2. Дещо про Борислав
Іван Франко
Що поетична творчість нашого народу ще не вичерпалася, що він усе ще спосібний видобувати чимраз нові тони, відзиватися чимраз новими, а все хорошими, ніжними і характеристичними піснями на всякі біжучі справи, котрі глибше діткнуть його життя і показують вплив на його суспільні і економічні обставини, сього, думаю, нема потреби доказувати, впрочім, се дуже гарно доказав д. Драгоманов своєю працею про нові українські пісні про громадське життя.
Звісна річ, не всякі справи, навіть не всякі важні для народу справи відкликаються в його піснях. Щоб яке діло відкликалося в пісні народній, до сього треба:
1) щоб те діло було йому близьке, тикало часто його життя, вражувало ненастанно його увагу;
2) щоб воно тикало не певні вибрані єдиниці, але цілу масу народу чи то в цілім краю, чи тільки в певній місцевості, т. є., звівши се на інші слова, щоб було діло більше економічне, ніж політичне, і
3) щоб діло те було для народу ясне і зрозуміле.
Ті причини пояснюють нам, чому, напр., так багато пісень зложив наш народ про рекрутчину, появу, котра повторюється рік-річно і близько тикаючу кожного осібника в народі, – а так мало пісень про війни, в котрих хоч і були українці-вояки, але котрі велися не в нашім краю, велися за діла нашому народові чужі і незрозумілі; чому, напр., між народом нашим появлення майже кожного нового роду картоплі (бульби) викликає нові пісні [Збірник пісень та оповідань про бульбу напечатаємо незабаром], а ані одної пісні не викликали такі появи, як заведення краєвої автономії, конституції і виборів до всяких рад і соймів; чому, напр., викликало обширну і гарну пісню повішання в Коломиї 1877 р. звісного розбійника Драгарюка [Пісню про Драгарюка я чув не цілу в Коломиї 1880 р., жаль, що не встиг її записати], а не викликало її замордування московського царя.
До таких пісень, зложених свіжо, за наших днів, належать пісні про Борислав і про тамошню роботу при копальнях петролію та земного воску. Мені вдалося пісень тих записати небагато, і я не сумніваюся, що їх по різних селах Дрогобицького, Самбірського, Стрийського і Турчанського повітів – з них походить головна сила бориславського робочого люду – живе далеко більше. Та й дивно б було, якби се було не так. Заробок в Бориславі – діло звісне і близьке цілій масі народу в тих повітах; бідніші і багатші удаються туди, хто до ручної роботи на довші часи, хто на пару день, хто з возом, хто на торг.
Та й ще одно: бориславська робота, діло чисто гірницьке, копальне, а то й чисто фабричне (при нафтарнях), вражає увагу робітників своєю новістю, непривичними формами, своїми дивовижними, а дуже часто вельми сумними случайностями. Притім же життя в Бориславі, в більших робітницьких гуртах, веселе, часто гуляще і розпусне (особливо давніше, коли плата була більша, а прожиток дешевший), манить молодих сільських парубчаків швидким зарібком і містовими розкошами. Все се, безперечно, складається на те, що Борислав за послідніх 20 літ займає дуже важне місце в господарськім житті народу наших околиць, і що затим він мусив викликати чимало й пісень народних, в котрих так або сяк характеризується його вплив і його життя.
Задумуючи тут подати тих кілька пісень о Бориславі, котрі я недавно записав в Нагуєвичах, я бажав би був подати й повний образ самого Борислава, т. є. того грунту, на котрім виросли ті пісні. Але швидко я переконався, що начеркнення такого повного образу вимагало би цілої книжки, вимагало би обширних технічних та статистичних студій, до чого всього у мене тепер нема средства. Щодо статистики, то, правду кажучи, про неї в Бориславі досі ніхто й не думав, і вона вся ще лежить в громадських, судових та адміністраційних актах та в фабричних і купецьких книгах підприємців бориславських і дрогобицьких. Чи і коли удасться кому вичерпати що-небудь з тих джерел, сього я не знаю. Значиться, поки що, замість повного образу продукції, торгівлі і статистики Борислава, я подам тільки деякі дані та цифри, які натепер у мене є під рукою.
