[Рец.] Vatroslav Jagić. Zur Entstehungsgeschichte
der kirchenslavischen Sprache

Іван Франко

Denkschriften der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften. Philosophisch-historische Classe, T. 47, 1902, стор. 88 + 96.

Праця проф. Яґича подає на вступі XX віку систематичний огляд усього того, що зроблено досі для вияснення одного з найважніших питань слов’янської філології, а власне, питання про походження т[ак] зв[аної] церковнослов’янської мови, її вітчину й перші ступені її розвою. Сі питання творять неначе угольний камінь славістики, то й не диво, що досліди та оживлені дебати над ними починаються в самих досвітках науки про слов’ян і тягнуться неперерваним рядом через увесь XIX вік.

Учені чехи, словінці, словаки, великоруси, українці, хорвати й серби, німці й французи забирають у тій справі голос; протягом часу виходять на денне світло чимраз нові пам’ятки та документи для освітлення справи, і майже кожде нове відкриття розбуджує завзяті контроверсії; детальний дослід тих контроверсій кидає чимраз нове світло на саму основу справи й, побільшуючи суму того, що можемо прийняти за звісне напевно, виявляє, своєю дорогою, все нові темні точки. Систематичний огляд усього того, що можемо вважати здобутком дотеперішньої наукової праці, а заразом зазначення всіх важніших контроверсій і різних їх рішень, – отсе велика заслуга сеї нової праці проф. Яґича.

Найважніші питання, обговорені в 60 параграфах сеї праці, доторкають:

1) особистих відносин слов’янських апостолів Кирила й Методія, оцінки їх місіонерської діяльності та численних контроверсій, зв’язаних із сими справами;

2) питання про вітчину церковнослов’янської мови, що концентрується в альтернативі: паннонізм чи болгаро-македонізм;

3) питання про обопільні відносини кирилиці й глаголиці.

Щодо першого питання, то йому присвячено в праці проф. Яґича перших 13 параграфів (2 – 14), до яких слід додати ще два дальші, де говориться про пізнішу долю слов’янського богослужения в Моравії і про Методієвих учеників у Болгарії та Македонії.

Як звісно, для біографії слов’янських апостолів маємо два головні джерела, а власне т[ак] зв[ану] італьську легенду, коротеньке латинське оповідання, звісне п[ід] з[аголовком] «Vita cum translatione b. Clementis», надруковане уперве ще в XVII в. в першім томі Болландових «Acta Sanctorum» за март, і т[ак] зв[ані] паннонські легенди, церковнослов’янські життя Кирила й Методія, віднайдені й опубліковані аж у 50-их роках XIX в.

Питання про те, котре з тих джерел заслугує більше на віру, тягнеться червоною ниткою через усю багату літературу про Кирила й Методія. В другій половині XIX в. повіднаходжено ще цілий ряд інших важних документів, папських листів та дипломатичних актів, що дотикаються особливо пізнішої діяльності Методія в Моравії, його ув’язнення в Баварії, увільнення з в’язниці і т. і.

Аж в остатнім 10-літті XIX в. виринув на світ документ, що кидає світло також на життя Кирила й його діяльність перед його приходом до Риму: се опублікований монахівським професором Фрідріхом лист римського прелата Анастасія Бібліотекаря, сучасника слов’янських апостолів, до Гавдерика, єпископа веллетрійського, про те, як св. Кирил у Корсуні на Криму віднайшов мощі св. Климента І, папи римського.

Сей лист у всьому головному сходиться з італьською легендою, і в тому німецькі вчені Фрідріх і Гец побачили підставу відмовити всякого значення паннонській легенді, значно багатшій фактами від італьської вкупі з Анастасієвим листом. Так само щодо оцінки діяльності Методія ті вчені стали на апріорній думці, що римська курія ніколи не могла прихильно дивитися на проби слов’янського богослуження і для того заперечила автентичність та вірогідність усіх тих документів і реляцій, у яких говориться про прихильні відносини пап до слов’янських апостолів, особливо до Методія.

