24.12.1884 р. До О. Я. Кониського

Ласкавий добродію!

Сердечне і щире писання Ваше відобрав, і дуже воно мене – ніде правди діти – засмутило. Я побачив з нього, правда, глибину і щирість Вашого патріотичного чуття, але заразом побачив і всю непрактичність поступування, керованого одним тільки хоч би й найкращим чуттям. Не мені б, молодому, вказувати Вам, ласкавий добродію і батьку, що препондеранція всякого чуття вироджує сентиментальність, а сентиментального барана по сумній конечності завсігди пожирають зовсім несентиментальні вовки.

В тім ділі, котре заварилось переходом «Зорі» в руки Тов[ариства] ім. Шевченка (до чого, як Ви могли переконатись з анонсу «Діла», самі ті панове якось встидаються признатись, вводячи через те публіку в блуд, як коли б і дальше Парт[ицький] був властивцем «Зорі»), – в ділі тім Ви бачите сторону чисто лиш патріотичну і задля того налягаєте на мене, щоб я не покидав її. Може бути, що з мого посліднього листа виходить так, що я бачу в тім ділі тільки свою особисту справу і задля того хочу покинути «Зорю». Такий погляд просвічує і в Вашім посліднім листі до мене, і іменно він глибоко заболів мене. Але може бути, що тут і справді моя вина, що я, розказуючи про особисті справи людей, упустив з виду глибшу, принципіальну сторону тих справ, і для того винен се тепер ближче пояснити.

1) Ви робите собі дармі ілюзії на тім, що своїми листами до Глад[иловича], Огоновського і других тутешніх панів здужаєте склонити їх до побільшення об’єму «Зорі». Сього вони на жоден спосіб ані не схочуть, ані не зможуть зробити. Не схочуть, бо «Зоря» у них не діло патріотичне, не справа народна, а спекуляція, на котрій треба заробити, а з виключенням всякої можності страт, а до того при якнайменшім труді.

Всі люди, засідаючі в новім комітеті (з виємком Целевича, котрого вони підписали фальшиво, хоч він до комітету не належить), звісні суть у нас зі свого лінивства, із своєї умственної заскорузлості. Побільшувати об’єм «Зорі», се значило б для них побільшувати тягар на власних плечах, особливо, коли в комітеті нема жодного «вола робучого», на котрого б можна той тягар звалити. А не зможуть вони побільшити об’єм «Зорі» для того, бо Парт[ицький] накинув їм на карк «Бібліотеку «Зорі», видавництво чисто спекуляційне, котре він цінить 2 з[лотих] р[инських] річно за 24 «аркушів», а властиво піваркушів (recte затим 12 аркушів). Отже ж, тепер, даючи в н[оме]рі «Зорі» півтора аркуші, т. є. місячно три арк[уші] «Зорі», а 2 арк[уші] recte 1 арк. бібліот[еки], вони становлять ціну 5 зр. Коли б вони побільшили об’єм на 2 арк[уші] «Зорі», то їм уже видалась би замалою ціна пренум[ерати] 6 зр., – а вважайте, що ціна 6 зр. річно за літературне дрантя, яким вони хотять заповнити «Зорю» – о чім поговорю дальше – навіть в їх власних очах видатись мусить надто вже ризиковною. А вже о об’ємі 3 арк. «Зорі» і бесіди ніякої бути не може.

2) Ви робите собі ілюзії й на тім, коли думаєте, що «Зоря» 1885 р. буде чимсь подібним, як була 1883 і 1884, т. є. в тих часах, коли українці стали її пренумерувати. Вважайте поперед усього, що галицькі молодші писателі всі від неї відсунулися (крім тих, що сидять у комітеті), писательки тож, і що затим у портфелі редакційнім показалась посуха. Прийшлось Парт[ицькому] вигрібати з коша ті повістки і статті, котрі від двох попередніх літ повідкидав яко непотрібні, – але й сього надовго не вистарчить. На першім засіданні комітету редакційного, на котрім і я був присутній, Вахнянин виразно представив програму видавництва слідуючими словами: «Мусимо старатися, щоб «Зоря» слідуючого року була як можна менше науковою і як можна менш серйозною».

