Студії над Ст. Руданським. «Ні зле, ні добре»

Іван Франко

Співомовка «» перший раз друкована була в збірці, виданій в р. 1880 в Києві Н. Г. Волинцем (О. Пчілкою). Проф. Ом. Огоновський, оцінюючи літературну діяльність Руданського, зачислив сю невеличку п’єску – і зовсім справедливо – до кращих творів поета [Гл[яди]: Ом. Огоновський. Історія літератури рускої, часть II, 1 відділ, стор. 323]. Вона дуже видатно малює натуру українця – розважливу, трохи скептичну і з невеличким нахилом до фаталізму. Всяке добро має у нього й темний бік, а жодне лихо не буває без добра. При тім річ сама основана на таких чисто українських відносинах, як чумацтво, подорож у Крим, погана пригода в степу, що всякий відразу згодиться, що маємо тут діло з анекдотом наскрізь національним, родимим, українським. А, прецінь, докладніший дослід показує, що осуд такий був би зовсім хибний і що анекдот сей зробив досить далеку дорогу, поки прийшов до рук такого майстра, яким був, безперечно, Руданський.

Із уст народу на Україні не записано поки що безпосереднього оригіналу співомовки Руданського. Досить похожим на неї щодо основного мотиву, але зовсім відмінним щодо виконання є анекдот, уміщений в збірці казок і оповідань Чубинського («Труды» і т. д., т. П., стор. 677) п[ід] з[аголовком] «Нісенітниця». Анекдот сей записаний в селі Плешканах Золотоніського уїзду Полтавської губернії, значить, за Дніпром і досить далеко від тих місць, де Руданський міг чути оригінал своєї співомовки. Ось його повний текст:

– Здоров, кум!

– Здоров.

– Як живеш?

– З млина впав.

– От то й худо.

– Да не як то й худо.

– А як саме?

– Шага найшов.

– От то й добре.

– Да не як то й добре.

– А як саме?

– Щербатий.

– От то й худо.

– Да не як то й худо.

– А як саме?

– Мішок горіхів купив.

– От то й добре.

– Да не як то й добре.

– А як саме?

– Червиві.

– От то й худо.

– Да не як то й худо.

– А як саме?

– Кабан поїсть.

– От то й добре.

– Да не як то й добре.

– А як саме?

– Вовк кабана з’їв.

Як бачимо, анекдот сей, хоч зложений на ту саму тему «Ні зле, ні добре», все-таки – мусимо признати – зложений досить недоладно: одне огниво не в’яжеться з другим, є навіть негарна суперечність в композиції: тут кажеться «кабан поїсть» – значить допускається, що кабан живе, а зараз же, як Deus ex machina, висказує, що вовк уже кабана з’їв. У Руданського поодинокі відповіді щасливого – нещасливого чумака пов’язані з собою зовсім логічно і складаються на добру характеристику того чумака.

Прекрасна праця д. Кузьмичевського в «Киевской старине» п. з. «Турецкие анекдоты в украинской народной словесности» навела мене на думку пошукати також оригіналів тих анекдотів, що зібрані і оброблені були Руданським. Не вдаючися тепер в питання щодо інших, я скажу тільки, що доторкається анекдоту, лежачого в основі співомовки «Ні зле, ні добре». Против мого оповідання варіант його, дуже близький до того оригіналу, котрим користувався Руданський, а може, й сам той оригінал, я найшов в польській книжці.

Є се вельми популярнеє колись видання: Magazyn anekdotów czyli zbiór rozmaitych powieści, awantur, przypadków, ucinków, żartobliwych, ciekawych, historycznych, moralnych, satyrycznych, tragicznych, komicznych etc. etc. Ku rozrywce umysłu i zabawie w posiedzeniach. Przez S. S. W Warszawie. 1793. Tomik III [Збірка анекдотів та різних оповідань, пригод, випадків, фрагментів – жартівливих, цікавих, історичних, моральних, сатиричних, трагічних, комічних і т. ін. Для розваги розуму і забав у товаристві. Видав С. С. У Варшаві. 1793. Том III. (польськ.). – Ред]. Сеї кількатомової збірки було кілька видань, і в ній ми найдемо варіанти чи оригінали ще деяких співомовок нашого поета. На стор. 42 – 43 третього томика читаємо:

„Rozmowa. Dwaj przyjaciele, którzy nie wiedzieli się z sobą od dawnego czasu, spotkali się z sobą trefunkiem. „Jak się masz?" – pyta jeden. – Nie ze wszystkim dobrze, – odpowiada drugi, – ożeniłem się. – Winszuję, dobra nowina. – Niekoniecznie dobra, bom pojął złą kobietę. – To zle. – Nie koniecznie źle; bom wziął za nią tysiąc luidorów posagu. – No. – To przecie jedno drugie nadgradza; bom tę całą sumę wyłożył na barany, a te mi wszystkie wypadły. – To szkoda. – Nie koniecznie szkoda: bo mi za skóry z nich sprzedane wrócił się sowicie kapitał. – Nu, to taką rzeczą nie masz straty. – Kata zaś nie mam, kiedy mi się dom spalił, w którym miałem złożone te pieniądze. – A co to, to wielkie nieszczęście. – Nie koniecznie wielkie, bo mi się żona razem z domem spaliła"

[Розмова. Два приятелі, які давно не бачились, зустрілися випадково. «Як живеш?» – питає один. «Не зовсім добре, – відповідає другий, – я оженився». – «Поздоровляю, добра новина». – «Не зовсім то добра, бо я взяв погану жінку». – «То зле». – «Не так уже й зле, бо я взяв за нею тисячу луїдорів посагу». – «Ну». – «То одне друге покриває, бо я ту всю суму виклав за баранів, а вони всі поздихали». – «То шкода». – «Не дуже шкода: бо мені за шкури вернувся щедрий капітал». – «Ну, то таким чином не маєш збитку». – «Як не маю, коли мій будинок згорів, у якому були сховані гроші». – «А, що ж, то велике нещастя». – «Не дуже то й велике, бо разом з будинком згоріла і моя дружина» (польськ.). – Ред].

