Нове видання творів Міцкевича

Іван Франко

Дуже цінний і гарний різдвяний подарунок зробила польському народові «Книгарня польська» у Львові. Це нове видання спадщини Адама Міцкевича в чотирьох томах, яке охоплює всі твори безсмертного поета-пророка, написані польською мовою; вони заново переглянуті і виправлені за автографами поета і за найкращими виданнями, з додатком багатьох приміток, пояснень і бібліографічних довідок. Це видання підготував Генрик Бігеляйзен, заслужений працівник на ниві дослідження історії польської літератури і автор численних цінних праць про творчість і життя Міцкевича.

Незважаючи на численні, більш чи менш повні видання творів Міцкевича, досі в польській літературі не було видання, виконаного на рівні вимог наукової критики, яке б відповідало потребам сучасних читачів. Навпаки, колишні видавці не раз поводилися з текстом творів безсмертного поета з недопустимою легковажністю або – ще гірше – абсолютно самовільно, скорочуючи, змінюючи, перекручуючи і по-своєму виправляючи первісне звучання твору. Тому першим завданням критичного видання було відтворення чистого, первісного тексту Міцкевича.

Дещо вже зроблено було раніше в цьому відношенні для окремих творів; пригадаємо хоча б відновлення первісного тексту «Дзядів», яке зробив д-р Коженьовський і яке критика привітала як правдиве наукове відкриття.

Д-р Бігеляйзен взяв на себе все ж величезну справу перевірки і очищення текстів усіх творів Міцкевича. У тому, якої копіткої і великої праці вимагало це завдання, переконається кожний, хто візьме до уваги, що приміток і варіантів, вилучених із тексту і вміщених окремо у кінці кожного тому, маємо: у першому томі на 320 сторінок тексту Міцкевича – 116 сторінок, у другому томі на 297 сторінок тексту – 72 сторінки, у третьому томі на 273 сторінки тексту – 84 сторінки, нарешті, у четвертому на 324 сторінки тексту – 165 сторінок, або разом у всіх чотирьох томах на 1214 сторінок Міцкевичевого тексту д-р Бігеляйзен дав 437 сторінок критичного апарату, необхідного для уточнення тексту і хронології творів Міцкевича.

Можемо сміло сказати, що майже кожен другий вірш у всій спадщині нашого поета-пророка вимагав критичної праці, відновлення, коректури тексту. Цю роботу, яка під силу хіба цілому колективу дослідників, виконав д-р Бігеляйзен з подиву гідною сумлінністю і пієтизмом до пам’яті геніального поета. Ми зовсім не хочемо цим сказати, що у згаданій справі вже нічого не залишається робити. Сили однієї людини не вистачить, щоб таку справу відразу довести до кінця, тим більше що в дуже багатьох випадках автографи поета не збереглися зовсім, а видання, зроблені за життя поета, не відзначаються акуратністю і правильністю тексту.

Частиною цієї праці над відтворенням тексту Міцкевича було також поновлення оригінального правопису автора, а скоріше – загальновживаного в той час польського правопису, який в деяких моментах значно відрізнявся від того, який ми вживаємо зараз. Цьому моментові можна не надавати надто великого значення; модернізування правопису авторів кінця XVIII ст. тепер широко практикується в критичних виданнях так званих німецьких класиків. Однак, з другого боку, важко заперечити, що для студіювання тексту автора знання правопису, який він уживав, не раз дуже потрібне, і тому варто гаряче вітати спробу д-ра Бігеляйзена дати сучасним читачам текст Міцкевича в міру можливості в такій формі, в якій він вийшов з-під пера поета. Щоправда, у деяких моментах видавець відступив від цього принципу, замінюючи, напр., у той час загальновживане s (у таких зворотах, як: s tern, s twoim i т. п. на z) i т. д. Треба також визнати, що збереження первісного правопису Міцкевича зовсім не справляє неприємного враження при читанні тексту; полум’яні строфи Міцкевича нічого не втрачають, незважаючи на оту дещо вже для нас застарілу форму.

