Доповнення Євангелії

Іван Франко

Російській мандрівник Микола Нотович віднайшов, як повідомляє «Journal des Debats», в одному буддійському монастирі Тибету опис життя пророка Ісси, надзвичайно шанованого місцевими буддистами, котрий безсумнівно виявляється ідентичним із євангельським Ісусом. Оповідь написана мовою палі (святою мовою буддистів), і тільки з великими труднощами вдалося мандрівникові здійснити перепис і переклад тексту.

Зміст його такий:

«Ісса народився в Ізраїлі. Його батьки були вбогими, але побожними людьми. Вже в молоді роки він проповідував єдиного Бога. У 13 років став повнолітнім і мав оженитися, але з купцями дістався до Індії. В Бенареті він познайомився з Ведами, але незабаром потрапив у немилість до брахманів, які погрозили йому смертю. Він утік до краю гаутамідів (буддистів), де перебував 6 років і познайомився з чистою наукою буддизму. Потім повернувся на Захід і всюди проповідував супроти ідолопоклонства. У Персії виступив проти релігії Зороастра і змушений був утікати від магів.

У віці 29 років повернувся до Юдеї і почав навчати. Ріст його популярності налякав єрусалимського губернатора Пілата. Той наказав священикам і книжникам послухати Іссу, але ті посвідчили, що не знаходять у ньому вини. Ісса тим часом навчав далі послухові кесарю, пошани до жінок. Пілат, щораз більше стурбований, наказав ув’язнити його і піддати тортурам, а згодом на підставі зізнань лжесвідків дав наказ оскаржити його разом з двома розбійниками перед великою радою. Однак рада посвідчила, що не може його осудити, і відповіла: «Не можемо взяти гріха на свої голови, осуджуючи невинного; роби з ним, що тобі подобається!»

Священики і книжники вийшли, обмили собі руки в святій посудині і засвідчили: «Ми не винні у крові цього праведника». Тим часом Пілат наказав розп’ясти Іссу на хресті, але на третій день гріб, у якому поховали його тіло, знайдено порожнім».

Це оповідання заповнює, як бачимо, велику прогалину євангельських оповідей між 13 і 30 роком життя Ісуса і пояснює разючу схожість Ісусової науки з буддизмом у багатьох пунктах. Дуже цікавою є також переміна ролей жидівського синедріону і Пілата під час останньої трагедії Ісусового життя. Нотович показував переклад цієї книги насамперед Платонові, київському митрополитові, але той не радив йому цю працю друкувати.

Згодом Нотович показав її одному римському кардиналові, який мав асигнувати йому значну суму грошей, аби лише знищити цю оповідку. Паризький нунцій Ротеллі також намагався перешкодити публікації «в інтересах усіх християнських церков». Жуль Сімон радив Нотовичеві порозумітися з Ренаном, а той просив його, аби цей твір запропонувати Академії наук.

Однак Нотович не хотів знехтувати авторською славою і вирішив опис своєї подорожі, переклад тексту і коментар до нього опублікувати окремою книжкою. Вся ця розповідь, – додає від себе «Frankfurter Zeitung», – видається дуже авантюрною; у всякому разі вона може бути цікавою і з огляду на характеристику п. Нотовича, і на те, що про неї скажуть фахівці.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ.: Kurjer Lwowski. – 1894. – № 101 – 12. IV. – S, 5, під назвою «Uzupełnienie Ewangelii», без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С 94; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 271.

Подається за першодруком у перекладі.

Нотович Микола (? – ?) – російський журналіст і мандрівник, автор книжки «Неизвестная жизнь Иисуса Христа» (1894), забороненої вищою духовною владою. У 1887 р., мандруючи по північній Індії, у буддійському монастирі Хеміс знайшов твір про Іссу, написаний тибетською мовою. Єдиного тексту не було: різні розповіді про Іссу входили до збірника з різних за змістом рукописів. За допомогою одного з лам Нотович вибудував їх у хронологічній послідовності і видав перший європейський (французький) переклад «Тибетської розповіді про Ісуса Христа», по-іншому – «Тибетська Євангелія» (Париж, 1894). Російський переклад з’явився у харківському журналі «Вера и разум» (1910).

«Journal des Debats» – французька газета, яка виходила впродовж 1789 – 1939 рр. у Парижі. Особливо популярна в 19 ст.

Веди (ведична література) – найдавніші пам’ятки індійської словесності, створені в кінці II – першій половині І тис. до н. е. Протягом століть існували в усній формі. Власне Веди (або санхіти) – це чотири збірки (Рігведа, Самоведа, Ядшурведа й Атгарваведа), а також брахмени та упанішади – філософські твори у віршах і прозі.

Брахмани – суспільна верства жерців у брахманізмі, релігійно-філософській системі, що склалася в Індії у першій половині І тис. до н. е. В її основу покладено вчення про брахман – безтілесну і без’якісну субстанцію, закладену в суть усього, що існує.

Зороастр (Заратуштра, Заратустра) – давньоіранський (перський) пророк, засновник релігії зороастризму, дуалістичної за своїм характером, яка вчить про постійну боротьбу у світі двох протилежних первнів: добра, втіленого в постаті Ормузда, і зла, втіленого в постаті Арімана. Остаточно сформувалася до VII ст. до н. е. Твердять, що зороастризм мав вплив на юдаїзм та християнство.

Понтій Пілат – римський прокуратор у Палестині (26 – 36). На час його правління припадають виступи Івана Хрестителя і діяльність Ісуса Христа на землі.

Синедріон – вища державна інституція і верховний суд євреїв у Єрусалимі, що складалася з 71 або 72 членів. Очолював його первосвященик. Із завоюванням Палестини римлянами його влада обмежилася.

Платон (в миру – Микола Іванович Городецький; 1803 – 1891) – митрополит київський і галицький з 1866 р.

Сімон Жуль-Франсуа-Сюїсс (1814 – 1896) – французький політичний діяч, публіцист і філософ, письменник; професор у Сорбонні. Переконаний носій ідей лібералізму.

«Frankfurter Zeitung» – німецька газета, яка виходила у Франкфурті з 1856 р.

М. Л.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 457 – 459.