[Рец.] A. Brückner. Die russisch-litauische Kirchenunion und ihre literarischen Denkmäler
Іван Франко
(«Archiv für slavische Philologie», XIX Bd., 189 – 201).
Spory o unią w dawnej literaturze
(«Kwartalnik historyczny», t. X, 578 – 644)
Отсі дві праці берлінського професора Брюкнера – може, найцінніше з усього, що було написано з нагоди 300-х роковин Берестейської унії, в усякім разі найцінніше з історично-літературного погляду, а також тим, що уперве знайомить польську та ширшу європейську публіку з українсько-руською полемічною літературою кінця XVI і більшої половини XVII віку і з новішими працями про неї українських і російських учених. Обі статті доповнюють себе посполу.
В «Archiv’i» автор подає бібліографічний огляд нових публікацій про унію, які вийшли в Росії і в Галичині, отже, роздивляє докладно зміст трьох томів «Памятников полемической литературы в Западной Руси», виданих Археографічною комісією в Петербурзі, далі зміст двох томів «Памятников литературной полемики православных южноруссцев с латино-униатами», виданих проф. Голубевим у Києві («Архив Юго-Западной России», ч. 1, т. VII і X), згадує побіжно про деякі публікації з сього обсягу, видані в московських «Чтениях», а потім подає оцінки новіших праць про унію і її діячів та противників, отже, Скабалановича про «Апокрисис», Завітневича про «Палінодію», Голубєва про Могилу, Франка про Вишенського, Студинського про «Пересторогу» і «Адельфотес», Марковського про Радивиловського, Архангельського «Борьба с католичеством и западнорусская литература конца XVI – первой половины XVII в.», Недільського про Кішку і згадує при кінці про працю ксьондза] Ліковського «Unia Brzeska» та про видані д-ром Мільковичем «Monumenta» Ставропігії львівської.
Далеко глибше в саму річ входить праця проф. Брюкнера, поміщена в «Kwartalniku». Се вельми жива суцільна картина літературної боротьби за унію на українсько-білоруськім грунті від 1570 р. аж геть до XVIII в. Лишаючи на боці догматичні спори, проф. Брюкнер з великим талантом, та при тім тверезо і критично, обмальовує літературні фізіономії Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Степана Зизанія, Філалета Бронського, котрого «Апокрисисові» присвячує обширний розбір (стор. 591 – 596).
Далі йде характеристика, хоч не повна, літературної діяльності Потія, де автор використав і недавно опубліковані листи Потієві до Льва Сапеги, розбір «Перестороги» (автор віддає велику похвалу д-рові Студинському не тільки за багатство матеріалу, зібраного в його монографії, але також за staranie wykazania prawdy bezwzględnej, характеристика Вишенського; наступний розділ присвячений першій (православній) добі літературної діяльності Мелетія Смотрицького і «Палінодії» Копистенського.
Говорячи про Смотрицького, автор не знає праці Засадкевича, що вправді в титулі заповідає розмову про Смотрицького як філолога, але важніша власне з історично-літературного, ніж з філологічного боку. В дальшім окремім розділі автор обговорює в [цьому] зв’язку полеміку 1620 – 1622 р. про особу і діяльність патріарха Теофана; з боку православних сю полеміку провадив виключно Смотрицький, ще православний, хоч уже захитаний. Смотрицький є героєм і дальшої полеміки, зображеної в розд. VI праці проф. Брюкнера, та тут же Смотрицький – уніат, «із Савла Павел».
Та відступлення Смотрицького до унії не принесло унії, як констатує проф. Брюкнер, ніякої користі, а православіє тим часом здобуло собі могучу підпору в особі Петра Могили, котрому присвячений VII розд. статті. В VIII розд. обговорено полеміку, якої центром був Касіян Сакович і Могилин «Літос», а в останнім диспут Ціховського з Гізелем і Пекарського з Галятовським. Автор кінчить загальним поглядом на сю літературу і на унію.
«Полеміка, зразу жива, при кінці волоклася важко і зовсім пригасала. Позитивних здобутків не принесла; безплодна, як усі теологічні диспути, нікого не навернула ані не погодила. Між двома ворожими таборами унія защіплювалася з трудом, штучно і не без примусу. З часом розрослася сильно (vide заходи Шумлянського!), хоча ніколи не справдила обопільних надій, бо ані не впала зовсім, як пророкували православні, ані не побідила цілком, як надіявся Рим: роздвоїла руський народ, а не скріпила польської державної будови; ослабила грецький обряд, та не протерла Римові дальшої дороги на Схід».
Се є критичний суд дійсного вченого, не теолога, яким у своїм ювілейнім викладі в львівськім «Towarzystwie historycznem» пробував бути д-р А. Прохазка. Головну вагу унії бачить проф. Брюкнер, так само як і руські вчені, в духовім розбудженні Русі, в проламанні китайської стіни, яка досі ділила Русь від Заходу, в заведенні до літературних, теологічних спорів живої, близької до народної мови, в проламанні дотеперішніх візантійських шаблонів, в напливі сучасного особистого елементу в літературу.
