Єще про Конгруу о[тця] Жегаловича

Іван Франко

(З позісталих писем А. Могильницького)

В першім числі сьогорічної «Зорі» напечатали ми руським перекладом виємок з обширного листа пок[ійного] писателя Антона Могильницького, становлячий сам собою цілу і скінчену повістку про «конгруу о. Жегаловича». Лист, з котрого ми вийняли ту повістку, писаний був по-німецьки до сина Олександра під датою 25 червня 1867 р. Перед кількома тижнями через ласкаве посередництво в[исоко]п[оважного] д-ра Юліяна Целевича одержали ми від братанича покійного писателя о. Осипа Могильницького в Бабчі, котрому на сім місці за те складаємо прилюдну подяку, частину іншого, далеко обширнішого листа з 30-го грудня того ж таки 1867 року, де знаходиться уривок другої, далеко обширнішої і краще обробленої версії тої ж самої повісті про конгруу о. Жегаловича.

Сей лист дає нам доказ, що предмет той живо занимав покійного нашого писателя, коли він аж два рази в однім році, і то другий раз обширніше, його оброблює. Правда, одна і друга обробка містилась в листах приватних, пришпилена була до справ приватних як притча, що ілюструє яке-небудь загальне речення, але великий писательський талант покійника, потрапивши раз в таку живу струю, находив спосібність розвернутися в повній силі, малюючи тисячні подробиці недавнього, а забутого вже життя дуже барвно, з гумором і великою правдою та силою виразу.

Сам він пише о тім пришпилюванню довших оповідань до справ приватних в своїм листі до брата от що:

«Дві причини спонукують мене до такого збочення: з одного боку, знаю з досвіду, що в нашім теперішнім душевнім успособленню навіть така сама по собі плитка лектура може бодай в части розігнати понурі думи і гризоти вдень, а особливо в безсонних ночах, а з другого боку, вдовольняю таким чином свою власну духову потребу (trage ich hierdurch meinem eigenen geistigen Bedürfnisse eine woltuende Rechnung), бо моє теперішнє осідище подобає до того, елегійно оспіваного Томі, а ті «me circumdantes, rudes ас feroces Gethi Sarmatique», поклонники тільки найнижчої щоденної політики жолудкової не мають о моїх духові потребах ніякого поняття, так що й товариські зносини з ними тим потребам не дають ніякої поживи, ніякого заспокоєння».

Надіючись, що читателям «Зорі» любо буде прочитати і сю другу версію тої повісті і що вона займе їх не менше, як перша, до того ще наведе на многі цікаві мислі о розвою гадок у Могильницького, ми печатаємо тут в перекладі виємок із сього другого листа. Лист писаний був, так само як і попередній, на звичайному папері in folio дрібним правильним почерком Могильницького, без поправок і перечеркувань. Головна основа писана по-німецьки, тільки обширні промови псевдо-гофрата Миколаєвського цитовані по-польськи, а кінцева молитва о. Жегаловича – по-руськи. Ми подаємо німецькі і польські часті в руськім перекладі, лишаючи руські дословно.

З жалем замітити мусимо, що маємо під рукою тільки невелику частину того цікавого і обширного листа. Первісно обнимав він не менше 4 ½ аркушів дрібного письма. Три перші аркуші пропали; хто знає, чи не зостали зовсім знищені внаслідок просьби самого А. Могильницького, котрий при кінці приписав: «Diesen Brief bitte ich zu vertilgen».

Повість про Жегаловича мусила починатись на третім аркуші, а кінчиться на четвертій стороні четвертого аркуша. Початок мусив говорити о справах особисто так, як говорить о них кінець (решта четвертої сторони четвертого і перша сторона п’ятого аркуша); та частина листа, рівно як і закінчення тамтого листа, з котрого ми подали першу версію повісті про Жегаловича, містить в собі дуже цікавий матеріал до характеристики А. Могильницького яко чоловіка. В своїм часі ми не залишимо і ті уступи опублікувати яко пам’ятки по чоловіці, будь-що цікавім, талановитім і в історії нашого народного та літературного відродження не останнє занимаючім місце.

А поки що упрошуємо всіх прихильників нашого живого слова, котрих в’язали із Могильницьким чи то особисте знайомство, чи листовні зносини, у котрих находяться інші його листи, хоч би зовсім приватні або котрі могли би про його життя, характер, діяльність подати які-небудь вісті, щоби були ласкаві в інтересі нашої літератури надсилати на руки редакції «Зорі» чи то свої особисті споминки та записки о Могильницькім, чи то його листи, стихи і прочі письменні забутки будь в оригіналах, будь в докладних одписах. Всі ті матеріали будуть совісно використані з поіменуванням тих добродіїв, котрі їх доставили; на жадання кождий документ буде властителеві без ушкодження і в якнайкоротший час звернений. Між іншими одержали ми звістку, що у о. Боднара в Потоці коло Бучача має хоронитися обширний і цікавий лист Могильницького, і ми надіємось, що о. Боднар в інтересі нашої літератури не відмовить нашій просьбі о уділення нам бодай докладного відпису.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Зоря, 1884 р., № 12, 15 (27) червня, с. 91 – 92, за підп.: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

В першім числі сьогорічної «Зорі» напечатали ми… – Витяг із листа А. Могильницького, адресованого синові Олександру й написаного німецькою мовою, було опубліковано в «Зорі» (1884. – № 1) під назвою «Конгруа о. Жегаловича».

Бабча – тепер с. Бабче Богородчанського району Івано-Франківської області.

Потік коло Бучача – тепер с. Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області.

Наталія Тодчук

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 117 – 120.