Головну роль грати буде всячина, за котрої редагування взялись аж два панове комітетові. Не менш важну роль грати будуть п. Подолинського описи його подорожі по Італії і описи картин у галереях флорентійських. З повістей мають дати тільки одну: відкинену від конкурсу (і нескінчену) повість небіжчика Бобикевича. І бібліографію, і критику вроді преславної критики на гидких «Соколиків» Цеглинського в посліднім (23) н-рі, в котрій можете бачити ex ungue leonem будущего редактора «Зорі» п. Подолинського.

3) Із сказаного досі пізнаєте, що моє (і Ваше і Ваших другів) співробітництво при «Зорі» є зовсім злишнє. Нехай ті панове самі трохи потрудяться – побачимо їх діла блага.

4) Але із сказаного пізнаєте також, що піддаватися під юрисдикцію таких людей було б і з моєї, і з Вашої сторони попросту абдикацією з тих думок і ідей, котрі нам над усе найдорожчі, котрі іменно становлять суть і ядро нашого патріотизму. То значило би віддати наш патріотизм на негідну вислугу людям з нечистими руками і пустими головами і серцями. А чи Ви не знаєте, що молодше, підростаюче покоління і у нас, і у Вас пильно дивиться на такі справи і судить їх гостріше, ніж ми? А чи Ви не знаєте, що вся вага і заслуга наша супроти сучасних і будущих поколінь не в тім, який ми прапор держимо, але в тім, як ми його держимо, т. є. чи держимо його взагалі, чи, може, тільки підносимо і знов кидаємо після мнимої потреби, після опортунізму?

Я не говорю се в тій цілі, як коли б сам хотів або другим радив лобом мур розбивати, але тільки в тій цілі, що у нас тепер, серед тої тяжкої кризи, яку переживаємо, треба поперед всього характеру, треба твердості, хоч і не гранітної, але хоч так собі людської, мужеської. Ціль наша була – коли пригадуєте собі перші наші обопільні листи – заснувати таке видання, котре б і гідно репрезентувало нашу питому літературу та науку серед слов’ян, і, з другого боку, групувало б коло себе всі, старші і молодші сили, щирі серця, живі та поступові думки, давало б їм вказівки і добрий привід до умственної і літературної праці для добра свого народу.

Чи Ви думаєте, що се мала річ, що се річ так пуста, котру можна при першій зміні обставин кинути набік і підладжуватися під понімання панів Вахнянинів, Подолинських та Цеглинських з їх «несерйозними і ненауковими» змаганнями, з їх ідеалом газети, не сягаючим понад рівень німецької «Gartenlaube» і не досягаючим у многім навіть до того рівня? Ні, ласкавий добродію, радше мовчати, ніж такою діяльністю маніфестувати свій патріотизм!

Але чи конче ж нам мовчати? Сими днями було у Львові невеличке зібрання молодих, щирих людей, котрі обіцяли зложити по 10 – 15 гульденів на ціль видавання нової, другої газети літературної. Товариство руських жінок у Станіславі лагодиться повзяти на своїм виділу ухвалу, в котрій – як мені доношено – має завізвати мене розпочати з д[нем] 1-го цвітня видавання літературно-наукової газети яко органу того товариства. Що Ви на се скажете?

Я, розуміється, вагувався якийсь час, але, переконавшися доочне, який живий [рух] починається серед галицько-руської молодежі, як конечною єсть потреба видання, і серйозного по думках, і смілого та живого по тону, і популярного заразом по способу виложення, я рішився: через перші три місяці 1885 р. засісти на життя або смерть до праці над Федоровичем, укінчити його, а від 1-го цвітня во ім’я господнє зачати видавання нової газети. Програма її була б така, яку ми з Вами обговорили, формат такий, як «Зоря», об’єм, думаю, два аркуші номер, т. є. місячно 4 арк., у трьох кварталах 36 арк., ціна за три квартали – 3 р., квартально в 1 р. Радо взяв би я більший об’єм, але понятно, що при конкуренції з «Зорею» і не маючи ще запевненого дебіту до Росії боюсь, щоб не обанкротитись.

Числю в Галичині на 400 пренумерантів, – се значило б, що за перші три квартали недоставало б до коштів друку і розсилки около 200 р. Коли б нам удалось дістати дебіт у Росії, то діло б, може, й поправилось, коли ж ні, то будемо старатись хоч і з власної кишені як-небудь дефіцит покривати.