Не менш важливою роботою, яку провів автор цього видання, є укладання докладної бібліографії всіх повних і часткових видань, передруків, перекладів і переробок творів Міцкевича, ілюстрацій до них, музичних композицій, темою для яких були ці твори, а також критичних розвідок і студій, присвячених тим творам. Вперше тут подано докладно час написання окремих творів, і то не лише найважливіших, але й кожного найменшого вірша, а до більших творів, як «Дзяди» і «Пан Тадеуш», додано великі уривки з листування Адама з його сучасниками про початок і етапи їх написання.

Д-р Бігеляйзен старанно використав багату літературу мемуарів і листування з часів Міцкевича, не поминаючи навіть найдрібніших повідомлень і заміток, які друкувалися в періодиці. «Дати вичерпну бібліографію, – пише видавець у передмові до першого тому, – було неможливо через брак місця; сотні карток з назвами творів і розвідок, що стосуються Міцкевича, лежать у портфелі видавця». Незважаючи на це, ми впевнено можемо твердити, що немає жодної важливої праці, яка була б не те що пропущена, але навіть не використана. Про багатство бібліографічного відділу свідчить те, що в усіх чотирьох томах бібліографія в цілому займає 120 сторінок дрібного друку.

Отже, без сумніву, можна вважати, що і в цьому відношенні видавець зробив усе, що було потрібне для оцінки і студіювання розвитку генія і творчості Міцкевича, а також для студіювання впливу його творів на польське суспільство і на сусідні народи від часу появи цих творів і до сучасного моменту, а зрештою дає змогу простежити за тим, як еволюціонувало і змінювалося розуміння і трактування творів Міцкевича протягом 70 років.

Як цілком нове, а у зв’язку з бурхливим розвитком у нас фольклористичних студій і дуже бажане, ввів д. Бігеляйзен – сам до того ж видатний дослідник на цій ниві – рубрику «Народні мотиви в творах Міцкевича». Видавець обмежився тільки найважливішим питанням, а значення «народних мотивів» зрозумів, може, надто вузько, не взявши до уваги, напр., приповідок, вірувань, анекдотів і т. п. Незважаючи на це, згаданий розділ, у якому зібрано цінні порівняльні дані, охоплює в трьох томах разом 14 сторінок.

Не випало з уваги видавця і те, що деякі твори нашого геніального поета мали особливе значення для часу і обставин, за яких вони появилися на світ. Це стосується перш за все «Книг паломництва польського», які мали стати євангелієм віри політичної і суспільної польської еміграції. Тому видавець присвятив цій темі окрему розвідку (т. II, 402 – 410). Виходячи з іншої точки зору і задовольняючи інші потреби, автор умістив у тому самому томі коротенький, але змістовний «Погляд на «Дзяди» (II, 361 – 368).

У цілому нове видання Міцкевича охоплює 118 аркушів друку, з яких близько 74 аркушів відведено для тексту Міцкевича, а 44 – на критичний апарат, зібраний д-ром Бігеляйзеном.

Розглянемо тепер зміст окремих томів. У першому з них зібрані твори Міцкевича, які видано на батьківщині і в Росії до виїзду його за кордон, а саме: «Балади і романси» разом з цікавою «Передмовою», в якій поет намагався визначити суть романтизму, далі «Гражина», «Сонети» і «Конрад Валленрод» разом з поясненнями автора до цих творів і нарешті прекрасна полемічна стаття «Про варшавських критиків і рецензентів».

У рубриці варіантів і додатків д-р Бігеляйзен передрукував третю і четверту частини «Тукая» Одинця, далі первісний ескіз балади «Ренегат» під заголовком «Баша», прочитаний Міцкевичем у Вільні ex improviso на банкеті 1824 р., а також другу і третю частини «Ренегата», так само імпровізовані Міцкевичем, але опубліковані тільки після його смерті. З бібліографічних списків, доданих до кожного вміщеного в томі твору, варто звернути увагу на переклади.

