Кін. 12.1884 р. До І. М. Белея

Дорогий Іване!

Сердечно дякую тобі за твою інстанцію в львівській громаді, задля котрої – знаю се наперед – мене знов прийнято до редакції. Я тут уже мої виписки покінчив і сиджу, як на терні, та діло таке, що п. Федоровича і мою милость конче запросив кн. Чарторийський до Яблонова, а Федор[ович] держить мене трохи не силою до тої візити, котра після всякої правдоподібності відбудеться в суботу або в неділю. Скоро тільки з Яблонова, я зараз рушаю до Львова, що мусить наступити коли не в понеділок, то найдалі в вівторок, отже ж до того часу прошу покірно цілу громаду о терпеливість, заразом, конечно, зрікаючись права до якої-небудь ремунерації за ті дні, в котрих нічого для «Діла» не роблю.

Читаю тут пильно «Слово», «Пролом» і «Діло». Ну, кацапи з усіх боків отворили ротовий огонь напротив нас. Дістає[ться] і мені в літературних записках Блонського, хоч, впрочім, деякі місця тих записок для мене дуже лесні. Конечно, на таку «критику» відповідати що-небудь не можна. Коцовський, по-моєму, не повинен був відповідати, тим менше таким дерев’яним стихом, як той, що в «Зеркалі». Се я говорю не во гнів Коцовському, але простувати в чім-небудь Блонського, котрого ціла форса лежить іменно в «покривлюванні», нема ніякої рації. Хай собі!

Цікаві речі дізнався я з листа Наумовича, а іменно, що «Прикарпатская Русь» таки буде виходити і буде подавати листи Головацького, а заразом, що й «Матиця» буде видавати свій «Сборник». Значиться, «Зоря» буде мати становище значно утруднене, вимагаючи daß man Sich zusammennimmt.

Через Федор[овича] дізнався, що Парт[ицький] знов зачинає мати якісь інші думки зглядом «Зорі». Я почасти й надіявсь того, коли дізнавсь, що Коц[овський] сповістив його о моїм намірі печатати в «Зорі» (хоч і без підпису) праці Др[агоманова] о Едіпі і взагалі порівнюючі студії над піснями і новелами. Що ж, я не набиваюсь на редакторство, хоч ти найліпше знаєш, з якою охотою я б його прийняв. Парт[ицький] мав виразитися перед Федор[овичем], що боїться, щоб я не зачинав якої полеміки з ким-небудь і щоб через те «Зоря» не потерпіла, а заразом щоб я не знеохочував молодих талантів. А він їх досі заохочував! Що ж, як кажу, я не такий дуже лакомий на редакторство, а людей, котрих досі запросив до уділу, потрафлю і перепросити, хоч і як се прикро і унижаюче для мене. Буду дальше тяг ярмо при «Ділі» і працював над Федоровичем, та звільна виготовував ті белетристичні роботи, котрі маю позачинані, значиться, страти для мене не буде.

Впрочім, вівторок недалеко, приїду і о всім дізнаюся. Листів ніяких до мене не посилай. До свидання! Цілую тя сердечно, рівно і п. Кахникевича і Горбачевского і всіх, прикосновенних до редакції.

Ваш Іван.

Може, буде тобі цікаво дізнатися, що тут між паперами господарськими старого Федор[овича] я найшов багато цікавих документів з кінця XVIII і початку нового віку до історії економічних відносин Галичини, а попереду, всього докладний інвентар ключа грималівського (30 сіл і 4 містечка) з р. 1800, котрий сам собою становить том in folio около 500 сторін і котрий я переписав, звісно, не назви, але суми і нотатки, дальше кілька пізніших інвентарів і в кінці акти, скарги, угоди, резолюції з кількох процесів підданських супроти домінії, котрі при помочі моїх трьох секретарів (між ними одна панночка) зістали вже майже всі переписані, в кінці цілу пачку циркулярів з р. 1846 і 1848, кидаючих на ті часи також досить нового світла. Коли «Зоря» не буде в моїх руках, то, чень, хоч «Діло» схоче в фейлетонах містити опрацювання тих матеріалів.

Я гадав від себе дати до будущого річника «Зорі», по скінченні праці Остапа, оригінальну і по можності докладну роботу «Львів в р. 1848», котра мала б бути переробкою з доповненнями двох розділів із моєї книги про Федоровича. Ну, але здається, що треба буде се сховати на пізніше, так як для «Діла» та робота була б заобширна (8 – 10 арк[ушів] др[уку]).

Зате бажав би я помістити в нім ще сього року «Лук’яна Кобилицю», конечно, если б мені удалося яким чудом переламати твою нехіть до фейлетонів. Вісліцький звернув мені Кобилицю, кажучи, що цензор по поуфнім перечитанні узнав його напечатання неможливим. Або се правда, або Вісліцький бреше – tertium non datur. Здоров будь!

Іван.

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Культура», 1925, № 1-2, с. 188.

М. Возник у своїй публікації помилково відніс цей лист до квітня 1883 р. Але в цьому ж листі Франко пише: «Вісліцький звернув мені Кобилицю». Відомо, що історичний нарис про Лук’яна Кобилицю А. Вісліцький повернув авторові в самому кінці листопада 1884 р. («Slavia orientalis», 1958, № 1, с. 127 – 128).

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 915.

Чарторийський – Очевидно, Владислав (1828 – 1894), польський магнат.

Ну, кацапи… – Маються на увазі москвофіли.

Блонський Тит – москвофіл і клерикал, співробітник «Слова».

«Прикарпатская Русь» – додаток до москвофільської газети «Слово».

…печатати в «Зорі» праці Др[агоманова] о Едіпі… – У «Зорі» згадані праці не публікувалися.

…докладний Інвентар ключа грималівського (30 сіл і 4 містечка) з р. 1800… – Стаття І. Франка «Грималівський ключ в р. 1800» була опублікована в «Часописі правничій та економічній», 1900, т, 1.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 514 – 515.