28.05.1884 р. До К. К. Попович

Ласкава пані!

Згори мушу Вас перепросити, що Вашого посліднього листа ані в зуб не розумію. Виджу, що Ви чогось ніби гніваєтесь за те, що я о якихось делікатних матеріях бесіду завів, ну, але ж се ще, здається, не жаден гріх. Кажете зложити цілу дискусію ad acta з всякими делікаціями, але мені здається, що Ви або не догадались, або не хотіли догадатись, о чім я говорив і для чого говорив так, а не інакше. Сли доля позволить нам побачитись, то я, може бути, й витолкую Вам ясніше, о що мені йшло, – впрочім, все ту[т] залежати буде від Вашої волі, чи Вам схочеться слухати мого толкування.

Те, що говорите о своїй теперішній і довічній самотності, мене трохи не ввело в добрий гумор. Самотня панночка в 18 чи 20 році життя серед такої численної родини! І що Ви хочете довести тою самотою? То, що «положили собі не тратити життя на особисті приємності»? Я ще в такій самоті того доказу не бачу, тим більше, що та самота, оскільки її можна назвати самотою, не єсть Вашим добровільним ділом, а тільки витвором судьби, до змінення котрої Ви поки що нічим ще не причинилися.

Зате дуже радує мене те, що Ви постановляєте собі заразом стрібувати робити щось пожиточнішого. Вже саме Ваше становище яко учительки тому доказом, а коли б до того Ви ще схотіли свої свобідні хвилі віддавати письменській роботі, то – думаю – життя Ваше могло б з часом уложитися далеко краще, ніж є тепер.

Гарною запорукою тої кращої будущини служить для мене і Ваш новий вірш, котрий я з великою втіхою прочитав. Правда, початок трошки банальний, але основна гадка дуже трафна і глибока і виражена в досадній, гарній формі. Жаль, що Ви ті діти своєї музи трактуєте досить недбало, – мені здається, що Ви й не переписуєте їх для себе, а тільки на листі відразу й компонуєте. Коли так, то я догадуюсь, що Вам вірші йдуть досить легко і що коли б тільки серйозніша воля, то Ви могли б далеко більше і кращих речей продукувати. Впрочім, діло тут таке, що чим більше будете писати, тим легше буде Вам іти.

Я рад би, щоб Ви часом написали що-небудь прозою, – проза в Ваших листах дуже гарна, прозірчаста і характеристична: якби Ви такою прозою укомпонували деяке оповіданнячко абощо, то, надіюсь, вийшло би в найгіршім разі не кепське. Тільки, тямуючи о Вашім слабім здоров’ї і Вашій утлій конституції, я не смію на серіо завзивати Вас до більшої праці. Конечно, я надіюсь, що на вакації Ви таки що-дещо зробите. Може бути, що нам з часом удасться заложити у Львові свою часопись літературну, а в такім разі я бажав би, щоб ми могли й на Вас числити.

Я дістав Ваш лист якраз по висланні свого і для того надіюсь, що, чень, завтра (в четвер) буду мав від Вас дещо новенького. Хоч Ви ніколи не ласкаві донести мені нічого о своїм здоров’ї і поводженні, то я, проте, доношу Вам о собі. Крихіточку я здоровіший – голова в головній часті перестала боліти, хоч груди ще болять, – пару день я собі дав вільність від писання, хоч холодний воздух тими днями не дає мені нікуди виходити на світ. Читаю, а навіть зачав перекладати Лессінга «Натана Мудрого», до котрого я хотів би зладити обширну передмову. Але де і як видати – сього не знаю. Та се байка, коби тільки зладити, що надіюсь в двох – трьох тижнях зробити.

Нині зачав писати статейку для «Діла», та боюсь, щоб не вийшла надто остра і konfiscirbar. Чорт побери, що буде, то й буде.

Завтра вандрую до Дрогобича, слідуючий раз буду в неділю, а може, аж в понеділок. До того часу надіюсь на всякий спосіб листа від Вас і засилаю Вам сердечне поздоровлення.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше опубліковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 3, с. 82 – 85.

Лист не датований. Із змісту випливає, що писаний він у Нагуєвичах і є відповіддю на лист К. Попович від 21 травня 1884 року Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 479 – 481).

Подається за автографом – ЛНБ, ф. 29, № 658, с. 22, 23.

…ваш новий вірш… – Мовиться про вірш «Лишень в бажанні», доданий до листа К. Попович до І. Франка від 21 травня 1884 р.

…зачав перекладати Лессінга «Натана Мудрого»… – Переклад залишився незавершеним. 1906 р. в «Літературно-науковому віснику» (кн. 3) І. Франко опублікував «Притчу про три персні» (із драми «Натан Мудрий»).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 450 – 452.