З порівняння сеї «Rozmowy» зі співомовкою Руданського бачимо, що майже весь матеріал для свого твору поет наш найшов уже готовий і зложений в одну органічну цілість. Одинока зміна, котру потребував зробити в сім польськім оригіналі, се переміна годівника баранів на українського чумака. Зміна ся причинилася дуже добре до надання творові характеру локального, українського, але, з другого боку, трошки пошкодила композиції. В польській «Rozmówi» композиція є повніша, більше розвинена. Бачимо в ній 8 перипетій: 1) герой оженився, але 2) його жінка злюка, та вона 3) багата; 4) він вкладає все її придане в годівлю баранів, та 5) барани здихають; але 6) за їх шкури він відбирає свої гроші, та 7) ті гроші пропадають в пожарі його дому, але 8) з ними разом гине й його жінка. У Руданського перипетії 1 – 2 є такі самі, 3-я є сполучена з 4-ю:

Бо за нею я, як чорт,

Зробився багатий:

Славну хату збудував,

Ходив у дорогу…

Перипетії 5 і 7 знов злучені разом, з пропущенням 6-ої, так що се місце виходить доволі навіть безбарвне:

Воли згинули в Криму,

Додому вернувся –

Аж і хата у вогні, –

І хати позбувся…

Значить, замість 8 перипетій у Руданського бачимо тільки 5, так що композицію нашого поета в порівнянні до польської мусимо назвати значно слабшою. Придивимося тепер польській «Rozmówi». Вже одна згадка про луїдори мусить нас навести на думку, що «Rozmowa» не є рослиною польського грунту, але занесеною з заходу, із Франції, відки, впрочім, узята значна частина матеріалу, поміщеного в «Magazynie anekdotów».

Про французьке походження сеї невеличкої розмови свідчить ще інша, далеко важніша обставина. Герой розмови вкладає весь свій маєток, а властиво придане своєї жінки, в годівлю баранів. В Польщі XVIII віку се було би неможливе. Хоч тодішня шляхта польська й хапалася досить жваво (звісно, спорадично) за промислові предприємства, але годівля овець, оскільки знаємо, не належала до таких предприємств; ледве деякі магнати, що мали добра на Україні, трібували заводити у себе годівлю тонкорунних овець.

Натомість годівля така на заході Європи велася на великий розмір. В Англії вона почалася ще при кінці 15 віку, а в 16 віці міг уже Гаррізен в своїй «Description of England» писати а жалібним зітхненням:

«Можна би багато нарозповідатися про містечка та села, «зруйновані для того, щоби було місце на толоки для овець; тільки самотні панські двори стоять серед тих толок» [Гл[яди]: Едгар Зеворт. История нового времени (XVI – XVIII ст.)- Перевод под редакцией и с дополнениями проф. И. В. Лучицкого. Киев, 1883, стор. 597, 646, 650, 653 і др].

У Франції щось подібне почало було робитися тільки в 17 і 18 віках, коли розвій суконних фабрик – з одного, а високі ціни на заграничну вовну – з другого боку, змушували промисловців і великих властителів землі взятися до годівлі тонкорунних овець.

Як бачимо затим, співомовка Руданського, без огляду на те, чи вона взята поетом із уст народу, куди вона могла перейти з польської книжки, як переходило чимало інших того роду творів, чи прямо з тої книжки, котру він міг ще в дитинстві читати в батьківськім домі або з котрої переказ міг чути в товаристві, що стояло під сильним впливом польщини, – пригадаємо, що в Польщі в XVIII і в початку XIX віку тип «Йовяльського», оповідача незлічимих веселих анекдотів та діктерійок був дуже широко розповсюджений і в кількох різних екземплярах змальований був знаменитим польським комедіописателем Ол. Фредром у комедії «Pan Jowialski», – співомовка та має за собою досить інтересне тло культурно-історичне, котре, звісно, при переході її з крайнього заходу на крайній схід Європи стратило дещо з первісного колориту, а в руках Руданського одержало нові, первісно не приналежні йому краски.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1892, № 16, с. 314 – 315.

Подається за першодруком.

Кузьмичевський – один з псевдонімів М. П. Драгоманова. Згадана стаття «Турецкие анекдоты в украинской народной словесности» надрукована в журн. «Киевская старина», 1886, кн. 2, с. 210 – 236; кн. 3, с. 444 – 466.

Гаррізен – можливо, Гаррісон Вільям (1534 – 1593) – англійський топограф і антиквар, що написав «Хроніку Англії, Шотландії та Ірландії» (1557).

Йовяльський – збірний образ веселого оповідача-гумориста, запозичений літературою з народних традицій.

Фредро Александер (1793 – 1876) – польський драматург, продовжувач традицій польського просвітительства. Його комедія «Пан Йовяльський» була вперше поставлена 1832 р.

Зеворт Едгар (1842 – ?) – французький письменник, автор «Історії нового часу (XVI – XVIII)», що вийшла в світ 1881 р.

Лучицький Іван Васильович (1845 – 1918) – російський та український історик.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 299 – 303.