[Рец.] Dějiny slovanských apoštolů Cyrila a Methoda
Іван Франко
S rozborem a otiskem hlavných pramenů. Sepsal dr. František Pastrnek. – Spisův poctěných jibilejní cenou král. České společnosti nauk v Praze čislo XIV), Прага, 1902, стор. XI + 300.
Книжка проф. Пастрнека має скромніший обсяг від праці Яґича, обмежуючися лише на змалювання життя й діяльності слов’янських апостолів та на розбір джерел, що служать основою наших відомостей про них. Книжка повстала з викладів на чеськім університеті і в першій лінії повинна служити підручником для слухачів університету як дуже добра інтродукція до історії слов’янського письменства.
Крім коротенького вступу, де піднесено важність подвигу слов’янських апостолів, схарактеризовано дотеперішню працю слов’янської філології над його виясненням та згадано про нововіднайдені джерела, праця проф. Пастрнека розпадається на три часті. В першій подано детальний огляд і критичний розбір джерел слов’янських, латинських і грецьких, у другій на основі тих джерел, а головно паннонських легенд, автор дає синтетичний нарис життя й діяльності слов['янських] апостолів, а в третій надруковано тексти найважніших джерел, де треба – з перекладами й філологічними увагами.
Перша, найкоротша часть (стор. 4 – 36) подає коротку характеристику кожного джерела, відомість про його рукописи, видання та огляд тих суперечок і коментарів, які роблено з його приводу в дотеперішній науці. При описі рукописів легенди про св. Кирила варто зазначити, що трохи чи не найстарша копія тої легенди заховалася в рукописі львівського василіанського монастиря, де в іншім рукописі була ще й друга, повніша копія тої легенди. Обі ті копії використали в своїх виданнях Шафарик і Міклошич; на жаль, оба ті рукописи тепер пропали з василіанської бібліотеки невідомо куди.
При тій нагоді зазначу ще, що проф. Пастрнек не згадав про один інтересний факт із літературної історії сеї легенди, а власне втягнення просторих виривків із неї в хронографічний додаток до Толкової Палеї в XIII або в початку XIV віку. На сей факт я звернув увагу в передмові до першого тому «Пам’яток українсько-руської мови й літератури», де при описі Крехівської Палеї подано й текст тих виривків із глав V, VI, IX, X, XVI, що ввійшли в ту розширену Палею. Текст тих виривків заслуговує на увагу задля деяких замітних варіантів супроти звісного, пізнішого тексту легенди.
Щодо питання про відносини паннонської легенди до т[ак] зв[аної] італьської чи, властиво, римської, то проф. Пастрнек стоїть на становищі російських учених Вікторова, Воронова й Лавровського, що римська легенда черпала з паннонської або з її здогадного грецького прототипу. Як звісно, проф. Яґич стоїть на тім, що паннонська й римська легенди написані незалежно одна від одної, коли натомість німецькі вчені Фрідріх і Гец признають римській легенді першенство і роблять паннонську легенду пізньою та тенденційною її переробкою.
Важну для критики римської легенди статтю «Слово на принесете мощемъ преславнаго Климента» проф. Пастрнек розбирає, та не так детально, як би слід, і хоча прихиляється до думки про те, що автором сеї статті був сам св. Кирил, то все-таки не доводить до кінця порівняння її тексту з текстом римської легенди й нововіднайденим листом Анастасія Бібліотекаря. А тут, здається, й лежить ключ до розв’язання деяких трудностей, що насуває критика тих документів. Та про се мені доведеться детальніше говорити в IX розділі моєї праці про Климента Римського.
Найширша частина книги проф. Пастрнека подає життєпись слов’янських апостолів (стор. 37 – 150). Автор держиться тісно джерел, не вдаючися в широке мальовання часу й історичних обставин, серед яких відбувалися події. В численних нотах подає проф. Пастрнек масу деталів про особи й різні появи культурного життя, про які згадують джерела. За сю часть праці треба дуже дякувати проф. Пастрнекові, бо тут зібрано все позитивне, потрібне до широкого історичного змалювання сієї доби, преважної в історії слов’янщини. Деякі дрібніші похибки в деталях, неминучі в такій праці, не вменшують її вартості.
