хотіли сказати, коли назвемо імена Есхіла та Данте. До ряду таких постатей, хоч напевне і до одної з ними величини, належить також людина, ім’я якої завжди називають у числі перших, коли згадують незабутню в історії Польщі ніч 29 листопада.

Рідким обдаруванням наділений від природи, зумів він, як рідко хто інший, удосконалити та використати те обдарування в суворій життєвій мандрівці. Він був типовим витвором отого польського Drang nach Osten, що творить головну вісь і зміст польської історії від часу Люблінської унії, – вдача наскрізь, докорінно польська, напоєна соками української землі, викувана та загартована серед українських степів.

Останній рицар польсько-українського пограниччя, що на землі, политій кров’ю його попередників, увібрав у себе традицію їхніх кривавих боїв, їхніх сильних пристрастей, їхньої моці та незламної волі, – він був водночас справжнім сином XIX в., який головний осередок боротьби переніс уже в сферу духу та слова і як апостол тої нової боротьби повернувся туди, звідки вийшов його рід, у серце польщини, вносячи в неї свіжі та плідні елементи, вносячи нову силу й енергію, новий колорит, нові горизонти. Але наш вік – час переходовий: хоча головне поле боротьби, головна мета перемог та завоювань із сфери крові та плоті перенеслася вже в сферу духу та слова, та все-таки старі вороги людського роду – деспотизм та темнота – ще аж занадто сильні реальною могутністю, занадто гордо ще не раз підносять чоло, аби мечі могли зовсім уже піти між старе залізяччя або бути перекутими.

Цивілізація і в нашому віці не перестала ще ступати по трупах та оббризкувати свої стопи кров’ю. Люди не стали ще одною родиною, в якій панує одне серце та один дух; звір занадто часто ще відзивається в них і вимагає приборкання.

І ось герой духу перемінюється на воїна, міняє перо на меч, кидається в перший огонь небезпеки, бореться і запалює інших до боротьби. Та на тому не кінець. Часи змінилися, треба змінити і тактику – боротьби в тісних рядах, зі зброєю в руках недосить; перемога виявляється неможливою без звернення до грунту, до основ суспільності, без підняття народу до боротьби. І ось у хвилини страшної катастрофи, непоправної (як здавалося) поразки, могутній дух поета-героя знаходить нову арену боротьби – тихої, таємної, партизанської, але не менше завзятої і не менше небезпечної, як боротьба з рушницею у руці.

Герой Бельведерської ночі, автор «Канівського замку» робиться конспіратором, пропагандистом, емісаром у мужицькому сукмані, в гуральській серм’язі він йде в народ, рівень своїх орлиних дум знижує до рівня думок та бажань простих людей, не знижуючи, одначе, в цих простих словах ані на терцію багатої гами своїх почуттів, не охолоджуючи вогню своєї любові до вітчизни. Степовий орел, що звик до прямих могутніх польотів, перетворюється на вужа, що вміє висковзнути з тисячі сіток та силець, розставлених на нього посіпаками, вміє раптово щезати в непомітних розщелинах, з’являтися там, де його ніхто не сподівався, і повсюди вносити чудовий блиск того діаманту любові до свободи, народу, вітчизни та справедливості, що пломенів у його серці та у його слові.

Такий був зміст, такий був шлях першої половини його життя, сповненого праці, боротьби, небезпек і пригод, сповненого страждань, які, немов стріли від легендарного героя, відскакували якось від цієї постаті з бронзи, але повної також і радості перемог та радості творчості, радості, з якою ніяка інша не може зрівнятися. Що життя, таке багате подіями, характер, такий різнобічно і сильно вироблений, неможливо в усій повноті змалювати в тісних рамках цієї статті – це зрозуміє кожний і без дальших доказів. До того ж наш поет-герой мав якось мало щастя в літературі; незважаючи на дуже високе становище, яке майже від першого дня він зайняв у польській літературі, незважаючи на той великий вплив, який його поезія та його особа мали на поезію та на увесь розвиток сучасних і пізніших поколінь Польщі, а частково й України, твори Северина Гощинського не дочекалися ше й досі видання, гідного імені пророка; більше того, значна, може, більша частина їх перебуває ще й досі в рукописах, а частково навіть може вважатися втраченою назавжди; його діяльність як письменника і громадянина не дочекалася й досі гідного його величі дослідження.

