Руський театр

Іван Франко

У вівторок вперше поставлено драму в п’яти діях Манька (актора однієї з українських труп) «Нещасливе кохання». Сюжет твору досить шаблонний. Це історія дівчини, звабленої сільським донжуаном і згодом покинутої. Батько виганяє її з дому разом із дитиною (оскільки нам відомо, звичай вже відмерлий і відомий авторові хіба що з поеми Шевченка «Катерина»), а бідна дівчина, довідавшись, що її звабник одружується з іншою, хоче втопитися, але їй перешкоджають у цьому; вона топить тільки свою дитину, через що потрапляє до в’язниці як дітовбивця.

Будова твору також досить примітивна; половина 1-го акту складена зі співів і жартів, які зовсім не стосуються до дії; увесь 5-й акт міг би відпасти без найменшої шкоди для твору.

Артисти грали загалом добре. Роль героїні панна Слободівна зіграла дуже гарно, з розумінням справи і з належним відчуттям ситуації. Ролі батька і матері звабленої дівчини також дуже добре зіграли обоє Підвисоцькі. Добре зіграли свої епізодичні ролі п. Янович, молодший Підвисоцький, а також панна Фіцнер. П[ан] Лопатинський в ролі Семена (звабника) був у настільки скрутній ситуації, що ця роль з вини самого автора залишилася і незрозумілою, і невідпрацьованою з належною точністю. Роль ця бліда; не знаємо, чи й найкращий артист міг би з нею щось зробити. П[ан] Лопатинський робив, що міг, але видно було, що попри зусилля не міг вдихнути в цю роль належного індивідуального життя. Щедрі оплески зібрала молоденька Зося Стечинська, яка дуже резолютно зіграла роль дівчини, няньки дитини. Слід похвалити добрий спів хорів, а також ефектний і гарно виконаний квартет рибалок у 5-й дії, який артисти мусили повторити. В антракті глядачі влаштували сердечні овації послові Окуневському.

Цьогорічна гостина руського театру у Львові передбачається не дуже успішною. Чи через конкуренцію, яку робить вистава, чи через урочистості цісарських відвідин, чи через якісь інші причини, – але публіки на виставах буває дуже мало. До цього часу жодного разу зала не була заповнена, а кілька разів дохід від вистави не покрив видатків. «Діло» з цього приводу видало окрик обурення, осуджуючи більшість русинів за брак патріотизму; може, й є в цьому трохи рації, але будь-що-будь слід урахувати також фінансову вичерпаність львів’ян, застій в інтересах, викликаний виставою, і, врешті, певною мірою недоліки самого театру. Саме «Діло» слушно відзначає чисельні вади режисерії, брак декорацій, добір костюмів тощо. І ми отримали від глядачів декілька подібних скарг, одну з яких тут переповідаємо. Якийсь гімназист насмілюється просити керівництво театру: 1) збільшити кількість афіш, щоби принаймні у найважливіших пунктах можна було їх прочитати; 2) щоби суфлер підказував тихіше; 3) щоби антракти не були такі безжалісно довгі; 4) щоби деякі відомі артисти хоча б трохи вивчали свої ролі. Із тих вистав, про які ми не згадували, «Діло» відзначає відому оперету «Пташник із Тіролю», а також комедію Старицького «Модний кавалер».

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1894, № 254, 13 вересня, s. 4 – 5; № 257, 16 вересня, s. 5 – 6, під назвою «Teatr ruski», за підп. І. Fr.

Подається за першодруком у перекладі.

Манько Леонід Якович (1863 – 1922) – український драматург і актор. Виступав у трупах М. Кропивницького, М. Старицького та ін. Автор п’єс «Розбите щастя» (1896), «Прокляті гроші» (1896), історичної драми «Мазепа» (1889), водевілю «Живі покійники» (1912) та інших творів.

Слободівна (Крушельницька) Марія Степанівна (1876 – 1934?) – українська акторка і письменниця; дружина Антона Крушельницького, У 1890 – 1910 рр. – артистка театру «Руська бесіда». Авторка драми «Воля» (1911).

Окуневський Теофіл (1858 – 1937) – український громадсько-політичний діяч; адвокат. Від 1889 до 1900 р. – посол до Галицького крайового сейму.

«Діло» з цього приводу видало окрик обурення… – «Діло» за 10 вересня 1894 р. подало анонімну статтю «Русько-український театр» (у рубриці «Наука, штука і література»), в якій розглянуто комедію І. Франка «Рябина». Наприкінці статті відзначається, що

«перше представлення випало слабо під взглядом касовим, друге і третє дещо ліпше, а вже посліднє, в неділю, було скандальне. Львівських русинів знатніших могли би вичислити на пальцях одної руки […]. Одним словом, виходить скандал, котрий певно не дасть ні заохоти нашим артистам в їх тяжкій і совісній праці, ані не причислиться до підпоможення нашої одинокої інституції».

«Пташник із Тіролю» – оперета німецького композитора Карла Целлера (1842 – 1898).

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 460 – 461.