Проф. Яґич виказує пересаду та апріорність сього гіперкритичного становища, хоча й не затаює факту, що обі паннонські легенди де в чому суперечні між собою, а де в чому не згідні з італьською легендою. Покликаючися на свою давнішу працю «Вновь найденное свидетельство о деятельности Константина Философа», СПб., 1893, він лишає на боці також той інтересний факт, що італьська легенда декуди майже дослівно згідна з паннонською, а лист Анастасія промовляє подекуди за автентичністю й Константиновим авторством слов’янської статті про віднайдення мощів св. Климента в Корсуні.

Проф. Яґич не береться розв’язувати всі трудності сього питання, кладучи натиск більше на те, що можна вважати позитивним здобутком дотеперішньої наукової дискусії. Мені прийдеться в однім розділі моєї праці про Климента детально обговорити всі реляції про віднайдення його мощів і для того надіюся там з ширшим мотивуванням показати значення сеї контроверсії для критичної оцінки джерел до діяльності Константина.

Так само не розв’язує проф. Яґич до кінця всіх трудностей, зв’язаних з питанням про т[ак] зв[ані] кирилицю і глаголицю, хоча прихиляється до думки, що «старше, більше первісне слов’янське письмо була глаголиця», що в X віці кирилиця панувала більше на сході, в Болгарії й на Русі, а глаголиця – на заході, в Македонії, Далмації та Боснії.

Найбільша часть розвідки проф. Яґича присвячена третьому головному питанню: де повстала стара церковнослов’янська мова, в якім краї говорено нею. Від часів Добровського й Копітара ведеться над сим питанням у слов’янській філології завзята суперечка; найвидніші славісти забирали в ній голос, іноді (Шафарик) міняли свій погляд; до чисто наукових аргументів примішувалися іноді локально-патріотичні мотиви та політичні пристрасті.

Весь хід тої майже столітньої дискусії, повільний та тривкий поступ тяжких пошукувань на різних полях показує проф. Яґич з великим талантом та незвичайною пластикою, зводячи докупи всі здобуті досі аргументи та майстерно оцінюючи їх важність. Як усюди в спірних питаннях, що на перший погляд видавалися простими, показується на кожнім кроці нова комплікація, залежна від історичного розвитку слов’янської місії Кирила й Методія й її пізнішої долі.

Як вихідною точкою їх місії, їх колискою був Солунь, де вони, родовиті греки, уперве навчилися слов’янської мови, так, очевидно, й язикова основа їх перекладу церковних книг мусила бути місцева, македонська. Та ся основа вже в перших часах їх апостольської діяльності в Моравії й Паннонії мусила потрохи модифікуватися, приймати в себе паннонізми й латинізми (латинські терміни для деяких церковних предметів та діянь); дальші модифікації були наслідком витиснення слов’янського богослужения з Моравії й Паннонії, – відси й пішло те, що найстарші доховані до нашого часу пам’ятки церковнослов’янської мови виявляють при основній одноцілості та вірності язикового чуття сліди різнорідних язикових і культурних впливів: се не були перші проби, але результати довгої вже й скомплікованої історичної еволюції.

Над виясненням тих первопочинів церковнослов’янської мови, які, разом із тим, можна назвати першими кроками слов’янського світу на арені духового розвою в ряді культурних народів Європи, працював у XIX в. довгий ряд учених. Проф. Яґич займе назавсігди в тім ряді високе й почесне місце, а отся його праця, що резюмує всю дотеперішню роботу над сими важними питаннями, являється гідним завершенням минулого століття. Нехай же вона буде й щасливим omen для славістики XX віку; нехай та ясність викладу, старанність та критичність у деталях, ширина культурного кругозору, розвага й помірковання в осудах суперечних думок та свобода від усяких національних та політичних упереджень будуть і в новім столітті невідступними керманичами слов’янської науки.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1902. – Т. 49. – Кн. 5. – С. 5 – 8 (Бібл.), за підп: Ів. Франко. Автограф (недатований): ІЛШ. – Ф. 3. – № 811.

Подається за першодруком.

Кирило (світське ім’я – Костянтин; 826 або 827 – 869) – першовчитель слов’ян, родом із Солуні, обстоював православ’я в Моравії та Паннонії, створив слов’янське письмо, перекладав грецькі церковні книги слов’янською мовою.

