Тимчасова оповістка [1901 р.]
Іван Франко
Передаючи шан. громаді початок моєї збірки галицько-руських народних приповідок, вважаю потрібним сказати дещо про план сього видання. Розпочавши збирати приповідки та всякі образові речення, порівняння, прокляття, формули, мудрування і т. п. ще на шкільній лаві, звиш 30 літ тому назад, я постановив нарешті приступити до видання отсеї збірки, в якій крім зібраного мною безпосередньо з уст народу матеріалу входять численні, більші або менші рукописні збірки інших осіб, що набралися чи то у мене, чи в Наук. Тов. ім. Шевченка, чи в інших бібліотеках, а надто ті збірки галицько-руських приповідок, що були друковані давніше (Осипа Левицького, Ількевича, Кобринського, Головацкого, Ст. Петрушевича, Гнідковського, Грегоровича, Кольберга, Незабітовского і т. п.).
Відкладаючи детальне обговорення всіх тих, а особливо рукописних збірок, які війшли в мою, до передмови першого, зглядно остатнього тому, позволяю собі на сьому місці загально висловити сердечну подяку всім тим Впов. Паням і Панам, що зволили своїми прочинками допомогти мені до зложеня отсеї збірки. До сеї подяки долучаю просьбу – не залишати сього діла, збирання приказкового матеріалу, й далі. Отсей перший випуск нехай буде заразом і покажчиком, як і які річи збирати.
Основні принципи, на яких я поклав своє оброблення та впорядкування отсеї збірки, можна висловити ось у яких точках:
1) Кожна приповідка повинна бути записана як найдокладніше, в тім діалекті і в тій формі, як живе в устах народа; коли її вживають у різних формах, у різних язикових конструкціях, треба записувати всі відміни.
2) При кожній приповідці зазначую, де вона записана; тілько там, де се неможливо (при приповідках узятих із старших збірок, в яких не визначено місцевості) подаю назву збирача.
3) До кожної приповідки додаю більш або менше детальне пояснення вічеве, а де треба, то й язикове, по змозі черпане також із уст народу; се конечне тому, що вже тепер деякі приповідки в наших старших збірках незрозумілі, бо виплили нараз із якихсь місцевих чи припадкових обставин.
4) При кожнім поясненню, а властиво там, де се можу зробити, вказую паралелі даної приповідки в інших збірках наших і чужих, інколи цитуючи вповні ті чужі приповідки, де їх текст може причинитися до пояснення нашої, частіше даючи тільки бібліографічну вказівку.
5) При впорядкуванню матеріалу я держався прийнятої в науці системи – азбучного порядку тем. Так упорядкована найбільша з виданих досі збірок приповідок, п’ятитомний Sprichworter-Lexicon К. Вандера; одначе я занехаяв проведений Вандером ( і Словаком Затурецьким) скрізь поділ на властиві приповідки і приказкові звороти, порівняння, образи і т. п., йдучи тут за упрощенною системою Адальберга. Для ліпшого перегляду і для вигоди приуладжуваня покажчика я завів подвійну нумерацію приповідок: одну в рамках кожної теми, а другу в живій пагінації, де показую загальне число всіх приповідок у збірці.
Моя збірка буде виходити випусками (один випуск, се один том Етнографічного Збірника), кожний в об’ємі 200 сторін. Три такі випуски будуть чинити один том (600 сторін тексту), до якого буде додана орієнтаційна передмова, покажчик літератури, скорочень і тем. Цілість, на скільки можу оцінити се тепер, обійме що найменше 5 таких томи (9 випусків). До останнього тому буде додана детальна студія про приповідки взагалі, про важнійші збірки і спеціально про матеріал використаний у моїй збірці. Зі сказаного виходить, що закінчення друку осеї збірки буде можливе хіба за яких 10 літ, числячи один випуск Етнографічного збірника на рік.
Примітки
Подається за виданням: Етнографічний збірник (Львів), 1901 р., т. 10, с. 1 – 2.