23.02.1892 р. До редакції газети «Діло»
| Львів | Львів, д[ня] 23 февр[аля] 1892 |
Світла редакціє!
Надіюсь, що не відмовите помістити оцих кілька слів у своїй шановній часописі, як відповідь на ваш зазив, обернений до мене особисто в ч[ислі] 30 «Діла» в статейці «З регістру клевет».
Признаюсь, що статейка та трохи здивувала мене. Звісно, здивував мене не її грубий і простацький тон, до котрого я, пильний читач «Діла» з часів «нової ери», доволі вже привик. А здивувала мене, з одного боку, нічим не заслужена ласка для мене шановної редакції «Діла», котра зволила пригадати собі, що я не тільки польський журналіст, але також і руський писатель, хоч від останнього разу, коли я для шановної редакції був тільки польським журналістом, ніщо властиво не змінилося.
А з другого боку, здивувала мене чимало забутливість шановної редакції, котра з пафосом, покликуючись на мою «дрібку честі», запитує мене: коли і кому обіцював п. Романчук рясні «посади і аванси»? Думаю, що шановна редакція повинна би ліпше тямити, що і коли обіцював голова партії, котрої органом служить «Діло». Я, як чоловік посторонній, можу привести тільки те, що чув на власні уха з уст д. Романчука на останніх зборах Народної ради д[ня] 26 грудня 1890 року в великій залі Народного дому і що опісля було дослівно видруковане в ч. 283 «Діла» з р. 1890.
Не потребую пригадувати, що був се перший прилюдний виступ д. Романчука після звісної угоди і що д. Романчук робив зібраним в зовсім категоричній формі надію на зміну дотеперішньої системи правительственої супроти русинів. А система та, по словам д. Романчука, грішила між іншим, ось чим:
«Важніші посади в адміністрації і судівництві не заміщуються майже зовсім русинами; в раді шкільній є тільки один сталий член – русин, майже так само буває в радах окружних, на університеті Львівськім робляться всякі перепони руським доцентурам і професурам; руські урядники, учителі, священики дізнають всяких секатур і поминаються при компетованні о вищі посади».
Ся іменно «система правительствена» в «новій ері» мала бути зміненою відповідно до потреб русинів, а потреби ті зібрав д. Романчук у своїй (читаній) промові в шести точках, з котрих п’ять тут наводжу:
«1. Щоби при обсаджуванні вищих посад в адміністрації і судівництві увзгляднувано також русинів;
3. Щоби урядники і учителі-русини при авансах і в кожнім іншім взгляді були нарівні трактовані з другими;
4. Щоби в Міністерстві просвіти був один вищий урядник-русин для справ руського шкільництва і гр[еко-католицької] церкви;
5. Щоби для руських шкіл народних інспекторами і учителями іменовано тільки такі особи, котрі докладно знають руський язик;
6. Щоби при обсаджуванні гр[еко-католицьких] капітул і парохій уважно передусім на спосібність і заслуги компетентів».
Не входячи тут в критику і розбір тих точок, я осмілюся сконстатувати, що мова в них іменно тільки про посади і аванси для русинів; обіцюючи зміну системи правительственої, д. Романчук обіцював іменно се, і так його, певно, розуміли всі зібрані.
Шановна редакція запитує мене ще в додатку, і також з покликом до моєї «дрібки честі», «котрі-то народовці осягнули або мають обіцяні «посади і аванси»? Не знаю, що дало шановній редакції право мене о се питати – мої слова, певне, такого права їй не дали. Шановна редакція зволить з сим запитанням обернутися до компетентнішого джерела, а іменно до автора вищенаведених пунктів і до тих, що з ним разом так шумно робили руській суспільності надію на скору зміну «системи правительственої супроти русинів».
Остаюсь з повним поважанням
Іван Франко.
Примітки
Вперше надруковано: «Народ», 1892, № 5-6, с. 82 – 83,
Автограф невідомий.
Подається за першодруком,
…як відповідь на ваш зазив, обернений до мене особисто… – У написаному І. Франком некролозі Д. Гладиловича («Народ», 1892, № 4) було висловлено сумнів, «щоби його манили обіцяні д. Романчуком рясні «посади і аванси», і твердилося, що наприкінці життя було захитано його віру «в тривкість і пожиточність» проголошеної Ю. Романчуком «нової ери» – політичної угоди між «народовцями», австрійською владою та польською верхівкою в Галичині. Це викликало роздратований полемічний відгук «народовців»:
«Коли Ви, пане Франко, маєте хоч дрібку честі, то дайте відповідь: коли і кому обіцював п. Романчук «рясні посади і аванси» і котрі-то народовці осягнули або мають обіцяні «посади і аванси» («Діло», 1892, 19 лютого).
У відповідь І. Франко надіслав до «Діла» даного листа, але редакція зволікала з його публікацією. Тоді І. Франко видрукував його в «Народі» (1892, № 5-6), супроводивши пояснювальною заміткою, а потім ще раз звернувся до редакції «Діла» з вимогою помістити лист на сторінках цієї газети, де він, зрештою, й був надрукований («Діло», 1892, 23 березня).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 316 – 318.