Борислав ураз із обширним присілком Мразницею ще в початку [18]50-х років був не зовсім великим підгірським селом, власності польських панів Карніцьких. Після шематизму попівського з р. 1850 було в тім році душ української породи в Бориславі 520, а в Мразниці 239, т.е. разом усього 759.
Але якраз в п’ятдесятих роках почалося в Бориславі на обширну стопу видобування «кип’ячки», т. є. земного олію, дуже занечищеного, чорного барвою і при видобуванні з нори булькотячого нагромадженим газом, немов кип’ячого – відти й його назва. Перший, як мені розказували, зачав копати і дистилювати нафту прусак Домс; за ним кинулися жиди і швидко перегнали його. Жиди вели роботу без найменшого ладу, рабівницьким способом: видурювали за півдармо грунти у бориславських мужиків, наймали за півдармо робітників, копали ями як-будь, без цямриння, без млинків, так що в перших початках дуже багато лучалося нещасть. Поліція місцева була в руках війта, а війт в руках жидівських, ну, і велись порядки. Найбільша часть бориславських мужиків позбувала відтоді свої грунти, а бодай переважну часть своїх грунтів в жидівські руки. Сесь сумний факт дуже досадно висказує співанка:
Ой мовили бориславце, що будуть панами,
А вни поле попродали та й пішли з торбами.
(Записано в Нагуєвичах від Митра Лялюка).
Далі-далі заводилися чимраз ліпші порядки при видобуванні нафти. Ями почали обгороджувати замість цямриння хворостяними «кошами», котрі, розуміється, тримали тільки доти, доки не було надто великого напору чи то з обсуваючихся стін ями, чи то з натискаючих з нутра землі нафтових газів, котрі дуже часто валили ями, закопуючи під звалищами робітників. Скільки їх там погибло відколи почалися роботи, сього докладно не знаю і сумніваюся, чи се коли-небудь докладно викажеться; деякі пани з дрогобицького суду, до котрого належать всі слідства о таких жертвах нашого «домашнього промислу», говорили мені ще перед кількома літами, що урядово сконстатованих случаїв насильної смерті робітників в ямах бориславських було певно не менше, як 10 000! А скільки було не сконстатованих урядово!
Я пригадую собі, коли я ще був малий, то батько, бувало, приїхавши в понеділок з торгу з Дрогобича, розповідає: от, сього тижня знов яма привалила п’ять хлопа, сього знов десять хлопа, – і так було щотиждень! Тоді се ще йно зачалося, і всім була навдивовижу така скажена трата людського життя, тож вісті про кожне нове нещастя розходилися живо по селах, обігали з хати до хати. То яма завалилася, то линва урвалася, то заморока задушила на смерть!.. Але з часом люди привикли, – вісті почали розходитися рідше, хоть случаї, певно, не ставали рідші. Правда, з часом коші хворостяні скасовано, а заведено цямриння з різаного дерева (тертиць та ошварів, звичайно, дуже тонких), позаводжено млинки до чищення воздуху в ямах, позаводжено замість мотузяних дротяні линви; але зате копання пішло геть-геть далі вглиб, стало геть-геть небезпечніше. Що вперед яма на 12 – 15 сажнів називалась глибокою, а яма на 20 – 25 сажнів була рідкість, – тепер ями пішли на 50 – 80 – 100 сажнів і далі. Не диво затим, що навіть для людей так загартованих усяким лихом, як бориславські робітники, просидіти при роботі на дні такої ями 6 – 12 годин становить не леда-яку штуку, не диво затим, коли й робітницька пісня нарікає на те бідування в ямах ось якими словами:
Ой ви жиди бориславські, стокроть мамі ваші,
Ой що я сьі набідував у ті ямі ваші!
(Зап[исано] в Наг[уевичах] від того ж).
Або ось як проклинає дівчина бориславську роботу, котра понівечила її милого:
Ой бодай сьі завалила бориславська яма,
Так ми любка іссушила, що-м го й не пізнала!
Тепер Борислав – містечко. Поставлений там в початку 1870-их років постерунок жандармерії і заведення ліпше уорганізованої поліції ввели хоч трохи більше порядку в дике бориславське життя. Підприємці вже не важуться надто очевидячки кривдити робітників, а робітники знов не важуться надто голосно допоминатися своїх кривд, – на око стало тихіше, але й справді стало ліпше? Здається, що торічна «бунтація» робітницька в фабриці французької компанії, при котрій звиш 300 робітників збунтувалося було за якусь недоплату, потовкли кількох поліціянтів і вкінці кинулися були на жандармів, поки одного з них жандарм на смерть не застрілив, – що, кажу, тота громадна бунтація показує, що се супокій не дійсний і не оснований на правдивім поліпшенні стану робітників.
