[Новини європейських літератур]

Іван Франко

Смерть Альфонса Доде

З хронікарського обов’язку нотую тут важніші факти, які сталися в європейськім літературнім світі в остатнім місяці.

Без сумніву, найважнішим фактом є смерть Альфонса Доде, одної з найясніших звізд тої плеяди французьких писателів, котра починається Флобером і до котрої належали брати Гонкури, Золя, А. Доде, Мопассан і ціла низка менших талантів. Усі чільні голови сеї плеяди спочили вже в могилі; Доде був передостатній; лишився тільки Золя. Про Доде ми подамо докладнішу студію в одній з найближчих книжок «Вісника».

Перші розділи «Парижа» Е. Золя

Золя розпочав власне друкувати свою найновішу повість «Париж». Два перші розділи, котрі я читав досі, показують нам великого майстра, писателя і енергічного мислителя. В першім розділі описано один із тих передміських брудних та занедбаних паризьких домів, де живе в несказанній нужді найбідніший паризький пролетаріат. В другім для контрасту – салон великої пані, що в хвилях, вільних від салонового флірту і романсування, займається філантропією. Герої повісті – той сам П’єр Фроман, що був у «Lourdes» і «Rome», то обік нього зарисовується вельми оригінальна і симпатична фігура абата Роз, старенького духовного, що потерпів тяжку дисциплінарну кару за своє неоглядне рятування бідних. Ми надіємося подати виривки з сеї повісті читачам «Вісника» в перекладі на нашу мову.

Голос Золя в справі Дрейфуса

Та далеко більше гумору, ніж своєю повістю, наробив Золя в остатніх днях своїми отвертими листами «До Франції» і до президента республіки Ф. Фора в справі Дрейфуса.

Запевне відомо читачам, що Дрейфус, капітан французької армії і урядник генерального штабу, перед трьома роками був поставлений перед воєнним судом за шпіонство на користь чужої держави і засуджений на позбавлення ранги і досмертне заслання. Його поміщено під острою вартою на безлюднім Дідьчім острові при берегах Патагонії, де він живе й досі. Вже від самого початку дехто сумнівався про його вину, тим більше, що слідство і розправа були переведені в великій тайні.

Голоси за ревізією процесу роздавалися зразу несміло, а далі чимраз сильніше в міру того, як до прилюдної відомості доходили деталі процесу. Між іншим, виявилося, що крім карточки, викраденої кимсь буцімто з коша якогось заграничного посольства і написаної почерком, значно відмінним від Дрейфусового, слідство не подало ніякого факту на доказ Дрейфусової вини. Судді присяжні готові були увільнити його, та от по скінченій розправі тодішній міністр війни Мерсіє подав суддям до їх кімнати ще якісь секретні папери, не продуковані при розправі, незвісні ані обвинуваченому, ані обороні, ані навіть прокураторові, і тільки ті папери спонукали суддів засудити Дрейфуса.

Проти такого нечуваного в новочасній державі поступування почало будитися загальне недовір’я у Франції. За ревізією процесу підняв голос президент сенату ельзасець Шайнер Кастнер і ціла група впливових дневників. Натомість в обороні правительства виступила купа різнородних людей і часописів, висуваючи два аргументи: Дрейфус є жид і вже для того мусить бути винуватий, а ті, що вступаються за ним, певно, підкуплені жидами, а ревізія Дрейфусового процесу могла б скомпрометувати французьку армію і пошкодити Франції.

Тим часом сторонники ревізії винайшли буцімто правдивого автора тої фатальної картки (bordereau), що була підставою засудження Дрейфуса. Се був капітан Вальзен Естергазі, сфранцужений мадяр. Його ставлено також перед військовий суд і увільнено.

Ось тут-то підняв голос Золя. Його отверті листи – правдиві взірці могучого, гарячого красномовства, подиктовані гарячою любов’ю до справедливості і свободи, накликали на знаменитого автора два процеси, з котрих один буде 7 лютого перед судом присяжних, а другий 16 лютого перед судом корекціональним (поліційним). Своїм смілим виступом в справі Дрейфуса, а властиво в справі неправильного і несправедливого ведення процесів Дрейфуса і Вальзена Естергазі Золя наробив багато клопоту французькому урядові, та рівночасно здобув собі симпатію і подив не тільки всіх найліпших людей у Франції, але всіх приятелів свободи і справедливості в цивілізованім світі.

Судерманів «Йоганнес»

В Німеччині в остатнім місяці багато шуму наробила нова драма Судермана «Йоганнес». Вже літом 1897 р. пішла чутка, що Судерман викінчив нову драму, передав її дирекції одного берлінського театру, та поліція заборонила виставити її. Тепер поліція, скомпромітувавшися зайвий раз, зняла заборону з драми, але й ся поліційна реклама не зробила «з вівса рижу». Публіка і критика прийняли сей твір холодно, хоча наймолодша критика (н[а]пр[иклад] Бар у «Zeit» ) не знаходить доволі слів похвали і подиву для «Йоганнеса».

Героєм драми є Іван Хреститель, а головною темою – його ожидания Месії. Звісно, ожидания не є акція драматична, і св[ятий] Іван п’ять актів ходить, говорить, жде та розпитує всіх про Ісуса. Тим часом Іродіада Саломе любить Івана, і коли сей відіпхнув її, вона жадає від Ірода його голови і таким способом робить кінець драмі.

Справедливо підніс критик монахівської «Allgemeine Zeitung», що Судерман тут переступив границі свого невеликого таланту і дуже спотикнувся. Що є гарного в драмі – се її мова, густо натикана біблійними цитатами, палка і барвиста, аж до пересади.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1898, т. І, кн. 2, с. 113 – 132.

Подається за першодруком.

Про Доде ми подамо докладнішу студію в одній з найближчих книжок «Вісник а». – Йдеться про статтю І. Франка «Життя і твори Альфонса Доде, його остання повість», надруковану в «Літературно-науковому віснику», 1898, т. II, кн. 4, с 52 – 60 (див. с 173 – 182 цього тому).

Ми надіємося подати виривки з сеї повісті читачам «Вісника»… – Йдеться про статтю І. Франка «Еміль Золя, його життя і писання», надруковану в «Літературно-науковому віснику», 1898, т. IV, кн. 10, с 35 – 68 (див. с. 275 – 307 цього тому).

Справа Дрейфуса – Сфабрикована 1894 р. французькою реакційною вояччиною судова справа проти капітана французького генерального штабу А. Дрейфуса, якого звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини. На захист Дрейфуса виступили Е. Золя, А. Франс та ін. Під тиском громадськості Дрейфус був спочатку помилуваний, а 1906 р. – реабілітований.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 153 – 155; Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 20 – 21.