Нарешті, в третій часті (стор. 151 – 286) передруковано тексти важніших джерел, а власне:
1) легенди про Константина (по-церковнослов’янськи і з латинським перекладом);
2) легенди про Методія (так само);
3) римської легенди;
4) три свідоцтва Анастасія Бібліотекаря про Кирила;
5) лист пап (Івана VIII і Стефана V) про слов’янське богослужения та Методієву діяльність;
6) латинську статтю «De conversione Bagoariorum et Carantanorum libellus scriptus», anno 871;
7) лист Дітмара Ювавського й інших баварських єпископів до папи Івана IX з р. 900 і, вкінці,
8) т[ак] зв[ану] грецьку легенду, тобто житіє Климента Болгарського, писане його учеником Феофілактом (у латинськім перекладі).
Всі ті тексти передруковані дуже старанно, з численними поясненнями і будуть пожиточні як інтродукція до глибших студій. Пожалкувати б хіба можна, що проф. Пастрнек не подав тут тексту згаданої вже статті «Слово на принесеніє мощемъ преславнаго Климента», тим більше, що в ній, по його думці, маємо одинокий автентичний твір самого св. Кирила. Так само слід би було для повноти передрукувати й т[ак] зв[ану] моравську легенду, якій давніші дослідники признавали дуже велике значення. Странно зроблений речовий покажчик закінчує книжку й улегшує користування нею.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1902. – Т. 49. – Кн. 5. – С. 8 – 10 (Бібл.), за підп: Ів. Франко. Автограф (недатований): ІЛШ. – Ф. 3. – № 796.
Подається за першодруком.
Пастрнек Франтішек (1853 – 1940) – чеський філолог-славіст і видавець, етнограф, академік Віденського і Празького університетів. Листувався з І. Франком.
…від праці Яґича… – Йдеться про розвідку В. Яґича «Zur Entstehungsgeschichte der kirchenslavischen Sprache» (1902).
Міклошич Франтішек (1813 – 1891) – словенський і австрійський філолог-славіст, словенець за походженням, професор Віденського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1856 р.), основоположник порівняльної граматики слов’янських мов. Видав давньоруський Початковий літопис у латинській транскрипції (1860).
Вікторов Олексій Єгорович (1827 – 1883) – російський археолог і бібліограф.
Воронов Олександр Дмитрович (1838 – 1883) – російський історик церкви, професор Київської духовної академії, автор праці «Кирилл и Мефодий. Главнейшие источники для истории св. Кирилла и Мефодия» (1877).
Лавровський Петро Олексійович (1827 – 1886) – російський та український філолог-славіст, лексикограф, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1856 р.), професор Харківського університету (з 1851 р.), ректор Варшавського університету (1869 – 1872), попечитель Одеського навчального округу (1880 – 1885), автор досліджень з історії слов’янських мов і культур. Автор праць «Кирилл и Мефодий как православные проповедники у западных славян в связи с современной им историей церковных несогласий между Востоком и Западом» (Харків, 1863), «Итальянская легенда о жизни св. Кирилла и открытия им мощей св. Климента» (Журнал Министерства народного просвещения. – 1886. – Кн. 7, 8) та ін.
…моєї праці про Климента Римського. – Йдеться про Франкову розвідку «Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії старохристиянської легенди».
Іван (Йоан) VIII – Пана Римський у 872 – 882 рр.
Стефан V. – Йдеться про Стефана IV, який був Папою у 816 – 817 рр. Нечіткість нумерації зумовлена тим, що один із попередніх Стефанів, які займали панський престол, не визнавався (не був легітимним).
Климент Болгарський, або Охридський (бл. 840 – 916) – болгарський церковно-політичний і освітній діяч, письменник, учень Кирила і Мефодія.
Феофілакт – охридський архієпископ (1094 – 1107), грек за походженням, візантійський письменник.
Олена Луцишин
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 347 – 349.