Крім статей і випадкових спогадів, уривків, часом досить загальних, часом аж занадто деталізованих, а то й анекдотичних, розкиданих у працях, присвячених історії Польщі після її поділів, і в підручниках історії літератури, немає більш-менш глибокої, монографічної праці, присвяченої Гощинському. І пройде ще чимало часу, доки заповниться ця відчутна прогалина в польському літературознавстві, оскільки ще багато потрібно зібрати матеріалів, багато спеціальних питань потрібно розробити і належно висвітлити.

Ми були б дуже щасливі, аби наше сьогоднішнє нагадування послужило поштовхом до початку такої праці, почесної, необхідної і вдячної.

Критичне і по можливості повне видання його творів – це один із перших і важливіших обов’язків польської суспільності перед одним з найбільших майстрів польського слова та одним з найенергійніших людей, яких видав польський народ. Ми, зі свого боку, додамо до тих кількох рис загальної характеристики поета-героя хоча б сухий, побіжний нарис головних моментів його життя, аби пригадати ширшому загалові читачів, а особливо молодшому поколінню, яких-то людей праця, зусилля та самопожертва лягли в основу тих здобутків цивілізації і свободи, які ми маємо тепер і яких, на жаль, аж надто часто ми не вміємо ані належно оцінити, ані також відповідно оберігати і використовувати.

Примітки

Вперше під назвою «Poeta-bohater. Pamięci Seweryna Goszczyńskiego w rocznicę nocy Belwederskiej» надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1889 р., 29 листопада, с. 2 – 3; 30 листопада, с. 2 – 3.

При написанні статті І. Франко використав свою історичну розвідку «Польське повстання в Галичині 1846 року», надруковану в журналі «Зоря», 1884 р., № 1 – 19. Друга частина статті, яка містить біо-бібліографічні відомості про С. Гощинського, – це реферат (у багатьох місцях майже дослівний) розвідки А. Гіллера «Seweryn Goszczyński. Szkic biograficzny з книжки Sobótka. Ksiąga zbiorowa na uczczenie pięćdziesięcioletniego jubileuszu Seweryna Goszczyńskiego», Lwów, 1875, c. 2 – 29.

Зберігся переклад статті (ф. 3, № 744), написаний невідомою рукою. На звороті сторінки 4 рукою І. Франка додано: «Писан переклад 18 червня 1913». Текстуальні розбіжності між цим рукописним перекладом і першодруком другої частини статті зумовлені внесенням деяких доповнень до тексту перекладу.

Подається перша (оригінальна) частина статті, підписана І. Франком, в перекладі за першодруком, друга частина наводиться у примітках.

в річницю Бельведерської ночі. – Йдеться про ніч 29 листопада 1830 р., коли загін повстанців напав на Бельведерський замок у Варшаві – резиденцію намісника Польщі князя Костянтина, брата Олександра 1. Це стало початком повстання 1830 – 1831 рр.

від часу Люблінської унії… – тобто польсько-литовської унії 1569 р., яка проголосила злиття Польщі і Литви в одну державу – Річ Посполиту.

