Поч. 07.1875 р. До Я. М. Рошкевича

Mein liebster Freund!

Ich danke dir herzlich für deinen Brief, – und möchte dir gern mit meinem heutigen so viel Unterhaltung verschaffen, als du mir mit dem deinigen Bekümmernis und Verdruss angerichtet hast. Doch später davon! Jetzt will ich nur zuerst die Eintheilung meines Briefes machen, denn du wirst wohl eingesehen haben, dass das Schreiben, welches du mit dem Zeugnis erhalten hast, nur ein extemporirtes und provisorisches war. Ich bitte dich aber auch sogleich, nachdem du diesen Brief gelesen haben wirst, dich zu setzen und mir genau nach den hier angegebenen Punkten zu antworten. Zuerst soll also der offizielle, dann der humoristische und endlich der tragisch-pathetische Theil des Briefes folgen, der eigentlich der grösste sein sollte, da du mich mit deinem Schreiben in eine verteufelte Amoll-Stimmung gebracht hast! Gott möge dir’s verzeihen! Was also das offizielle anbetrifft, so habe ich mit Respekt zu melden, dass 1) Pohorecki weggereist ist zu seiner Schwester und seinem Schwieger. 2) Dass Krynicki eine gewaltige dritte bekommen hat und, da er die Maturitätsprüfung nicht ablegen darf, weggereist ist. 3) Dass von unseren Reicherten der senior die erste und der junior die zweite Klasse bekommen hat (sie haben also die Rollen getauscht – und lassen dich grüssen!). 4) Dass ich jetzt zwar gewaltig studiere, trotzdem aber keineswegs im Begriffe bin meine Kräfte dergestalt abzuschwächen, dass ich nicht aus. 5) Dass ich eben jetzt zwei Briefe erhalten habe, – den einen von dir und den anderen von Wolosianka vom alten Gwozdecki, der mich zu sich auf die Ferien einladet. Hier muss ich auch noch an dich einige freundschaftliche Bitten hinzufügen: 1) dass du fleissig lesest zu Hause (wenn auch aus Langeweile), besonders die deutschen Bücher, die du von mir genommen hast, 2) dass du das nicht adressierte Billet, welches du in deinem Briefe findest, uneröffnet deiner Schwester übergibst (Bitte dich!) 3) dass du diesen Brief zu Ende lesest!

Es ist eben zehn Uhr abends, – Dienstag, – da ich dieses schreibe. Zehn Uhr, – die romantische Stunde! Und ich bin eben jetzt verteufelt zum Romanziren aufgelegt! Möchte nur die Zither schlagen kennen und gleich unter die Fenster der schönen… gehen, und dort etliche Katzenjammer aus-stossen! Aber wozu dorthin gehen, da ich eben von dorten komme? Ach, wenn du wüsstest, wie mich dein Lob meines Gusto und meines ästetischen Geschmackes erfreute! Alle Zeit, die mir nur vom Studieren zurückbleibt, – bring ich sehr erbaulich damit zu, dass ich vor ihren Fenstern die Jubileusprozession abmache und Gebete zu der Gottheit mit zerzausten Haaren hermurmele, die ihren Kopf als Aushängeschild vors Haus hinaussteckt! Aber weisst du was, ich habe jetzt einen prachtvollen Plan, der uns noch in Lemberg sehr amüsieren wird, – doch von ihm später und mündlich! Und noch eine Neuigkeit! Ich komme vor anderthalb Stunden von den Winarski’s. Potz tausend! hat sich denn das verteufelte Weib vorgenommen, mir den armen Kopf ganz zu verdrehen? Ne plus dicam!

Verzeihe, mein werthester Freund, wenn ich dir vorden versprach, es solle ein humoristischer Theil in meinem Briefe folgen und du hast dir vielleicht in Voraus auf das Ergötzliche darin gefreut! Wie sehr wirst du enttäuscht werden, wenn du die obigen Zeilen lesest, welche einmal humoristisch sein sollten! Verzeihe aber, dass ich dir gleiches mit gleichem entgelte. Denn mir war eben so zu Muthe, nachdem ich deinen Brief durchgelesen habe! Womit habe ich diese Ironie, diesen beissenden Spott von deiner Seite verdient? Empfiehlst du mir nur darum meine Kräfte zu schonen, um deine Worte von solcher Art ertragen zu können? Wahrlich, es ist ungemein viele Kraft nöthig, um das zu ertragen! Was willst du mit der schwarzäugigen Jüdin? Du hast vielleicht selbst nicht bemessen, welch einen tiefen und empfindlichen Schlag du mir mit diesen Worten beigebracht hast, – aber du kennst ja meine Reizbarkeit in diesem Punkt, – du weisst, dass es nur Scherz von meiner Seite war, und wenn ich nur ein Bischen auf deine Freundschaft Anspruch machen kann, so solltest du mich wenigstens schonen! Glaube mir, dein Brief hat mich um den ganzen heutigen Tag gebracht! Alles dreht sich mir bunt vor den Augen, – ich gehe wie vergiftet umher. Wenn du mich nur zu diesem Zwecke zu dir auf die Ferien einladest, um mich dort zu quälen, und mir so mitzuspielen, wie du es gleich jetzt anfängst, so kannst du dir’ einen anderen Gegenstand wählen und zugleich sicher sein, dass du mich in Lolin nicht sehen wirst!

