Стефан Малларме

Іван Франко

З хронікарського обов’язку нотую тут смерть французького поета Стефана Малларме, що по смерті Верлена був признаний головою нової школи т[ак] зв[аних] декадентів.

Стефан Малларме родився 1842 р., значить, був тільки роком молодший від Золя. Довгий час жив у Англії і, вернувши до Франції, був учителем англійської мови і літератури в деяких паризьких гімназіях. В літературі виступив ще 1866 р., друкуючи свої вірші в журналику «Parnasse comtemporain». На ті вірші довгий час ніхто не звертав уваги, тим більше, що вони появлялися дуже рідко. Так само без уваги минув опублікований ним переклад новел американця Едгара По.

В 1874 р. Малларме зірвав зносини з «Парнасом» через те, що там не хотіли надрукувати його поемки «Après-midi d’un Faune» («Пополуднє Фавна»). Він видав сю поемку своїм коштом, і тільки від часу її видання він зробився видним репрезентантом наймолодшої генерації поетів, що тезу «штука для штуки» довела до абсурду.

Малларме справді в тім згляді був наймолодший між наймолодшими. Поезія для нього є символом життя, а слова і звуки – символами не думок, борони Боже! – а почувань, таємних рухів тої душі. От тим-то його вірші повні такого тонкого і скомплікованого символізму, що для звичайних людей виглядають як набір слів, гучних і блискучих, але без ніякої логіки, без ніякої думки.

Малларме не є темний у своїх віршах. Темним можна назвати того, хто в словах складає занадто багато думок. Малларме не вкладає у свої слова ніякої думки; в них тільки покревні йому душі можуть відчувати ті самі таємні вібрації чуття, які були у автора при писанні віршів; для загалу вони попросту ляпанина без ніякого значіння. Він не хотів промовляти ані до розуму, ані до уяви, але хотів тільки, як сам признавав, при помочі певних звуків і слів сугерувати читачеві вражіння і образи, не називаючи по імені, бо «в поезії все мусить бути загадкою».

Його вірші, зібрані докупи, заповнюють невеличкий томик, виданий під безпретенсіональним титулом «Pages» (сторінки). Крім сього, він видав у двох томиках свої прозові нариси п[ід] заголовком «Divogations» (пусті балакання).

Примітки

Подається за виданням: ; Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 167 – 168.