Проф. Брюкнер пише просто, щиро, без пафосу і без маски. Він не криється зі своїми польськими і католицькими симпатіями. Остро критикуючи праці православних, він лишає якось в тіні, без критичних уваг, праці католиків. Закидаючи православним полемістам часто неправду, фальшування документів, він бере на віру як несумнівні факти аналогічні твердження католиків (про палення книг і т. і.). Та все се не відбирає його працям високої вартості. Особливо пильно він вибирає з тих давніх полемік усякі "приповідки, обрядові та характерні речення, вказівки про вірування, обряди і звичаї народні, про суспільне та духове життя, а в примітках подає цінні літературні вказівки.
Примітки
Вперше надруковано в ЗНТШ, 1898, т. 21, кн. I, с. 17 – 19.
Подається за першодруком.
Брюкнер Александр (1856 – 1939) – польський історик літератури і мовознавець.
Берестейська унія – мається на увазі Брестська церковна унія 1596 р., яка об’єднала православну церкву України й Білорусії з католицькою церквою.
«Чтения» – йдеться про журнал, який видавався при Московському університеті у 1845 – 1848 рр.: «Чтения в императорском Обществе истории и древностей российских».
а потім подає оцінки новіших праць про унію і її діячів та противників… – Мова йде про праці:
Скабаланович М. О. Об Апокризисе Христофора Филалета. Спб., 1873;
Завитневич В. Палинодия Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв. Варшава, 1883;
Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Киев, 1883;
Франко І. Я. Іван Вишенський і його твори. Львів, 1895;
Студинський К. Й. Пересторога. Руський пам’ятник початку XVII в. Львів, 1895;
Адельфотес. Граматика, видана у Львові в р. 1591. Львів, 1895;
Марковский М. М. Антоний Радивиловский, южнорусский проповедник XVII в., 1894 р.;
Архангельский О. Борьба с католичеством и западнорусская литература конца XVI – перв. пол. XVII в. Москва, 1888;
Недельский С. Униатский митрополит Лев Кишка и его значение в истории унии. Вильно, 1894;
Мількович В. Monumenta confraternitatis stauropigianae Leopoliensis, I. Львів, 1895, та ін.
Радивиловський Антоній (? – 1688) – український письменник, культурно-освітній діяч.
Смотрицький Герасим Данилович (? – 1594) – український письменник і педагог. Перший ректор Острозької школи, автор першої друкованої пам’ятки полемічної літератури «Ключ царства небесного» і твору «Каленъдар римски новы» (1587).
Суразький Василь – український письменник XVI ст.
Зизаній Стефан (бл. 1570 – бл. 1605 – 10) – український письменник-полеміст. Був проповідником Львівського і Віденського братств, учителем Віденської братської школи.
Філалет Бронський – мається на увазі Філалет Христофор, український письменник-полеміст другої половини XVI – початку XVII ст. Відомий як автор полемічного твору «Апокрисис», спрямованого проти Брестської церковної унії 1596 р. За здогадами, під псевдонімом Філалет, що в грецькій мові значить «правдолюб», криється польський письменник, хроніст Мартин Броневський.
Потій Іпатій (1541 – 1613) – уніатський митрополит, один із активних учасників підготовки Брестської церковної унії 1596 р. Автор полемічних творів, спрямованих проти православія.
Сапега Лев (1557 – 1633) – воєвода віденський, гетьман і канцлер литовський.
Смотрицький Мелетій Герасимович (до прийняття чернецтва – Максим, бл. 1578 – 1633) – український письменник-полеміст, філолог і церковний діяч. Брав участь у боротьбі Віденського братства проти католицизму й церковної унії. Пізніше (після 1627 р.) прийняв католицтво.
Копистенський Захарія (? – 1627) – український письменник, культурний і церковний діяч. Автор полемічно-публіцистичного твору «Палінодія, або Книга оборони» (1619 – 1622), спрямованого проти католицизму.
автор не знає праці Засадкевича… – Йдеться про працю І. Засадкевича «Мелетий Смотрицкий как филолог». – «Университетские известия», 1875, февраль, с. 130 – 158; апрель, с. 348 – 363.
та тут же Смотрицький – уніат, «із Савла Павел». – Апостол Павло перед тим, як стати ревним послідовником Христа, був язичником, лютим ворогом християнства і звався Савлом.
Сакович Касіян (бл. 1578 – 1647) – український церковний діяч, письменник-полеміст.
Гізель Інокентій (бл. 1600 – 1683) – український церковний, освітній і громадський діяч. З 1645 р. професор, ректор Києво-Могилянської колегії, з 1656 р. архімандрит Києво-Печерської лаври.
Галятовський Іоаникій (? – 1688) – український письменник, громадсько-політичний і культурний діяч. З 1657 р. ректор Києво-Могилянської колегії.
Шумлянський Йосип (1643 – 1708) – львівський уніатський єпископ.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 132 – 134.