додамо, хоча б сухий, побіжний нарис головних моментів його життя… – Наводимо тут текст другої частини розвідки «Поет-герой»:

Северин Гощинський народився в перших днях листопада 1801 р. в містечку Іллінцях Липовецького повіту, за сім миль від Умані на Україні. Батько його був родом із Мазовщини, він навчався у Варшавському кадетському корпусі; як офіцер артилерії, брав участь в кампанії 1792 р. під командуванням князя Юзефа Понятовського, а в 1794 р. служив у військах Костюшка. Після третього поділу Польщі Юзеф Гощинський переселився на Україну разом із шамбеланом Прущинським, шурином князя Єроніма Сангушка, і, як довірена особа, завідував його маєтком. Хрещеним батьком Северина був Падура, батько поета Томаша, який у тім самім році народився також в Іллінцях.

Із Іллінець родина Гощинських переселилася до села Семаки під Славутою на Волині. Дитячі і частково юнацькі роки провів Северин у тім селі, а також у містечку Новім Константинові на Поділлі, куди переселилися пізніше і його батьки. Спочатку навчався дома. В 1811 році батьки віддали хлопця до школи ордену піярів в місто Межиріч Корецький. Однак через рік взяли його в тої школи, і він виховувався вдома до 1814 р. Тоді відкрилася в Вінниці на Поділлі гімназія, куди було записано і Северина. Через рік батьки віддали його до василіанської гімназії в Умань. Уже в гімназії разом із Богданом Залеським він прославився як поет. Тут він написав вірш «Dumę na gruzach ojczyzny», за який зазнав переслідування поліції. Скінчивши гімназію в 1820 р., Северин разом з Богданом Залеським виїхав до Варшави. Пробув там рік і був прийнятий до таємного товариства «Braci wolnych polaków» до загону «Rejtan». Того ж року Гощинський та Залеський надрукували перші свої твори (переклад двох од Горація) в «Dzienniku Wileńskim». Наступного року опублікував Гощинський в тижневику Ф. С. Дмоховського «Wanda» свою поему «Dumę о Stefanie Czarneckim», кілька сонетів та тріолетів.

Грецьке повстання, яке вибухнуло того року, сповнило його, як і багато іншої молоді усієї Європи, гарячим запалом до справи звільнення того народу. Гощинський хотів іти до Греції, щоб вступити в ряди повстанців, і тому спалив своє оповідання «Goslam» та багато віршів і рушив пішки на Україну, щоб здобути засоби на подорож до Греції. Ця піша мандрівка, у якій довелось йому пройти більше як 100 миль серед різних невигод, була першою твердою школою його життя. Змучений і втомлений тою мандрівкою, не знайшовши ніяких грошей для дальшої подорожі, він мусив лишатися вдома, де й жив до 1828 р. У р. 1828 він видав у Варшаві поему «Zamek Kaniowski».

Перебуваючи на Україні, написав, крім того, декілька менших віршів, як «Modlitwa Wolnego», «Reitan», «Larwa niewoli», «Ojczyzna matka», «Korabl wolności», «Uczta zemsty», а в 1825 р. у Києві написав «Cerkiew św. Andrzeja». В 1824 р. в журналі Гжимали «Astreja» надрукував вірш «Ostatnia przechadzka», що наробив розголосу як віщун романтизму.

В 1828 р. він разом із польським письменником Міхалом Грабовським виїхав за кордон і, оскільки не міг від поліції добути власного паспорта, виїхав переодягнений в лакея Грабовського за його паспортом. Обидва приятелі поїхали через Галичину до Відня і, недовго побувши там, повернулися через Краків до Варшави. Тут, однак, поліція відкрила incognito Гощинського, і він поспішно вернувся на Україну, щоб уникнути арешту. Аж у травні 1830 р. він повернувся знову до Варшави з наміром розпочати видання власного журналу. Там він відразу опинився у вирі конспірацій і змов, що мали скінчитися незабаром великим вибухом.

Гаряча, невтомна вдача Гощинського могла тут нарешті проявити увесь запас захованої в ній енергії. Вдень займався конспіраціями, вночі писав свої вірші, сповнені вогню та сили, які, розповсюджуючись потім у рукописних списках, в свою чергу допомагали роздувати полум’я, що бухало навкруги. Для заробітку він почав перекладати повість Вальтера Скотта «Монастир».

