Дрібні вісті літературні
Іван Франко
Karl Stange. Die christlische Ethik in ihrem Verhältniss zur modernen Ethik: Pauken, Wundt, Hartmann. Göttingen, 1893. Суперечність між християнською етикою, опертою на догмі, і сучасною гуманістичною етикою, опертою на потребах людини, суспільності, людськості, чимраз виразніше відчувається широкими кругами інтелігентних людей. Автор отсеї розправи габілітаційної зводить у купу і розбирає етичні погляди трьох найвидніших нині мислителів німецьких. Як доповнення до сеї праці назвемо ще дві статті, поміщені в Гільгенфельдовій «Zeitschrift für wissenschaftliche Theologie» (1893), а іменно М. Маасса «Bibel und Koran, verglichen nach ihrem historischethischen Gehalte» і самого Гільгенфельда «Jüdische und christlische Nächstenliebe».
Ad. Harnak. Geschichte der altchristlichen Literatur bis Eusebius. I. Th. Die Ueberlieferung und Bestand. Поки що звертаємо тільки увагу на початок сеї капітальної книги німецького професора і першорядного спеціаліста на полі патристики та догматики. Діло його, розпочате на широкий розмір, буде першою критичною і вповні науковою історією старохристиянської і післяапостольської літератури.
Ernst Renan. Geschichte des Volkes Israel. Deutsche Ausgabe übers von Schaelsky. 1 und 2 Bd. Berlin, 1892 – 1893. Голосне діло Ренана, остатня велика праця сього знаменитого писателя, виходить також по-німецьки, на що звертаємо увагу всіх, хто, не владаючи французькою, бажав би познайомитися з сією будь-що-будь вельми інтересною книгою. Том коштує 3 г[ульдени] 60 кр[ейцерів].
Prof. Dr. Hans v[on] Schubert. Die Composition des pseudopetrinischen Evangelien-Fragments, mit einer synoptischen Tabelle als Ergänzungschaft. Berlin, 1893. Віднайдені недавно уривки т[ак] зв[аного] Євангелія св[ятого] Петра витворили вже цілу досить обширну літературу на німецькій, французькій, англійській і італіянській мовах. Декотрі вчені, а особливо Гарнак, ставили се Євангеліє дуже високо, майже на рівні з канонічними; другі, як Робінзон, Гарріс, Цан, а за ними й Шуберт бачать в нім популярний апокриф гностичного напрямку. Праця Шуберта дуже старанна; для вияснення тексту він дуже пильно порівнює його з текстами Євангелій канонічних; щодо змісту і композиції бачить великий зв’язок між псевдо-Петровим євангелієм і апокрифами, що відносяться до Пилата (Acta Pilati і т. і,). Ми надіємось з часом докладніше поговорити про сю цілу літературу.
А. Leskien. Untersuchungen über Quantität und Betonung in den slavischen Sprachen, Bd. I, Leipzig, 1893, Ся нова праця звісного славіста, без сумніву, зверне на себе пильну увагу всіх лінгвістів, що займаються питаннями протяжності (Quantität) і наголосу. Перший том містить три спеціальні розвідки: «Протяжність поодиноких звуків у сербській мові»; «Відносини між наголосом і протяжністю звуків у двосложних первісних іменах» і «Відносини між наголосом і протяжністю звуків у приставках, уживаних для утворення пня при многосложних іменах».
Montague Rodes James. Apocrypha Anecdota. A collection of 13 apocryphal books and fragments new first edited from manuscripts. Cambridge, 1893. Се видання дуже інтересне і для тих, хто займається слов’янською апокрифічною літературою, бо в ньому находимо грецькі тексти деяких таких апокрифів, котрі давно звісні в слов’янських перекладах, а по-грецьки тільки тепер видані. І так, находимо тут латинську переробку апокрифа «Visio Pauli» (грецький текст у Тішендорфа, Apocal[ypses] Apocr[yphae], 34 – 60, старослов’янський у Попова, Библиографические разыскания, т. I). Перший раз являється тут грецький текст подорожі св[ятого] Зосими до земного раю, котрої слов’янські тексти давно напечатана Яко повість подає д. Джеме також «Апокаліпсис святої Богородиці» – оригінал звісного і популярного у нас «Хождения Богородиці по мукам», апокриф, котрого грецький текст, і то дуже давній (з XI в.), опублікований був Срезневським в «Записках Петербурзької Академії наук». Дрібніших апокрифічних статей, поміщених у тій книжці, не будемо вичислювати.
Примітки
Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1894 р., кн. 2, с. 314 – 315, без підпису й окремої назви, під рубрикою «Дрібні звістки». Авторство: Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 261 (тут текст зафіксовано під назвою «Дрібні вісті літературні»).
Подається за першодруком.
Паульсен Фрідріх (1846 – ?) – німецький письменник і філософ новокантіанського напряму, професор філософії і педагогіки в Берлінському університеті. У своїх працях на перший план ставив етико-релігійний аспект кантівської філософії.
Вундт Вільгельм (1832 – 1920) – німецький психолог, фізіолог, філософ-ідеаліст, один із засновників експериментальної психології.
Гартман Едуард (1842 – 1906) – німецький філософ-ідеаліст, вважав, що у творчому процесі свідомість не відіграє значної ролі.
Гільгенфельд Адольф (1823 – 1907) – німецький теолог.
Гарнак Адольф (1851 – 1930) – німецький учений-богослов, історик християнської церкви, професор Берлінського університету.
Робінзон. – Йдеться про Джозефа-Ермітеджа Робінсона (1858 – 1911), професора Кембріджського університету. Видав працю «Тексти і студії, додатки до Біблії і патристичної літератури» (Кембрідж, 1892 – 1893), у якій надруковано ряд апокрифів.
Гарріс Вільям (1835 – ?) – американський видавець.
Цан Теодор (1838 – 1933) – німецький теолог, професор Лейпцизького університету, дослідник християнської літератури.
…популярний апокриф гностичного напрямку… – Гностицизм – релігійний дуалістичний рух пізньої античності, що поєднав у собі ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та античної філософії.
Тішендорф Костянтин фон (1815 – 1874) – німецький теолог, богослов, видавець і коментатор євангельських книг, апокрифічних збірок та віднайденого ним Синайського кодексу, виданого 1862 р.
Алла Швець
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 418 – 420.