За ті послідні часи людність Борислава змоглася дуже значно. І так після недокладного попівського шематизму 1879 р. постійно замешканих в Бориславі людей української породи було: тамошніх 660, зарібників зайшлих, але постійно в Бориславі живучих 270, в Мразниці 308, т. є. разом 1238 душ українців. А 1880 р. було вже українців 2266, поляків 330, німців 40, а жидів звиш 6800, т. є. звиш 9440 людей, постійно замешкалих в Бориславі. Крім них, приходячих робітників можна числити як до пори 2 – 5 тисяч.
На просторі около 150 моргів числить Борислав тепер звиш 12 000 ям, з котрих, правда, більша половина стоїть даром; ями ті – власність 75 більших і 179 менших підприємців, і працює при них до 10 500 робітників (переважно українців, мазурів і жидів). В р. 1871 підприємці самі подали здобуток копалень на 6 870 сотнарів петролію [Гл[яди] книжку д-ра Йосипа Шуйського «Die Polen und Ruthenen in Galizien», стор. 130].
Та тільки ж не в петролію тепер головна вага Борислава, а в воску земнім. Уже при кінці [18]60-х років джерела кип’ячки почали вичерпуватись, притім же й конкуренція нафти американської, російської й румунської підривала нафтові інтереси бориславських підприємців. Але в воску земнім показалася нова потужна підмога. Давніше його мало цінили, а навіть дрібні підприємці ним помітувалися. Аж в початку [18]70-х років винайдення дешевого чищення воску, далі винайдення фабрикації церезину піддвигнуло високо бориславську воскову продукцію, тим вище, що їй не грозила і поки що й досі не грозить нівідки значна постороння конкуренція.
Видобування воску знов змінило вигляд бориславської роботи. Від головних, прямо в долину копаних ям, почали брати в різних глибокостях горизонтальні бокові шахти (штольні), що вимагає ще далеко сложніших праць і средств осторожності, і що на першій порі знов виразилося значно більшим процентом нещасть і «непередвиджених випадків». Показалося з часом, що коли спеціально жидівське рабівницьке господарювання й могло ще поплачувати при видобуванні нафти, то воно недостаточне при видобуванні воску, котре вимагає вже раціональнішого ведення діл. Копальні, заложені на велику стопу, з усіми способами і удосконаленнями сучасної техніки, з усіми користями великого фабричного промислу (як от вищезгадана фабрика французької компанії, фабрика Янушки і др.) показалися небезпечними суперниками дрібних підприємців, котрі чимраз більше почали «капцаніти» і «сходити на пси», як виражається нарід. Нічого не помагало звісне жидівське шахрайство та окривджування робітників, – ями дрібних властивців чимраз більше переходять в руки великих підприємців. Усе те досадно малює нам ось яка пісня:
Ой ви жиди бориславські, що ви гадаєте,
Уже воску нема в ямах, а ви шукаєте!
Ой ви жиди бориславські, майте змилуваньі,
Вже по ямах нема воску, сама грейдованьі!
Ой ви жиди бориславські, та майте сумліньи,
Уже воску нема в ямах, лиш саме каміньи.
Ой уліз я та й до ями, взьив камінь лупати,
А жид з гори вивайкує киблики давати.
А я йому повідаю, що в ямі каменець,
А він міні повідає: пропав твій паперець!
(т. є. ринський).
(Запис[ано] в Наг[уевичах] від того ж).
Чи ж не гірким насміхом звучать після сеї пісні надії недосвідченого добродушного бойка, що, волочачись з далеких гір на заробок до Борислава, чи, як вони кажуть, до «Буриславки», співає собі:
Ой піду я в Буриславку гроший заробляти,
Як ся верну з Буриславки, буду газдувати.
Оттак-то розказують в піснях самі бориславські робітники про своє життя і бідування та про те, що там бачать і чують. А ось як досадно в слідуючій пісні зібрані «розкоші» бориславського робітницького життя, а заразом тота «чаша бідствій», яку мусить спорожнити пересічний робітник, вкушаючи тих розкошів:
Ой хто хоче гроші мати, цигари курити,
Той най іде в Бориславльи млинком покрутити.