Людвік Набеляк увів його до таємної «Спілки військових», якою керував Петро Висоцький, підпоручик гвардії гренадерів і учитель школи підхорунжих. Разом з Набеляком та 18 іншими учнями тої військової школи він належав до тої героїчної дружини, яка дала сигнал до листопадового повстання нападом на Бельведер з метою захопити намісника Королівства Польського, великого князя Костянтина. Подробиці тої пам’ятної в історії ночі він описав пізніше в своїй книжці «Noc Belwederska».

Під час повстання він створив воєнні вірші – «Antychryst wolności», «Marsz na Bug» і т. ін. Коли генерал Дверницький вирушив на Україну, Гощинський із кількома добровільцями пристав до нього. Ті добровільці мали йти між український народ як емісари та пропагандисти повстання; крім Гощинського там були також Август Бельовський, Леонард Реттель та інші. Задуму цього, одначе, виконати не довелось; замість розповсюдження своїх ідей між народом мусили вони воювати в рядах Дверницького, Гощинський взяв участь у битвах під Сточком та Новим Селом, але хвороба змусила його повернутися до Варшави. Видужавши, він аж до кінця повстання був ад’ютантом військового міністра Францішка Моравського. Після капітуляції Варшави разом із загоном Рибінського він перейшов прусський кордон і вирушив до Познані. Звідти він, одначе, не пристав до головної маси емігрантів і не рушив до Франції, а поспішив до Галичини, де був уже в кінці листопада 1831 р.

На початку 1832 року, відразу ж після прибуття до Львова, він заснував в існуючому і до цього часу готелі Куна «Związek dwudziestu i jednego», що було початком цілого ряду таємних патріотичних організацій, які відтоді аж до 1846 року постійно ширились у Галичині. До складу цієї першої спілки увійшли переважно учасники повстання. Серед інших до неї належали Вінценти Поль, Генрік Янко, Август Бельовський, Мечислав Даровський, Людвік Яблоновський, Гнат Кульчинський, Юзеф Залеський, Люціян Семенський, Ксаверій Красіцький і інші. Ця організація мала на меті налагодити зносини з польськими патріотами на російській Україні і з цією метою вислала Вінцента Поля до Києва. Одночасно прибув із Франції емісар Петкевич і намагався налагодити зв’язки з усією спілкою в справі організації партизанської війни проти Росії, яку мав намір розпочати Залевський. Здається, що саме ця невдала партизанська боротьба поклала кінець існуванню «Związku dwudziestu i jednego», але породила нові організації, зокрема засноване Наполеоном Новицьким «Wolnomularstwo Polskie».

Конспіруючи та організовуючи, Гощинський і в Галичині не покидав літературної праці. Він переклав прозою в 1832 р. пісні Оссіана. Перебуваючи у Миколайовіцах та Лопушні, местностях Фетмаєрів, він здійснив подорож до Татр і зайнявся вивченням звичаїв і життя народу. Наслідком тих мандрівок і студій був «Dziennik podróży do Tatrów», надрукований частково в краківському «Powszechnym pamiętniku nauki i umiejętności» за 1835 р., а повністю був виданий в Петербурзі в 1853 р. і, крім того, знаменита поема «Sobótka», написана в 1833 р. Ця поема була написана в Мостках під Львовом і вперше надрукована в новорічнім альманасі Вельовського «Ziewonia» за 1834 рік.

Коли перебування у Галичині через ненастанні обшуки та арешти зробилося для нього неможливим, він переїхав до Кракова. Тут, разом із Конарським, він організував «Stowarzyszenie ludu polskiego», яке незабаром розширилося по Королівстві Польськім, Литві, Поділлю, Волині та Україні і сягало своїми впливами до Чехії, Словаки, Моравії та хорватів, скрізь ширячи ідею взаємодопомоги в прагненні до здобуття свободи та незалежності кожного народу.

