Від голови редакційної колегії

Іван Франко

Стоп’ятдесятиріччю з дня народження Івана Франка приурочений вихід у світ додаткових томів до п’ятдесятитомника, які містять твори, що у Зібрання не входили.

Історія створення 50-томного Зібрання творів Івана Франка є водночас захоплюючою і драматичною. Здійснене у 1976 – 1986 рр., Зібрання творів стало найбільшим і наймасштабнішим видавничим проектом не тільки стосовно творчості І. Франка, а й загалом у царині видання культурної спадщини в Україні. Велич постаті цього письменника, мислителя, політичного й культурного діяча, обсяг зробленого ним зумовили широту видавничого завдання, поставленого в ті часи. Жоден інший український письменник чи вчений не залишив такої величезної спадщини, відповідно твори жодного іншого не могли бути видані з таким едиційним розмахом.

Також об’єктивна історична ситуація із багатьма складниками (детально нагадувати які в цьому передньому слові навряд чи варто, крім застереження, що основним тут виступало намагання поставити спадщину І. Франка на службу тогочасній ідеології) спонукала до накреслення широкого, не баченого раніше видавничого проекту. На підготовку 50-томного Зібрання творів було мобілізовано кращі сили тогочасного літературознавства, вчених-філософів, істориків, економістів; підготовка й хід цього видання контролювалися найвищими на той час державними, політичними й громадськими інституціями.

З іншого боку, тодішні обставини, коли незалежність України ще залишалася мрією, а в країні панував жорсткий ідеологічно-партійний режим, були основним чинником того, що поза межами видання залишилася вже відома доти літературознавцям (а в ряді випадків також кваліфікованій читацькій громаді) низка Франкових творів, перекладів, статей, публікація яких доконечно потрібна для з’ясування справжньої, не спрощеної і не зведеної до доктринальної однозначності ідеологічної позиції Франка-гуманіста. Ще одним фактором прикрої недостатності обсягу спадщини, представленої в 50-томному виданні, стали випадки організаційної неузгодженості та відставання деяких ділянок тогочасного франкознавства. За цих обставин ускладненою виявилася проблема: гідно справитися з обсягом і глибиною розглядуваного письменницького, публіцистичного, наукового доробку автора.

Слід зазначити, що Зібрання творів Івана Франка у п’ятдесяти томах із самого початку не планувалося як зібрання повне. Ще на попередніх етапах його підготовки тогочасна редакційна колегія видання передбачала вибірковість щодо тих чи інших масивів творчості Франка, зокрема поетичної, а також його перекладацької та журналістсько-газетярської діяльності. Проте реальна практика здійснення цього видання внесла додаткові небажані корективи – у бік посилення його «неповноти».

Думка про те, що п’ятдесятитомник треба доповнити, виникла уже з виходом у 1976 р. його першого тому, де в препарованому вигляді подано збірку «З вершин і низин»; у третьому томі бракувало низки віршів зі збірок «Давнє й нове», «Із літ моєї молодості», читач не побачив «Прологу» та «Великих роковин» – творів, які, безперечно, були добре відомі в середовищі національної культурної громади.

З виходом наступних корпусів спадщини, наприклад поетичних перекладів, а згодом і прозових, освічений читач міг бути подивований відсутністю ряду Франкових перекладів, існування яких уже задеклароване у франкознавчій літературі. До можливих пояснень цього рівнем та значенням перекладуваних творів, критично великими обсягами тих чи інших перекладів справедливо долучалася підозра й про причини ідеологічного характеру, зокрема непослідовність у проведенні того принципу «інтернаціоналізму», який офіційно з пафосом проголошувала тогочасна влада.

Далеко не всі очікування читача виправдав корпус літературознавчих, історичних, філософських праць. Попри значні обсяги вміщеного тут, за межами видання залишалися десятки статей і розвідок Франка, відомі за публікаціями в популярних періодичних виданнях його часу, не кажучи про менш знані читачеві.

Безперечно, франкознавцями виношувалася ідея доповнення 50-томника, зміцнюючись практично з виходом кожного нового тому. Пригадую наші розмови з Зиновією Франко, яка готувала до друку не вміщені в 50-томнику наукові статті й розвідки Івана Франка, передусім мовознавчого характеру. Я навіть писав рецензію на підготовлений нею збірник статей (частина їх увійшла пізніше в збірник «Мозаїка»), – на жаль, не судилося Зиновії Тарасівні побачити його надрукованим…

Повторю: ідея доповнення 50-томника не покидала середовища справжніх франкознавців, проте існувала ціла низка причин і чинників, яка протягом іще кількох років старого режиму, а потім іще протягом десятиліття бурхливих суспільно значущих подій пригальмовувала здійснення «доповнювального» проекту. Тимчасом п’ятдесятитомник, незважаючи на критику його неповноти, тривко увійшов до широкого наукового і культурного обігу, здобув належний йому статус найавторитетнішого видання Франкових творів.

