Помилування Чернишевського

Іван Франко

Миколу Гавриловича Чернишевського помилувано. Так принаймні повідомляють німецькі газети. Ми повторюємо цю звістку за ними, поки що не маючи підтвердження з компетентнішого джерела. Після двадцяти п’яти років страшенних мук у Петропавловській фортеці, Нерчинських копальнях та перебування в Архангельську виходить знову на божий чи диявольський світ зламана, посивіла і зморщена, як дев’яностолітній старий, людина, хоча великий російський революціонер не має ще 60 років; знову виходить людина, прізвище якої складає епоху в суспільно-революційній пропаганді, публіцистична і літературна діяльність якої відсуває в тінь пам’ять навіть таких людей, як Михайло Бакунін, Олександр Герцен і Огарьов.

Мабуть, і в нашому молодшому поколінні немає людини, котра б або сама не читала, або хоч би не чула про програмний роман Миколи Чернишевського, який близько 20 років тому запалював російську молодь і, зробивши за короткий час подорож навколо усього світу, не залишився без впливу на революційні сфери Заходу. «Що робити?» – такий заголовок згаданого роману, написаного вже в Петропавловській фортеці, де Чернишевського було ув’язнено в 1862 р. після 10-літньої діяльності за статті, вміщені в «Современнику», журналі, що його віддав йому багатий поет Некрасов. Розповідають, що Чернишевський дав один примірник цього роману якійсь людині, що виходила з в’язниці. Звільнений боягуз спалив рукопис. Друга копія дісталася одній жінці, яка, незважаючи на труднощі, зуміла його опублікувати.

Читачі, мабуть, запитають, чим завдячує цей недавно помилуваний величезній популярності, яку він здобув собі в революційному світі. Що було в Чернишевському таке, яке справляло і досі справляє дивовижний чарівний вплив на молодь? І завдяки чому його прізвище стало для молодшого покоління гаслом боротьби, боротьби, яка мусила потрясти основи царського автократизму? Ми ще не маємо досить яскравого уявлення про наслідки Кримської війни і банкрутство миколаївського періоду; це було так, немовби раптовий землетрус вирвав з основ шматок світу від Чорного до Білого моря.

На всіх кінцях загримів великий фанатичний клич: «Земля і воля!»

Цей клич підхопило публіцистичне перо Чернишевського і дуже швидко здобуло йому назву російського Робесп’єра. Його «Листи без адреси», в яких він вимагав звільнення селян, були звернені до царя Олександра II і зробили на останнього величезне враження. Коли білий цар скасував підданство російського мужика, про якого Некрасов говорить, що на цілому світі нема нещасливішого за нього, Чернишевський натягнув ще сильніше струну своїх вимог, домагаючись скасування приватної власності на користь власності громадської, перетворення селянина на абсолютного власника землі, де він проливав свій піт, ліквідації дворянства, розпуску війська і оточення трону демократичними установами.

Бачачи, який величезний вплив мали ці памфлети, ці політичні твори, він зробив ще один крок: висунув гасло емансипації жінок і відразу знайшов чимало гарячих прихильниць серед жінок усіх російських суспільних класів.

В очах автократичного уряду переповнилась міра діяльності палкого апостола людських прав, і Чернишевський опинився там, де змарнували своє життя не тільки найблагородніші мужі Росії, але і наші, польські, мученики свободи.

Тоді з’являється згаданий вище роман «Що робити?» і підіймає прізвище ув’язненого письменника на небувалу височінь популярності. В усій світовій літературі немає твору, який би мав ширший вплив від твору не поета, але тенденційного письменника, суспільного агітатора. Жінка студента медицини Лопухова кохає друга чоловіка Кірсанова; а чоловік, не бажаючи стояти їм на дорозі, після вияснення їхніх стосунків, симулює самогубство, але de facto виїздить до Америки. Віра Павлівна виходить за Кірсанова, а через декілька років повертається Лопухов, одружується з іншою жінкою, і обидві пари живуть поряд, щасливо і в найбільшій приязні. Ось такий зміст роману. Незважаючи на вбогість сюжету, жіноча молодь побачила у Вірі Павлівні ідеал визволення з родинних прав, з прав буржуазного порядку; чоловіча молодь бачила в особі Рахметова людину майбутнього, що невпинно, безперервно працює, незважаючи на різного роду труднощі.

Посів Чернишевського шириться й сьогодні, хоч і приглушений, разом з тим розповсюджується і наснажує російську молодь.

Тож не дивно, що коли п’ять років тому вперше з’явилася чутка про його помилування, уся передова Росія привітала це з радістю, хоча в цьому помилуванні і не вбачали особливої милості царя, бо не дуже вже могла придатися свобода людині, яка в неволі, серед невимовних катувань до того ступеня збожеволіла, що ходила на чотирьох.

Примітки

Вперше під назвою «Ułaskawienie Czernychewskiego» надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1889 р., 13 серпня, с. 5 – 6. Підпис: W. Abendpost.

Подається в перекладі за першодруком.

та перебування в Архангельську – В Архангельську Чернишевський не був. Після ув’язнення в Петропавловській фортеці (1862 – 1864), каторги в Нерчинську (1865 – 1872), тюрми у Вілюйську (1872 – 1882) він у 1883 – 1889 рр. перебував на поселенні в Астрахані і лише після цього одержав дозвіл повернутися до Саратова. Це помилування й має на увазі І. Франко.

Бакунін Михайло Олександрович (1814 – 1876) – російський революціонер, ідеолог анархізму, філософ-ідеаліст. Його ідеї були популярними серед народників у 1860 – 70-х роках.

Огарьов Микола Платонович (1813 – 1877) – російський революційно-демократичний поет, публіцист, видавець (разом із Герценом) Колокола, Полярной звезды.

Чернишевський дав один примірник цього роману якійсь людині… – Насправді рукопис частини роману «Що робити?», дозволений цензурою до друку, випадково загубив по дорозі в друкарню М. О. Некрасов. Рукопис було знайдено і повернуто в «Современник».

Робесп’єр Максімільєн Марі Ізидор (1758 – 1794) – видатний діяч французької буржуазної революції кінця XVIII ст., вождь якобінців.

Його «Листи без адреси»… були звернені до царя Олександра II… – «Листи без адреси», в яких Чернишевський викривав кріпосницьку суть царизму і заявляв про необхідність селянської революції, хоча й були написані в 1862 р., побачили світ лише в 1874 р.

наші, польські, мученики свободи. – Йдеться про учасників польських повстань 1830 – 1831 і 1863 – 1864 рр., заарештованих і засуджених царським урядом до в’язниці та каторги.

не дуже вже могла придатися свобода людині, яка в неволі… збожеволіла… – Каторга, справді, зломила здоров’я Чернишевського, але і на засланні він зберіг ясний розум.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 338 – 340.