Можна б закинути видавцеві деяку хаотичність у систематизації цієї бібліографії, а також вміщення під певною рубрикою матеріалів, які до неї не належать, напр., на с. 437 під загальною назвою «Українські переклади сонетів» подані переклади окремих сонетів на мови грузинську, угорську і перську без жодних пояснень. Беручи до уваги час цих перекладів, можна твердити, що по-справжньому популярним за межами Польщі, особливо в Німеччині і Франції, Міцкевич став після 1834 р.; раніше усього він став популярним у Росії і порівняно пізно, щойно у 1870-х роках, – у Чехії; дуже мало – в інших слов’янських народів.

Дуже цікаві матеріали зібрав д-р Бігеляйзен у розділі, де він розглядає час написання окремих творів, вміщених у цьому томі. Цей розділ дає далеко більше, ніж обіцяє заголовок, бо замість сухої хронології розгортає перед нами в характерних уривках з листів і мемуарів сучасників яскраву картину того суспільства, а зокрема того літературно-мистецького світу, в якому Міцкевич виріс і в якому його твори майже з першої хвилини їх появи викликали дедалі більше зацікавлення. Ми знаходимо тут думки друзів і противників, дуже нерозумну пародію на баладу «Ренегат», що постала на варшавському бруку, і великі фрагменти з кореспонденції тогочасних «класиків», яких можна було і назвати навіть не противниками, а фанатичними ворогами.

«Сонети Міцкевича, – пише, напр., Каетан Козьмян у березні 1827 р., – найкраще охарактеризував Мостовський одним словом: паскудство. Не знаю, що можна в них знайти доброго, все ганебне, підле, брудне, темне; усе, можливо, кримське, турецьке, татарське, але не польське. Це у стократ гірше, ніж усі витвори Марцінковського. Марцінковський банальний і справжній віршомаз, Міцкевич – недоумок, випущений з лікарні божевільних, що, всупереч доброму смакові, плутаниною слів незрозумілої мови меле незрозумілі і дикі речі; Марцінковський – лише дурний, Міцкевич – божевільний; Марцінковський писати не повинен, Міцкевич – думати не вміє; Марцінковський у своїх амурах банальний і нудотний простак; Міцкевич – брудний, брутальний; важку і тупу фантазію Марцінковського розгойдали до неможливості люблінські dziedzille, розхристаний ентузіазм Міцкевича роздули брудні литовські посудниці; Марцінковський не знає, що він простак і неук, Міцкевич зарозуміло і пихато переконаний, що божевілля є поезією, бруд – кольором, темнота – світлом і незрозумілість – досконалістю».

З жалем і усмішкою читаємо ми сьогодні подібні оцінки таких перлин всесвітньої поезії, як «Кримські сонети», однак здається нам, що такі слова і подібні до них ми десь недавно і не раз чули – не з уст старого автора мертвонародженої епопеї про «Марса сарматського» Стефана Чарнецького, а з уст наших сучасних, близьких і живих арбітрів, чули, як тими самими словами прикрашають кожний новий напрям у мистецтві, літературі і суспільному житті, додаючи хіба ще такі терміни, як «злочинний», «ворожий батьківщині» або навіть «ворожий костелові і державі». Отож, втішимося! Будемо вірити тим новим зорям, які ведуть нас у майбутнє, і пам’ятаймо, що й до нас так було і після нас, очевидно, так буде, що сита рутина назве злочином і божевіллям усе те, чого вона не розуміє або що лише порушує її спокій і підкопує її авторитет!

Другий том заповнюють «Дзяди» і «Книги польського народу і польського паломництва». У критичній частині привертає нашу увагу прекрасний варіант VIII сцени з III частини «Дзядів», який вперше опублікував за автографом поета д-р Калленбах у 5-му томі «Pamiętnika Towarzystwa im. Mickiewicza», далі згаданий уже нами «Погляд на «Дзяди», який містить у собі польський переклад передмови до французького перекладу «Дзядів», написаної самим Міцкевичем. З розділу «Книги паломництва» серед емігрантів звернемо тут увагу тільки на уривок з breve папи Григорія XVI проти книги «Paroles d’un croyant» Ламенне, який також засуджував твір Міцкевича.

