Жіноча неволя в руських піснях народних

Іван Франко

Нагуєвичі, 10 – 20 мая 1882.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 6, с. 92 – 94; № 7, с. 113 – 114; №9, с. 144 – 146; № 10, с. 164 – 166; № 13, с. 216 – 217; № 14, с. 234-235; № 15, с. 250; № 16 – 17, с. 270 – 271. Публікація в «Зорі» не закінчена (обривається на пісні «Ой дубе, дубе кучерявий»). Того ж року повністю видана окремим відбитком: «Жіноча неволя в руських піснях народних. Написав Іван Франко. Накладом редакції «Зорі». У Львові, 1883». Тут дано дату написання: «Нагуєвичі, 10 – 20 мая 1882».

Подається за окремим виданням 1883 р. В нашому е-перевиданні ця велика стаття розбита на розділи, які загалом відповідають плану, укладеному самим Франком.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається кінцева (з 6-ї сторінки за Франковою нумерацією) частина автографа (ф. 3, № 1603, арк. 105 – 108). У кількох місцях рукопису правки чорнилом і олівцем – викреслення тексту, заміна окремих слів тощо. Підпис «Іван Франко» декілька разів закреслено олівцем.

Ця частина автографа починається піснею про шинкаря і шинкарочку та коментарем до неї:

«Вийшла вона за ворота, хусточков майнула:

– Ой тілько ж я, кумки-любки, в Тужилові була!

Волілась мня, моя мамко, сім раз на день бити,

Ніж мала я молоденька в зеліра робити.

Пішов шинкар молоденький в сиру землю гнити,

А шинкарка Євдосенька в зеліра робити.

– Ліпше ж тобі, шинкарочку, в сирій землі гнити,

Ой як мені, молоденькій, в зеліра робити.

За шинкаром молоденьким дзвонами кивають,

А шинкарку Євдосеньку кіньми розтягають.

За шинкаром молоденьким отець, мати плаче.

Над шинкарков Євдосеньков чорний ворон краче.

Ми сказали вище – і певно, що по прочитанні пісні кожний з нами згодиться, – що шинкарка – характер слабий, невироблений. Вона боїться свого діла, рада б закрити його брехнею про гайдамаків, а коли се не удалося, скидає з себе вину на стару матір. Ми не будемо довго розбирати сеї пісні, а зупинимось на іншій…».

Усе це закреслено чорнилом і не увійшло ні до першодруку в «Зорі», ні до окремого видання. Далі в автографі продовження: «Переходимо до іншої, в своїм роді дуже цікавої пісні…» – і до кінця. Ця частина статті не була друкована в «Зорі»; вперше надрукована вона як закінчення тексту окремого видання. В цій частині автографа після слів «безмірно сильна характером і чуттям» закреслено слова: «розриваючи для любви родинний зв’язок і церковний шлюб зовсім одверто, без оглядки, без вагування». Далі, після слів «назвати зіпсованим і неморальним», закреслено такий текст:

«Хто, віддаючися любові, ані разу не покривить душею і словами для уникнення людського поговору або для яких-небудь іншій взглядів, хто для тої любви без огляду, без вагування приносить найбільші жертви, до яких тільки спосібна натура людська, – чи ж можна того назвати зіпсованим і неморальним? Такою назве її хіба тіснодушна, на мертвих догмах оперта мораль; але мораль гуманна, оперта на правдивім пізнанні чоловіка, тота мораль, котра, вважаючи душу й тіло одною нерозривною цілістю, велить нам також всі прикмети душі і тіла вважати дорогоцінними дарами природи, котрими треба користуватися і їх розвивати, а котрі придавлювати – гріх, – тота мораль, рівно далека від одностороннього аскетизму, як і від одностороннього матеріалізму та гедонізму, назве сей смілий поступок чесним і законним. «Що любов зв’яже, те буде зв’язане», – ось закон тої моральності, а коли над чим в тій пісні нам дивуватися, то хіба над смілістю і безоглядністю тої женщини, з якою вона розірвала ненависні для неї пута церковного шлюбу, з якою вона віддалася новій незаконній любви».

Можливо, Франко викреслив цей уривок на вимогу редакції «Зорі».

У записній книжці Франка з 1883 – 1884 рр. зберігся стислий начерк плану розвідки «Жіноча неволя…» (ф. 3, № 193, с. 113). План складається з таких пунктів:

Кари за страчену честь.

Нема матеріалу на силування на шлюб.

Життя з нелюбим чоловіком – погане.

Причини невірності.

Тиск обставин економічних.

Пісня про шандаря.

У кінці автографа дата: «Нагуєвичі, 10 – 20 мая 1882».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 210 – 253.