Und wie hältst du dein Versprechen, welches du mir gegeben hast? Wo ist der versprochene Inhalt des Briefes? Meinst du, du erweisest mir eine Gnade dadurch, dass du mir, wie einem Hunde ein Paar verächtliche und ironische Worte hinwirfst und mir obendrein befiehlst: komm näher, und du sollst mehr dergleichen hören! Mein Freund, statt eines solchen Briefes möchte ich lieber keinen erhalten, – da würde ich dich nur als nachlässig betrachten, – jetzt sehe ich, dass du auch boshaft bist!

Gut, dass mir heute der Brief von Gwozdecki zugekommen ist! Ich werde mir diese drei Wochen mit dir nicht abzuquälen brauchen! Aber nein, – ich habe deinem Vater das halbe Versprechen gegeben, dass ich kommen werde, – ich will es halten, – aber unter der Bedingung, dass du mir auf diesen Brief gleich antwortest, wie dort meine Angelegenheit steht. Ich weiss, dass du mit der Schwester davon gesprochen hast, – aber zu ihr selbst zu schreiben fürchte ich und habe mir vorgenom[m]en, es nie mehr zu thun. Du aber fürchte nicht, dass ich nicht komme, wenn du mir schlimme Nachricht bringst, – ich gebe dir mein Wort, dass ich komme, – wenn du mir nur aufrichtig alles schreibst. So lang ich aber den Brief von dir nicht erhalten habe, rühr ich mich bis zum ersten August von Drohobycz nicht, – nachdem aber die Zeit verstrichen, brauchst du dich nicht mehr zu mühen, zu mir zu schreiben, – denn du kennst die Adresse zu mir nicht. Mit deinem Vater werd’ ich mich auch brieflich verständigen wegen des künftigen Jahres und so sehen wir uns erst in Lemberg, – oder gar nicht!

Dieses mein letztes Wort, – und nehme mir’s nicht für ungut, denn du selbst bist schuld daran mit deiner närrischen Ironie. Ich erwarte möglichst schnell einen Brief von dir, – vergiss aber keineswegs den Inhalt! – Grüsse von mir deine Geschwister und deine werthen Eltern, die ich gern als die meinigen lieben und verehren möchte.

Dein immer aufrichtiger und alles schwarz sehender

Johannes Franko.

Drohobycz dnia tego i tego 1875

Мій найдорожчий друже!

Щиро дякую тобі за твій лист, а оцим своїм листом хотів би розважити тебе рівно настільки, наскільки ти своїм завдав мені смутку й прикрощів. Але про це пізніше. Насамперед хочу познайомити тебе, з яких частин складатиметься мій лист, бо ти, напевне, здогадався, що лист, котрий ти отримав разом із свідоцтвом, був імпровізованим і потребує уточнення. Зразу ж хочу попросити тебе, коли ти прочитаєш цей лист, сісти й докладно відповісти мені за поданими мною пунктами. Отже, почну з офіційної частини, за нею піде гумористична і, нарешті, трагіко-патетична, власне, найбільша, частина мого листа, бо своїм листом ти навіяв на мене клятий мінорний настрій! Хай тебе бог простить! Що ж до офіційної частини, то з твого дозволу маю повідомити, що 1) Погорецький поїхав до своєї сестри і тестя. 2) Криницький схопив величезну трійку і, оскільки він не має права складати випускний іспит, поїхав з Дрогобича. 3) Рейхерт-старший отримав перший, а Рейхерт-молодший – другий ступінь (як бачиш, вони помінялися ролями – й велять кланятися тобі!) 4) Зараз я з головою поринув у навчання, проте я анітрохи не маю наміру геть збутися сил. 5) Щойно я отримав два листи – один від тебе, а другий з Волосянки від старого Гвоздецького, який запрошує мене до себе на вакації. Тут я хотів би ще звернутися до тебе з кількома дружніми проханнями: 1) щоб ти якомога більше читав дома (хай навіть з нудьги), особливо німецькі книги, які ти взяв у мене; 2) незаадресовану записку, яку ти знайдеш у своєму листі, віддай, не розкриваючи її (прошу тебе!), своїй сестрі; 3) цей лист прочитай до кінця!