«До цих причин печалі, – писав у 1835 р. папа, – додалася несподівано й інша: мемуарик про польського паломника «Commentariolum de Polonico peregrinatore», сповнений зухвальства і злоби».

З оцінок сучасників цього твору, який зібрав д-р Бігеляйзен, ми бачимо, що, крім невеликої жменьки таких мислителів, як Залеський, Гарчинський, Монталамбер і т. д. , цей твір не задовольнив ані демократів і революціонерів, ані консерваторів з середовища польської еміграції. Варто згадати, що цей твір з 1834 р. був таємно тричі виданий у Львові, а видання, виготовлене в друкарні закладу Оссолінських, стало причиною закриття цього закладу на цілих 12 років, а також восьмирічного ув’язнення його директора Слотвінського.

Третій том містить у собі шедевр епічної музи Адама «Пан Тадеуш». У критичному відділі д. Бігеляйзен вперше опублікував цікаві варіанти, досі ніде не друковані, взяті з архіву Ігн. Домейка. З цього варіанта ми дізнаємося, що поема у первісному варіанті задумана у скромних розмірах, вона повинна була мати заголовок «Жегота». Вартий уваги також розділ «Мазур», який зберігся на окремій картці і опублікований п. Белзою в «Pamiętniku Towarzystwa im. Mickiewicza», д-р Бігеляйзен слушно вбачає у ньому pendant до «Полонеза», вміщеного в XII книзі; це не варіант, а скоріше частина матеріалів, які не увійшли до остаточної редакції епопеї.

У четвертому томі вміщені всі ті твори, які не ввійшли до трьох попередніх. Є тут, як влучно сказав чеський поет Врхліцький, «метелики усіх барв»: юнацькі вірші, вірші принагідні, взяті з різних альбомів, тости та імпровізації, а поруч з ними такі шедеври лірики, як «Ода до юності» і «Фарис», і такі шедеври епічного стилю, як «Редута Ордона», «Смерть полковника», «Нічліг» і т. д. Видавець виділив тут три групи, а саме: оригінальні вірші, переклади і нарешті імпровізації і твори, приписувані Міцкевичеві. У цьому томі вміщено найбільшу кількість творів, які вперше з’являються в збірному виданні творів Міцкевича; особливо вагомим є варіант «Фариса». Оригінальні вірші в цьому томі видавець розділив за хронологічним принципом на такі групи: у Вільнюсі і Ковні, в Альпах і Римі, в Дрездені і Парижі, в Лозанні і знову в Парижі.

На цьому ми закінчимо розгляд змісту нового видання творів Міцкевича. Ми вважаємо, що навіть поверховий огляд, який далеко не вичерпує багатства змісту цих томів, заохотить поклонників великого поета ближче ознайомитися з цим цінним виданням, яке, без сумніву, надовго залишиться в нас єдиним, що відповідає вимогам критики. Велике повне видання, яке планує Товарство ім. Міцкевича, уже заздалегідь так задумане, що не швидко побачить світ божий і буде виходити повільно, зі значними перервами між одним і другим томом. Тим часом видання д-ра Бігеляйзена неминуче буде необхідним підручником для всіх, хто займатиметься не тільки Міцкевичем, але й взагалі польською літературою XIX ст.

Про зовнішній бік видання можна говорити тільки похвально. Це популярне видання у найкращому розумінні слова. Вишукане, але без надмірностей, доступне щодо ціни, воно відповідає вимогам доброго смаку. В кожному томі дається гарний портрет поета з різних періодів його життя. У кожному томі маємо також копії автографів, а найцінніші такі: картка з автографа «Пана Тадеуша» і копія автографа «Фариса».

