Народні школи на правобережній Україні

Іван Франко

В 194 і 197 числах «Киевлянина» находимо урядове справоздання о числі і стані т[ак] зв[аних] міністерських народних шкіл в губерніях Київській, Волинській і Подільській. Треба знати, що, крім шкіл міністерських (т[о] є[сть] стоячих під доглядом міністерства народної просвіти), є ще в Росії школи земські і церковно-приходські. Але ж земства в Правобережчині нема, а про церковно-приходські школи міністерське справоздання не говорить. Цифри і факти, подані в тім справозданні, дуже цікаві, і ми подамо дещо з них для порівняння з нашими відносинами.

В усіх трьох губерніях, з котрих кожда мало чим менша від Галичини, є міністерських шкіл всього-на-всього 788 (в Галичині є народних шкіл поверх 3 000), а то 35 міських 2-класових з класами приготовляючими і з 4 класами (в Києві) для науки ремесла; 34 міських жіночих 2-класових шкіл з класами приготовляючими і наукою рукоділля; 80 сільських шкіл, з котрих 3 двокласові, одна має відділ для науки ремесла, а 32 вчать також рукоділля; 24 сільських 2-класових шкіл, з котрих 3 мають науку ремесла; 10 учать рукоділля, а при 4 є класи для дорослих (наука повторяюча); 614 сільських шкіл 1-класових, з них у 4 вчать ремесла, в 16 рукоділля, в 70 є наука повторяюча, 1 школа реміснича в Києві.

В Київській губ[ернії] шкіл є 206, в Подільській 279, а в Волинській 303. По повітах (уїздах), котрих усіх є 36, виходить таке, що в 17 уїздах є по 21 – 33, в 14 у[іздах] по 10 – 19, а в 5 у[їздах] поменше як 10 шкіл. Найбідніші є деякі уїзди київськії Уманський (5 шкіл), Таращанський (6), Сквирський і Бердичівський (по 7). В порівнянні до числа людності цікаві ось які цифри (загальних у статті нема!): в Уманськім уїзді в 17 волостях з людністю 220 тисяч одна міністеріальна школа припадає на 37 тисяч душ, причім в 12 волостях з людністю 155 тисяч ані одної міністерської] нема.

В Гайсинськім уїзді Подільської губ[ернії] в 4 волостях з люд[ністю] 67 тис. одна мініст[ерська] школа припадає на 16 тис, а в прочих волостях шкіл зовсім нема. В Житомирськім уїзді Волинської губ[ернії] в 20 волостях з людністю 279 тис. 1 міні[стерська] школа приходить на 9 тис., а в Новгород-волинськім у[їзді] при таких самих обставинах на 10 тис. душ. Тим часом у німців, що живуть п Волинській губ[ернії], одна школа припадає на 340 душ.

Існують, крім того, по всіх трьох губерніях таємні школи польські, на котрі «Киевлянин» дуже злиться і проти котрих уряд російський придумує різні способи, бо вони, звісно, перепиняють його змагання до обмоскалення краю. Дуже інтересно, що «Киевлянин» підносить повну безсильність і неспосібність т[ак] зв[аної] церковно-приходської (т[о] є[сть] попівської, конфесійної) школи в боротьбі з польським і німецьким елементом і домагається, щоби уряд заводив якнайбільше шкіл міністерських, де приймають хоч невеличкий процент т[ак] зв[аних] «іновірців», т[о] є[сть] католиків, протестантів і жидів, хоч і тут науку релігії подає обов’язково тільки православний духовний.

Кошт удержання всіх шкіл в 1892 році виносив 716 тис. руб., в тім числі в Київській губ[ернії] 276, в Подільській 224, в Волинській 215 тисяч. Позаяк в Росії на шкільні цілі ніякого осібного податку нема, то на покриття коштів дають головно громади, в котрих заводиться школа, далі приватні добродії (звичайно багаті пани), а тільки решту докладає каса державна. І так на повищу суму зложили: 30 проц[ентів] сільські громади, 20 проц[ентів] міста, около 10 проц[ентів] приватні жертвователі, а 36 проц[ентів] каса державна. Решту доповнила оплата за науку і інші дрібні доходи.

Пересічно кожда однокласова народна школа коштувала: в Київській губ[ернії] 508, в Подільській 588, а в Волинській 535 рублів; кожда 2-класова сільська школа коштує 1500 руб. Звичайно учитель сільської школи дістає плати 330 руб., а надто на слугу 60, катихит 90, около 120 руб. іде на закуп книжок, світла, направу, топливо і т. і. Та не всі школи розпоряджають таким повним бюджетом; 136 учителів (21 проц[ент] усіх) беруть плати 150 до 200 руб. річно.

Всіх учителів в мініст[ерських] нар[одних] школах в 1892 році було 2389, в тім числі катихитів 32 проц[енти], учителів 33,7 проц[ента], учительок звичайних 8,2 %, а надто учительок рукоділля 2,3 %, разом учительок 10,5 %, т[о] є[сть] звиш 240 осіб. Щодо їх кваліфікації, то можна сказати, що вона була ліпша, ніж у нас в Галичині. З повищого числа вчителів 1,5 % кінчили університет або інші вищі школи, 41 % (т[о] е[сть] з повищими мало що не половина) кінчили гімназії чи інші середні школи, 18,5 % кінчили вчительські семінарії і інші спеціальні інститути, а 19 % видержали екзамен на вчителів. Некваліфікованих учителів для співу, гімнастики і рукоділля було 20 %, але права навчання інших предметів вони не мали, коли тимчасом у нас сотки вчительських місць з конечності, щоб школа пусткою не стояла, обсаджуються некваліфікованими вчителями і вчительками.

Фреквенція тих шкіл являється ось як: в усіх школах на початку 1892 р. було 61 675 хлопців і 13 944 дівчат, пересічно по 73 душі на одну школу. До кінця року відпало, однак, 15,6%. Науку скінчило 6 285, т[о] є[сть] 8,4 загального числа. Щодо віроісповідання було православних 88,3 %, католиків 6,7 %, протестантів 0,2 %, жидів 4,6 %. Як бачимо, надії на противділання й сеї школи протестантизмові і католицизмові дуже невеликі.

Інтересна ось яка нотатка, котрою кінчиться стаття «Киевлянина»:

«Щоби влегшити дітям ходження до школи, при деяких сільських школах, що держаться коштом кількох громад, є спільні помешкання (общежитія) для учеників, що приходять із другого села. В одних таких спільних помешканнях мають ученики тільки поміщення, а їду приносять собі з дому, так що громада наймає їм кухарку і дає світло, а в інших ученики мають повне удержання громадським коштом».

Наші убогі і роздроблені громади, особливо гірські, котрим поодиноко годі вдержати школу, повинні й собі взятися на такий спосіб.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1893, № 16, с. 163 – 165.

Подається за першодруком.

«Киевлянин» – реакційно-монархічна газета. Виходила в Києві у 1864 – 1919 рр.

Народні школи – тобто початкові школи.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 163 – 165.