Зараз, коли я пишу ці рядки, десята година вечора, вівторок. Десята година – романтична пора! І в душі моїй така жага романтики. Вдарити б оце по струнах цитри і піти під вікна любої… й вилити їй хміль душі. Але навіщо йти туди, коли я щойно звідти? Ах, коли б ти знав, як ти мене втішив тим, що похвалив мої уподобання й мій естетичний смак! Увесь час, що залишається мені від навчання, я забавляюся тим, що відбуваю під її вікнами ювілейну процесію й бормочу молитви до божества з розпущеним волоссям й висунутою, наче вивіска, головою. Та знаєш що, у мене є чудовий план, який розважатиме нас навіть ще й у Львові, але про це потім і усно! І ще одна новина! Півтори години тому я повернувся від Винарських. Хай йому біс! Чи не надумала клята жінка геть закрутити мені бідну голову? Ne plus dicam!

Даруй мені, любий друже, якщо я перед тим пообіцяв тобі, що за офіційною частиною мого листа піде гумористична, і ти, може, наперед смакував насолоду від її читання! І яким же великим буде твоє розчарування, коли ти прочитаєш рядки, які мали бути гумористичними! Та вибач, що я відплачую тобі зуб за зуб. Бо мені було так само на душі, коли я прочитав твого листа! Чим я заслужив таку іронію, цей їдкий глум з твого боку? Чи не тому саме ти радиш мені берегти свої сили, аби я міг витерпіти подібні слова? Справді, треба мати неабияку силу, щоб це стерпіти! Що значать твої слова про «чорнооку єврейку»? Ти, мабуть, і сам не думав, що завдаси мені цим такого сильного й відчутного удару, – але ж ти знаєш, який я вразливий у цьому пункті, знаєш, що це був лише жарт з мого боку, і якщо я хоч трохи можу розраховувати на твою дружбу, то ти мав би бодай пощадити мене! Повір мені, через твій лист я цілісінький день ходжу сам не свій! Білий світ іде перекидом перед моїми очима, я сновигаю, немов отруєний. Якщо ти запрошуєш мене до себе на канікули лише для того, щоб і там мучити і знущатися з мене, як оце зараз, то знайди собі ліпше інший об’єкт і будь заодно певен, що ти не побачиш мене в Лолині!

А як ти дотримуєш обіцянки, яку ти дав мені? Де твій обіцяний зміст листа? Думаєш, ти робиш мені ласку тим, що кидаєш мені, наче собаці, кілька зневажливих, іронічних слів та ще й наказуєш: підійди ближче і ти почуєш ще більше такого! Мій друже, краще б ти був зовсім не відписав мені, аніж я маю одержувати такі листи, тоді я вважав би, що ти просто лінуєшся писати, а тепер бачу, що ти до того ж злостивий!

Добре, що сьогодні прийшов лист від Гвоздецького! Тепер мені не треба буде три тижні мучитися з тобою! Та ба, я дав твоєму батькові пів обіцянки, що приїду, і я дотримаю свого слова, але в умовою, що ти зразу ж напишеш мені, як там стоїть моя справа. Я знаю, що ти говорив про це з сестрою, а написати їй самій боюся, до того ж я вирішив ніколи більше цього не робити. Не бійся тільки, що я не приїду, якщо твоя звістка буде невтішною для мене, – даю тобі слово, що приїду, – аби ти лиш написав мені щиру правду. Твого листа я чекатиму до першого серпня і до того часу не виїжджатиму з Дрогобича, але коли мине цей час, не турбуйся більше й не пиши мені, бо ти не знатимеш моєї адреси. А з твоїм батьком я порозуміюся листовно й домовлюся на наступний рік, так що ми побачимося тепер аж у Львові або зовсім не побачимося!

Це моє останнє слово, І не ображайся на мене, бо ти сам винен в усьому через свою ідіотську іронію. Чекаю якнайшвидшої відповіді, та не забудь про зміст!

Кланяйся від мене сестрам, братові й твоїм шановним батькам, яких мені дуже хотілося б любити й поважати, як рідних батьків.

Твій завжди щирий, що все бачить у чорному світлі,

Іван Франко. Дрогобич, дня цього й цього 1875 р,.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 22 – 25.

Датується приблизно на підставі згадки про «карточку», яку Ярослав мав передати сестрі в день її народження.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1217.

Криницький Володимир – товариш Франка по Дрогобицькій гімназії, учився на філософському відділі Львівського університету, був одним з членів управи «Академического кружка».

…отримав величезну трійку... – Отримав погану оцінку (найвища була 5, найнижча – 1).

Рейхерти Йосип і Пилип – восьмикласники, товариші Франка по Дрогобицькій гімназії.

Старий Гвоздецький – родич І. Франка, священик у Великій Волосянці. Іван Гвоздецький (1802 – 1878) – брат бабусі Франка Людвики. Він давав шлюб батькам І. Франка.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 32 – 37.