Пісні бескидських верховинців з околиць Рабки
Іван Франко
Pieśni górali bieskidowych z okolic Rabki. Zebrał prof. dr. I. Kopernicki. Kraków, 1888
Цей гарний збірник пісень, що нараховує понад півтори тисячі номерів, – плід канікулярних мандрівок шановного дослідника нашої етнографії. Зібрані тут пісеньки самі по собі не відзначаються надто високою поетичною вартістю, зате, однак, дозволяють чудово пізнати характер та економічний побут бескидських гуралів, і з цього погляду видання збірника слід вважати вельми бажаним доповненням польської етнографії.
Переважна кількість цих пісеньок має форму краков’яка (двовірш розміром 6:6), яку шановний збирач вважає типовою на всьому тому географічному терені і пропонує назвати її надзвичайною. Автор зустрів її не лише серед краківського та келецького населення далі на північ, але й на Підгаллі і далі на південь, серед словаків. Вже сам той географічний терен, що охоплює, крім гірських і підгірських околиць, також краківські і келецькі, говорить проти називання того типу надзвичайним, зрештою, для чого назва, яка сама собою нічого не говорить і допускає різноманітні довільні тлумачення?
Слід зауважити, що пісні з тим самим розміром зустрічаємо також у західних галузок руського племені – у лемків в Галичині і лотаків в Угорщині. Доктор Коперницький порівнює деякі пісні свого збірника з підгальськими і словацькими, констатуючи зникнення й дегенерацію пісні в бескидських гуралів; аналогічні словацькі пісні звичайно довші, так само й підгальські пісні на загал значно жвавіші, мальовничіші і часто-густо справді поетичні.
Так само важливим є виявлене шановним автором зникнення в бескидських гуралів весільних обрядів і пісень.
Щодо самого тексту пісень, доктор Коперницький поділив їх за змістом на 9 розділів, може, й не цілком вдало. Особливо видаються дещо хаотичними три перші і остання групи. Повсякденні пісеньки і пісеньки, що стосуються економічного побуту та кохання, одруження, родинного життя, – таку групу слід було б розподілити між іншими. Так само і група жартівливих пісень містить у собі не лише танцювальні пісні, але також залишки тваринного епосу і пісні, що характеризують суспільні та національні погляди народу (про євреїв, про німців, про панів тощо).
Не зовсім відповідно названа і група весільних пісеньок. Сам шановний автор каже в передмові, що із 143 весільних пісеньок того збірника ледве десята частина має певні обрядові прикмети; решту ж вважає весільними лише тому, що найчастіше на весіллі співаються. На мою гадку, весільними слід називати лише виключно ті пісні, які співають тільки на весіллях, інакше вийде велика плутанина, оскільки під час весілля переважно молодь, а навіть і підохочені дорослі співають силу пісень, переважно сороміцьких, але цілком не весільних, бо їх співають і при всякій іншій нагоді. Зважаючи на важливе значення в етнографії обрядів і обрядових пісень, слід би на ту різницю завжди звертати увагу.
Мені здається, що критерієм тут може стати насамперед розмір пісні, і тому групування пісень за розміром я вважаю в етнографічних збірниках найдоречнішим, тим більше, що поділ за змістом завжди буде більше чи менше довільним і неточним. Отож, наприклад, у даному збірнику зустрічаємо, окрім типу краков’яка, значну кількість пісеньок інших розмірів, часто-густо, очевидно, фрагментів з довших пісень, забутих місцевим населенням, рештки старих приповідок (наприклад: «Рейна! Рейна! Кури піють, буде війна!» – цей загадковий фрагмент зараховано до пастуших пісень, стор. 85). Мені здається, що такі речі повинні бути вилучені в окремі групи, котрі мали б більше право на існування, ніж остання група даного збірника під назвою Різні, що містить ніби додатки до всіх попередніх груп, залишені невідомо з якої рації на кінець.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в журн. «Kwartalnik historyczny», 1889 р., № 2, с. 262 – 263.
Подається в перекладі за першодруком.
бескидських гуралів… – Йдеться про жителів гір у відрогах Карпат на території нинішнього Краківського воєводства у Польщі.
келецького населення… – Тобто населення, що проживає на території нинішнього Келецького воєводства у Польщі.
Підгалля – так називається південний захід Польщі на північних схилах Татр (від польського слова hale – пасовисько, гірська лука).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 331 – 332.