Щоб задовольнити вимоги різних кіл суспільства, книгарня випустила видання в троякій формі: найдешевше, яке охоплює тільки текст Міцкевича разом з варіантами – без поправок і бібліографії; друге – повне, а третє, надруковане лише у 50 нумерованих екземплярах на веленовому папері з доданими репродукціями портретів Міцкевича. Цілість доповнює художньо виконана обкладинка роботи палітурника п. Женчиковського також з портретом Міцкевича.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1893, № 14, 14 січня, № 15, 15 січня, під назвою «Nowe wydanie dziel Mickiewicza».

Подається за першодруком в українському перекладі.

Бігеляйзен Генрік (1855 – 1934) – польський історик літератури та етнограф. Видав твори Міцкевича в чотирьох томах (Dzieła Adama Mickiewicza. Wyd. Henryk Biegeleisen, т. І – IV. Lwów, 1893).

Коженьовський Юзеф (1863 – 1921) – польський історик, архівіст, видавець архівних історико-літературних матеріалів.

«Книги паломництва польського» – тобто «Книги польського народу і польського паломництва», політично-моралістична брошура Міцкевича, видана 1832 р.

«Про варшавських критиків і рецензентів» – вступна стаття Міцкевича до видання його творів, здійсненого 1829 р. у Петербурзі. У ній поет дає нищівну відповідь нападкам епігонів класицизму на романтичну літературу.

Одинець Антоні (1804 – 1885) – польський поет-романтик і перекладач, приятель Міцкевича.

Козьмян Каетан (1771 – 1856) – польський поет 1 прозаїк, епігон класицизму, вороже ставився до романтизму, до творчості Міцкевича.

Мостовецький Тадеуш Антоні (1776 – 1842) – польський консервативний політичний діяч і журналіст.

Марцінковський Якса Каетан (бл. 1790 – 1832) – польський поет.

Dziedzilla – у первісному значенні – богиня кохання; тут вжито в переносному значенні – сентиментальна закохана красуня.

…старого автора мертвонародженої епопеї… – Йдеться про поему в псевдокласичному стилі К. Козьмяна «Стефан Чарнецький», в якій прославляється польський гетьман Стефан Чарнецький (1599 – 1665).

Калленбах Юзеф (1861 – 1929) – польський історик літератури, автор монографії про Міцкевича, професор Львівського, потім – Краківського університетів.

«Pamiętnik Towarzystwa Literackiego im. A. Mickiewicza» – науковий квартальник, присвячений питанням історії польської літератури, який видавало Товариство літературне ім. Міцкевича у Львові протягом 1887 – 1892 рр.

Brevе – коротке офіційне послання папи римського.

«Paroles d’un croyant» («Слова віруючого») – книга Ламенне Фелісіте-Робера (1782 – 1854), французького буржуазного філософа і публіциста, одного з головних проповідників християнського соціалізму.

Гарчинський Стефан (1805 – 1833) – польський поет-романтик, друг Міцкевича.

Монталамбер Шарль (1810 – 1870) – французький письменник, публіцист і політичний діяч, лідер французького войовничого клерикалізму у 30 – 60-х роках XIX ст.

Заклад Оссолінських (Оссолінеум) – польська культурно-наукова і видавнича установа, заснована у Львові 1817 р. письменником і бібліофілом магнатом Юзефом Оссолінським (1748 – 1826). Заклад Оссолінських мав свою бібліотеку та видавництво.

Слотвінський Константи (1793 – 1846) – польський історик, директор (у 1831 – 1834 рр.) Закладу Оссолінських, У 1834 р. за надрукування антиурядових видань був ув’язнений австрійськими властями, загинув під час селянського повстання 1846 р.

Домейко Ігнаци (1802 – 1889) – польський геолог, мандрівник; у юнацькі роки був членом товариства патріотичної молоді (товариство «філаретів»), заснованого Міцкевичем у Вільні.

Белза Владислав (1847 – 1913) – польський поет і літературознавець, дослідник творчості Міцкевича.

Врхліцький Ярослав (справжнє прізвище – Фріда Емілій Богуш; 1853 – 1912) – чеський поет, драматург і перекладач. Його поезія, тісно пов’язана з традиціями романтизму, позначена і рисами реалізму.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 25 – 31.