З праці Агатона Гіллера, див: «Sobótka, książka jubileuszowa dla S. Goszczyńskiego», Львів, 1875

Гощинський народився в перших днях листопада 1801 р. – У Франка помилково написано 1803 р. Виправлено нами.

брав участь в кампанії 1792 р. під командуванням князя Юзефа Понятовського… – У Франка – 1791 р. Виправлено нами. Йдеться про польське повстання 1792 р. під проводом Т. Костюшка проти Торговицької конфедерації – реакційного союзу польських магнатів і царського війська, що прагнув ліквідувати прогресивні реформи в Польщі.

Понятовський Юзеф (1761 – 1813) – польський політичний і військовий діяч. Під час вторгнення Наполеона в Польщу командував польським корпусом у складі французької армії. Пізніше був військовим міністром Варшавського князівства.

Після третього поділу Польщі… – договір про третій поділ Польщі між Австрією і Росією було підписано 3 січня 1795 року. 24 жовтня цього ж року його підписала Пруссія.

«Bracia wolni polacy» (Врати вільні поляки), або ж «Związek wolnych polaków» (Спілка вільних поляків) – таємна політична організація, заснована польською шляхтою у 1820 р. Ширила ідеї будівництва незалежної Польщі.

Dziennik Wileński – польський щомісячний літературний журнал, що виходив у Вільні у 1815 – 1830 рр. Друкував також фольклорні матеріали, зокрема переклади українських народних пісень польською мовою.

Wanda – польський щотижневий журнал, який виходив у Варшаві і який редагував публіцист і літературний критик Францішек Дмоховський (1801 – 1871).

Грецьке повстання, яке вибухнуло того року… – Мова йде про національно-визвольне повстання греків проти турецького панування. Почате восени 1820 р. у Молдові, воно навесні 1821 р. перекинулося в саму Грецію. Героїчна боротьба грецького народу викликала симпатію у різних європейських країнах.

Змучений і втомлений тою мандрівкою… – У рукописному перекладі далі йде: «зайнятий увесь час, крім домашнього господарства, літературною працею».

видав… «Zamek Kaniowski». – У рукописному перекладі далі йде: «що запевнила [поема] йому одне з чільних місць у групі польських поетів, названих українською школою».

Astreja – польський літературний журнал, що у 1821 – 1825 рр. виходив у Варшаві разом із додатком «Pielgzym Nadwiślański». Редактором журналу був Францішек Гжимала (1790 – 1891) – учасник листопадового повстання 1830 р., поет, видавець, який сприяв польським романтикам.

із… Грабовським виїхав за кордон… – йдеться про польського літературного критика і романіста консервативного напряму Міхала Грабовського (1804 – 1863).

Набеляк Людвік (1804 – 1833) – польський поет й історик, учасник штурму Бельведера та боїв польських повстанців 1830 – 1831 рр.

Спілка військових – нелегальне військове товариство, створене 1828 р. в офіцерській школі підхорунжих у Варшаві з ініціативи підпоручика Петра Висоцького (1797 – 1874). Брала активну участь у підготовці польського визвольного повстання 1830 – 1831 рр.

Дверницький Юзеф (1779 – 1857) – командуючий польським експедиційним корпусом, посланим на Волинь для підняття повстання. Зазнавши невдачі, цей корпус перейшов кордон Галичини і був інтернований австрійською владою.

Бельовський Август (1806 – 1816) – польський прогресивний історик і літератор, редактор альманаху Ziewonia. Учасник листопадового повстання 1830 р.

Реттель Леопард (1811 – 1885) – польський політичний діяч, учасник повстання 1830 р. Після його поразки емігрував до Франції.

Моравський Францішек (1783 – 1861) – польський поет і літературний критик, який у так званому «національному уряді» повсталих поляків (1831) був військовим міністром. Після поразки повстання був засланий царським урядом до Вологди.