Ой хто хоче гроші мати, колачики їсти,
Той най іде в Бориславльи в замороку лізти!
(Запис[ано] в Наг[уєвичах] від того ж).
Еге ж, не мудра, не розкішна доля жде робітника в Бориславі! От вам оповідання про бориславську роботу того самого Митра Лялюка, молодого парубка з Нагуєвич, від котрого я позаписував отсі пісні:
«Та що за робота! Робитсьі на шахти: що дванадціть годин, то сьі рахує шахта. За шахту тепер платьит на верха (т. є. при корбі) шість шусток, та й то два грейцарі касієрного відтьигає. То я раз пішов до Бориславльи, так треба пильно гроший! Став я, робю єдну шахту вночи, далі вдень другу, – вже ми сьі в голові крутит від тої корби, ту ледво на ногах стою, – ньи, гадаю собі, треба ще єдну! Став я знов на ніч, робю ще й трету шахту. Аж тут вже над самим раном, як єм стояв при корбі, ту кручу, а ту дрімаю, – як не гримну собов з помістка, просто головов до ями! Аби-м був на цаль направо, був би-м шусьнув, а то ще щістьи, що-м утьив до стовпка, та мні другі захопили. Ну, вже не чьис було вставати та й знов до корби! Як мнов вергли на глину, то так єм тамой зараз заснув. Та й що то, ще може була година до рана, як сьі шахта кінчила, а може й ньи, – а жид ми за тоту шахту три шуски урвав!»
Крім мужчин, робить в Бориславі чимало й жінок та дівчат. Як їм живеться й працюється, о тім докладніших даних не маю. Тільки ж певно, що не надто добре! У мене записані дві пісні, в котрих згадується о дівчатах в Бориславі, любках та принадах бориславських робітників. Одна з тих пісень – переробка давнішої, загальнозвісної пісні парубоцької:
Коби не ліс, коби не ліс, коби не ліщина,
Не йшов би я з кіньми на ніч, коби не дівчина.
В Бориславі сю пісню перероблено ось як:
Коби не ліс, коби не ліс, коби не ліщина,
Не йшов би я в Бориславльи, коби не дівчина,
А друга пісня, очевидно, зложена в Ясениці або в Нагуєвичах (бо вичислює села в такім порядку, в якім стрічаєсь їх, йдучи з Ясениці до Борислава), звучить ось як:
Єдно село Попелі, друге село Бані,
Трете село Бориславльи, моє закоханьі!
А ось іще одна пісня, в котрій наші сільські дівчата жаліють за парубками, котрі пішли з села до Борислава:
Відколи сьі в Бориславли ями реперуют,
То відтогди файні хлопці дома не ночуют.
(Зап[исано] в Наг[уєвичах]).
Отсе наразі все, що я досі зібрав про Борислав. Я надіюсь, що се тільки дуже мала частина пісень, зложених нашим народом послідніми роками про Борислав, надіюсь також, що мені з часом удасться їх більше нагромадити.
Замічу при тій спосібності, що про Борислав є й жидівська людова пісня, котру співають деякі жиди в Дрогобичі і котра – говорили мені – дуже досадно і вірно малює теперішній упадок дрібних підприємців бориславських. Я надіюсь, що при слідуючім збірничку пісень о Бориславі зможу подати до ширшої відомості й тоту, безперечно, цікаву пісню.
Примітки
…доказав д. Драгоманов своєю працею про нові українські пісні про громадське життя. – Йдеться про збірник М. Драгоманова «Нові українські пісні про громадські справи», Женева, 1881.
Після шематизму попівського… – тобто церковного довідника про парафії певної дієцезії – церковного округу, який підлягав єпископському управлінню.
«Die Polen und Ruthenen in Galizien» («Поляки і українці в Галичині») – книга польського історика, письменника і політичного діяча ліберально-буржуазного, а згодом консервативного напряму Иосифа Шуйського (1835 – 1883), видана 1882 р. у Відні.
…при слідуючім збірничку пісень о Бориславі… – Згаданий «збірничок» пісень про Борислав не був надрукований.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 186 – 193.