Методій (Мефодій; бл. 815 – 885) – старший брат і сподвижник Кирила.

…паннонізм чи болгаро-македонізм… – Термін паннонізм походить від назви римської провінції на Дунаї у І – VIII ст. Паннонія, що займала західну частину сучасної Угорщини, північно-східну частину сучасної Словенії, північну частину сучасної Хорватії і східну частину сучасної Австрії. Назву одержала від групи іллірійських племен – паннонців. Прихильники паннонізму вважали паннонський мовний вплив вирішальним у формуванні церковнослов’янської мови. Послідовники болгаро-македонізму надавали перевагу впливу місцевих говірок Болгарії та Македонії.

… в першім томі Болландових «Acta Sanctorum»… – Йдеться про багатотомовий корпус житій святих, визнаних католицькою церквою. Видання розпочав 1643 р. в Антверпені єзуїт Жан Болланд (1596 – 1665), а продовжило наукове товариство його послідовників, так званих болландистів (довели видання до 1902 р.).

…паннонські легенди, церковнослов’янські житія Кирила и Методія… – Йдеться про поширене житіє Кирила-Костянтина Філософа (Солунянина), найдавніші списки якого датуються XV ст.; вважається, що створено житіє у Моравії кимось із найближчих учнів Кирила між 869 і 882 рр. «Паннонське» житіє Мефодія (бл. 815 – 885) писано в Паннонії, а завершено, мабуть, у Болгарії, по смерті Мефодія 885 р.; найдавніший список датується XII ст.

Фрідріх Йоганн (1836 – 1917) – німецький богослов у Мюнхені, автор праці «Ein Brief des Anastasus Bibliothecarius an den Bischof Gaudericus von Velletri über die Abfassug der Vita cum Translatione s. Clementis Papae. Eine neue Quelle zur Kyrillus und Methodius-Frage» («Лист Анастасія Бібліотекаря веллетрійському єпископові Гаудерику про складання “Житія і перенесення мощей св. Пани Климента”. Нове джерело до кирило-мефодіївського питання», Мюнхен, 1892).

Анастасій Бібліотекар (? – 886, за іншими даними – 879) – римський учений і церковний письменник, перекладач, абат, бібліотекар у Римі при панах Миколі І, Адріані II, Йоані VIII, знавець грецької мови і літератури. Деякий час жив у Константинополі. Автор «Історії церкви», збірника біографій римських пап та інших праць. У складі папської делегації був у Константинополі під час собору проти Фотія у 869 – 870 рр.

Гавдерик (Гаудерик) – єпископ другої половини IX ст. у Веллетрі, місті неподалік від Рима, центрі Остійської єпархії. Доручив якомусь диякону Івану написані житіє св. Климента і попросив Анастасія Бібліотекаря знайти й перекласти грецькі джерела житія цього святого. У листі до Гаудерика (датується близько 875 р.) Анастасій бібліотекар писав про перекладені вже на латинську мову твори Климента, а також обіцяв перекласти твори про цього папу, що належали перу Костянтина Солунянина.

… св. Кирил у Корсуні на Криму віднайшов мощі св. Климента І, Папи Римського. – Про це див. у праці І. Франка «Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії староруської легенди», розділ X «Віднайдення мощей св. Климента». Корсунь – Херсонес Таврійський (Херсон, Корсунь), давнє місто на південно-західному узбережжі Криму, засноване греками V ст. до н. е.

Климент І (Климент Римський; бл. 30 – бл. 101) – автор ранньохристиянських творів, четвертий римський єпископ. Внесений до офіційного списку пап, хоча цей титул за римськими єпископами утвердився пізніше.

Копітар Варфоломій (1780 – 1844) – словенський філолог-славіст, збирач, хранитель і видавець давньослов’янських пам’яток, зокрема такої, як «Клоців збірник» (1836), написаної глаголицею, автор «Граматики слов’янської мови Крайни, Каринтії та Штирії» (1808). З 1844 р. – директор Віденської придворної бібліотеки.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 343 – 346.