Рибінський Мацей (1784 – 1874) – польський генерал, учасник наполеонівських походів, останній керівник польського визвольного повстання 1830 – 1831 рр.

Związek dwudziestu i jednego (Спілка двадцяти і одного) – польська таємна патріотична організація у Львові.

постійно ширились у Галичині. – В рукописному перекладі далі додано: «та не давали спати австрійським властям».

До складу цієї першої спілки… – в рукописному перекладі далі: «зв’язку який, зрештою, не розвинув ніякої політичної діяльності і не дійшов до відома властей у пізніших роках». Після прізвища Ю. Залеський йде: «пізніший автор страшенно з’їдливих нападів на весь патріотично-демократичний рух (Prawda w oczy kole)»; після «Луціян Семенський» – «визначний польський поет».

Янко Генріх (1806 – 1887) – галицький поміщик, член польської повстанської організації 1863 р.

Даровський Мечислав (1810 – 1889) – польський громадсько-культурний діяч, з 1886 р. проживав у Львові. Автор книги «Wieczory Wielkopolanina» (Львів, 1886).

Кульчинський Гнат (1804 – 1847) – церковний діяч, автор статей з історії уніатської церкви.

Петкевич Валеріан – засновник однієї з перших підпільних революційних організацій у Галичині напередодні повстання 1830 р.

яку мав намір розпочати Залевський. – На місці цієї фрази в рукописному перекладі написано: «що мала виходити з Галичини. Ті переговори не давали ні до чого, а справу партизанської війни взяв на себе Залевський». Наступна фраза у перекладі читається так: «Його нещасливий похід до Росії викликав першу реакцію австрійського уряду проти польських конспіраторів у Галичині і під страхом тої реакції щез також зв’язок 21-го (тобто товариства Związek dwudziestu i jednego. – Ред.). Незалежно від нього почав емісар Наполеон Новицький організовувати таємний зв’язок польських карбонаріїв».

Залевський Осип (1797 – 1855) – польський військовий і політичний діяч, один із керівників демократичної армії у повстанні 1830 р. З метою ширення революційного руху намагався створити у Галичині із місцевих мисливців та емігрантів із Королівства Польського озброєні загони. Ця експедиція Залевського зазнала поразки.

Новицький Наполеон – член масонської карбонарської ложі у Кракові. У 1834 р. був посланий до Львова із завданням створити аналогічну ложу і підпільні гуртки.

Wolnomularstwo polskie – польська таємна масонська організація, яка в своїй програмі проголошувала любов до людей різних національностей незалежно від їхньої релігійної приналежності.

пісні Оссіана… – Після цих слів у перекладі 1913 р. додано: «які дочекалися видання у Львові 1838 р.»

Powszechny pamiętnik nauk i umiejętności – літературно-науковий журнал, який видавався у 1825 р. у Кракові, містив ряд матеріалів на українські теми.

виданий в Петербурзі в 1853 р. – В рукописному перекладі далі написано: «Звиджування Татрів та пізнання їх жильців зродили в його душі ідею до великої поеми Kościelisko, якої один уступ п[ід] з[аголовком] Sobótka він написав зараз же 1833 р.»

Ziewonia – літературний альманах, який видавався у Львові у 1834 – 1839 рр. і в якому публікувалися твори демократично настроєних польських письменників.

Stowarzyszenie ludu polskiego – політична організація, створена 1835 р. у Кракові замість тамтешньої масонської ложі. Комітети цього товариства існували також у Львові серед військових, академіків, семінаристів, до яких, зокрема, входили М. Шашкевич та І. Вагилевич.

Гіллер Агатон (1831 – 1887) – польський політичний діяч, член народного уряду під час повстання 1863 р. Обстоював ідею єдності усіх класів тодішньої Польщі в боротьбі за національну незалежність.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 344 – 347.