Предкладаючи Вам і Вашим другам – котрим прошу се письмо закомунікувати – під розвагу сей проект, я прошу Вас о відповідь на ось які питання:

1) Чи можемо від Вас і від українців взагалі надіятись помочі писательської, т. є. чи згодитесь у тім новім письмі печатати ті твори, які там у Вас лежать готові, і писати нові?

2) Чи і якої могли б ми надіятись запомоги грошової на почин нового письма, поки б воно не здобуло собі ширший хід у Галичині і дебіт у Росії, значиться, чи і оскільки ми могли б числити на усю або на якусь частину тої запомоги, яку Ви в імені своїм і других прирекли були на «Зорю» під моєю редакцією?

3) Чи і як можна б помогти з Вашого боку тому ділу, щоб нова газета по перших н-рах дістала дебіт у Росії? Ми з своєї сторони будемо старатись редагувати ті н-ри якмога осторожно, вповні почуваючи для цілого нашого краю велику важність такого здобутку. Чи не поміг би тут ділу де в чім д. Білик або взагалі хто-небудь прихильний а знакомий Вам? Як скоро дістану завідомлення з Станіслава, а також відповідь від Вас на повищі питання, зараз напечатаю відозву і розішлю по всіх усюдах нашої Галичини, а також на Україну по тих адресах, які Ви були ласкаві зібрати.

Вважаю потрібним сказати Вам також, що справу сю я представляв вже Олександрові Барвінському, котрий дуже прихильно і радо її прийняв. Я просив би Вас також у листах до наших старших поки що нічого о тій справі не згадувати. До Огоновського Ви удавались зовсім дармо – він лютий на мене за критику на його критику «Гайдамаків» і на його «Пантелеймона (печат[ану] в «Світі»), – Ваш лист тільки дужче розлютив його.

Я отсе на польських святах у Вікні, але в неділю надіюсь бути уже у Львові, тож прошу й відповідь туди адресувати.

Простіть, ласкавий добродію, коли, може, в сім листі або в попередніх що не до ладу пописано, і прийміть ще раз запевнення, що маєте в мені вдячного Вам сина і щиро та глибоко Вас поважаючого друга. Євгенії Олександровній прошу передати моє братнє поздоровлення.

Ага, от у нас ще одна писателька вишукалась, панна Михайлина Рошкевич, котрої очерк «Кума з кумою» печатаний був у «Молоті». Зладила тепер нове оповідання з життя народного, по сюжету дуже цікаве. Чи панна Євгенія пригадує собі, що й вона обіцяла нам взятись за перо? От якби так нова газета між новими писательками могла й її ім’я принести читаючій громаді?

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Життя й революція», 1927, № 5, с. 235 – 237.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 77, № 126, арк. 130 – 133.

Сердечне і щире писання Ваше… – Мається на увазі лист О. Я. Кониського від 17 (29) грудня 1884 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 449 – 452]

…вроді преславної критики на гидких «Соколиків» Цеглинського… – В журналі «Зоря» (1884, № 23, с. 200) у розділі «Руський народний театр у Львові» за підписом М. П. (тобто М. Подолинського) було вміщено схвальну рецензію на п’єсу Г. Цеглинського «Соколики».

Gartenlaube – німецька масова газета, почала друкуватись в Лейпцигу в 1853 р.

Білик – Іван Якович Рудченко (1845 – 1905), старший брат Панаса Мирного, співавтор роману «». Виступав як літературний критик, фольклорист, обстоюючи принципи реалізму й народності. Згодом відійшов від літератури.

…на його критику «Гайдамаків» і на його «Пантелеймона»… – У статті «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка» (перша частина її була надрукована в журналі «Світ», 1881, № 8 – 12) І. Франко виступив проти несправедливої критики поем Т. Шевченка О. Огоновським (в роботі «Шевченко Т. «Гайдамаки» (поема)», Львів, 1876). У журналі «Світ» (1882, № 18-19) він розкритикував його книжечку «Оповідання про життя святого великомученика і лікаря Пантелеймона» (1882).

…в неділю надіюсь бути уже у Львові… –… – Цей лист писано в середу.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 509 – 513.