Природно, поодинокі художні (поетичні) твори та наукові статті й розвідки І. Франка з числа тих, які не увійшли у 50-томне Зібрання, проте з різних точок зору надзвичайно важливі для зрозуміння найсуттєвішого у Франковій спадщині, до цього часу вже передруковано в тих чи інших виданнях. Маємо на увазі такі, як 1-й том із планованого в серії «Бібліотека української літератури» тритомника Творів І. Франка (К., 1991), збірники Франкових творів «Встане славна мати Україна…» (К., 1993) та «Мозаїка» (Львів, 2001), видання: Франко І. Вибрані твори у 3 томах (Дрогобич, 2005).

Проте справа грунтовного, на належному рівні доповнення 50-томного Зібрання творів цими виданнями не вирішена і навряд чи могла вирішитися. Реалізувати таке завдання під силу лише виданню, що успадковує наукові принципи, запропоновані 50-томником, забезпечує системний підхід щодо спадщини письменника, подає текстологічно вивірені тексти (із опертям на автографи та першодруки), їх характеристику, різнобічний коментар тощо. Таким виданням бачаться пропоновані Додаткові томи.

Можливо, справедливим було б сказати, що читач не мав чекати аж двадцять років на появу томів, що доповнюють п’ятдесятитомник. Проте і певні організаційні рішення, і, тим більше, конкретна робота з укладання книг – це справа не одного дня, зрештою, як виявилося, не одного року. Хоча, повторюємо, часова дистанція між 50-томником і його доповненням з часу, коли така необхідність стала усвідомленою, могла б і мусила б бути коротшою.

Нині можна сміливо констатувати зміцнення позицій української філологічної науки. На піднесенні знаходиться й франкознавство (що об’єднує не лише філологів, а й – за масштабними зацікавленнями самого Франка – фахівців багатьох інших ділянок гуманітарного знання). Створення цих Додаткових томів стало своєрідним взаємозумовленням можливого й необхідного, а саме: пояснюється як нарощеними потенціями зазначених наук, що дозволили цей проект здійснити, так і невідхильною потребою мати якомога повніший звід Франкових текстів, що є передумовою подальшого поступального руху в багатьох сферах сучасної наукової думки.

Хай із запізненням, але сьогодні українська наука, зусиллями переважно нового покоління дослідників, сплачує певний борг шанувальникам великого Франка. До корпусу із п’ятдесяти двох книг, що були видані в обсягу 50-томника, сьогоднішній читач може долучити іще п’ять книг – чотири томи художніх творів, перекладів та наукових праць письменника, а також довідковий том купюр. Варто зазначити, що підготовлені Додаткові томи не тільки виповнюють першопочаткові проекти 50-томного Зібрання, але й виходять за їх межі, особливо том оригінальних поетичних творів та поетичних перекладів, у якому, передусім завдяки пошуковій діяльності редактора тому, запропоновано читачеві маловідомі й зовсім невідомі (видобуті з рукописів і вперше публіковані) зразки Франкової творчості.

Певна річ, на цьому аж ніяк не закінчуються франкознавчі плани і проекти, зокрема й видавничі. Мусить набирати зриміших контурів справа підготовки системніших, більше наближених до реальних особливостей текстів, грунтовніше й розлогіше коментованого нового видання Франкових творів. Яким воно має бути – розмову про це можна уже розпочинати. В Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка HAH України, у його Львівському відділенні, у Львівському національному університеті імені Івана Франка, в інших наукових і науково-педагогічних установах в Україні й поза її межами у цьому напрямку ведеться значна підготовча робота характеру безпосереднього чи більш опосередкованого (як-от: створення електронної копії фонду рукописів І. Франка, підготовка пробних томів «Франківської енциклопедії», видання «Літопису життя й творчості І. Франка», бібліографічних довідників, що мають скласти системний бібліографічний звід франкознавства, тощо).

Тимчасом, схиляючись перед іменем великого письменника й мислителя, докладаємо ці нові томи Франкових творів і перекладів у підвалину майбутньої споруди як більш, так і менш масштабних видань його спадщини, в її вивчення, в розбудову всієї національної культури, у якій генієві Франка належить першорядне місце.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т.51, с. 1 – 4.