Пророчество Ісайї
Переклад Івана Франка
Глава первая
Слухай, о небо, слухай, о земле,
Слова мої!
Господь говорить: Синів створив-єм
З лиця землі,
Взніс-єм високо їх над всі твари,
Але они
З мого закона, з правой дороги
Блудом пійшли!
Знає скотина своего пана,
Тільки мене
Не зна Ізраїль, тільки мій нарід
Мя не пійме.
Горе, о горе грішним народам,
Блудячим в тьмі,
Що путь Господень кинули! страшний
Господень гнів!
Діти скажені, сім’я поганих
Бога гнівить, –
Бог Ізраїля в пропасть-безодню
їх погрузить.
Пощо ж тим більше дієте лиха,
Чим більш вас б’ють?
Чи ж вам не досить, що глави ваші
Збиті, що труд
Відняв вам сили, що серце хоре,
Що повно ран
На вашім тілі, що землю вашу
Ворог забрав?
Чи ж вам не досить, що чужестранці
З вас ся сміють,
Що край ваш нищать і діти ваші
В пута кують?
І доч Сіона сумна лишилась,
Як холодник
У винограді, котрий покинув
Огородник;
Як град знищений, сад опущений!
І сли би нам
Остатків троха не був оставив
Сіона Пан,
Був би Ізраїль, яко Содома
Й Гоморри град,
Бо чужестранець з всього святого
Сміятись рад.
Князі Содоми, люди гоморрські,
Нині прийміть
У серця ваші закон Господень,
Новий Завіт!
Глаголет Господь: Що ваша жертва,
Що мні она?
Я не бажаю жертви із козла,
Ні з барана.
Ситий-єм ваших жертв, і у дім мій
Більше не йдіть,
Бо всяка жертва ваша даремна,
Дармий обіт!
Кадило ваше бридким ми сталось,
Вже не знесу
Обходів ваших, свят урочистих
Сего часу!
А коли руки взнесете вгору,
Лице своє
Від вас відверну, глас ваш – до мене
Він не дійде!
А коли в нужді сльози піллються
З ваших очей,
Не сподівайтесь, що вни змягчили
Гнів мій оцей!
Бо діла ваші – діла неправих
Передо мнов,
На руках ваших, на главах ваших
Проклятьє й кров!
Але омийтесь і чистим серцем
Ся оберніть
Д’ мому закону, покиньте злоє,
Право ідіть,
Добру навчайтесь, суду шукайте,
А сироті
Нехай по правді суд буде даний!
А удові
Сушіте сльози, змивайте кривду,
Що пред лицем
Моїм вчинили родичі ваші
З своїм отцем!
Тоді прийдіте, а оправдайтесь,
Каже Господь,
А хоч гріхи би ваші, як темна
Ніч, були, хоть
Угля чорніші, – білії стануть,
Снігу біліш,
Хоч би червоні, що той кармазин,
Були, біліш
Вовни ся стануть! Сли мого слова
В покорі ви
Слухать будете, в щастю владіти
Мете землі.
Але сли гордість вашії серця
Вгору взнесе,
Єсли Господнє слово вам мимо
Серця прийде, –
Меч на упертих, смерть на завзятих, –
Говорить Пан, –
Врагам в неволю і на наругу
Нарід сей дам!
Перш справедливість, нині убийство
Мешкає в нім!
Як же нечистим став град сей вірний,
Се правди дім!
В жужлицю срібло його змінилось,
В воду – вино,
Князі гордії його – в злодіїв
Крузі давно.
Дари приймають і справедливість
Вни продають,
Сироті бідній, вдові безрідній
Ніт правди тут!
Отож говорить Сил кріпкий Господь
Ізраїля:
Зрадуюсь нині смертю противних,
Знищу врага!
На тебе руку мою всесильну
Я піднесу,
Жужлицю гидку твою дочиста
Нині спалю.
Огнем очищу град свій ізбранний,
Щоб ту потім
Давниї судді, давная правда
Мала свій дім.
В той час назвуть тя городом вірним,
Градом градів,
І Господеви взнесуть високий
Похвальний спів!
Спасенний в суді правім, Господнім
Буде Сіон,
І хто навернесь, посреді правих
Засяде трон.
Але загине, стертий на порох
Грішників рід,
Що кинув гордо стезі Господніх –
Згине їх слід.
І ганьба ваша стане, як древо,
Сли лист му вв’яв,
Як сад пустий той, як дуб зогнилий,
Як висхлий став!
І яко губка, стане потужний –
Господь, як жар,
І запалить го; – а хто вгасить го,
Збавить від кар?
Глава другая
Зближаєсь день Господнього засуда!
Гора Господня в день той піднесесь
Повиш гір земських без всякого труда.
І не буде гори на мир увесь,
Котра б вище понад ню сягала,
І всякий нарід д’ тій горі зійдесь!
Народів много прийде там з словами:
Ходім, вступім на Господню гору,
Вступім у двори Бога над богами,
А Він нам волю об’явить свою,
Щоби ступали-сьмо Його стежками,
Бо вибрав Він собі Сіон-гору, –
Закон зішле нам з єй верха, направить
Нам путь і народи буде судить:
І не уйде безбожник своєй кари.
І мир на світ аж в той час загостить.
Мечі свої на плуги покують,
А списи на серпи, – і вже ходить
Ніхто не буде на неправий суд.
Якова діти, ту ходіть, вступіть
В Господнє світло, бо ви Божий люд!
Але чого ж ви кинули совіт
Господень, чом язичниками стали
І наче филистянський ворожбит?
Чом ви язичників доньки кохали?
Господь лице своє святе від вас
Відверне, бо негідними-сьте стали.
До злота й скарбів земських дух ся ваш
Прижав, захланність міри в вас не знає!
Ворушить землю воївний ужас,
А вашим возам і військам немає
Кінця, крик борби чуть по всім землям!
В ідолів службі край ваш пропадає,
Рук власних ділам ви, немов богам,
Кланяєтесь, чи мудрий, чи простак! –
Тож не відпустить Господь кари вам!
Втікайте в гори і, як той хробак,
Ховайтесь в норах пред гнівом Його
І перед славов Сил Його! Усяк
Гордий знижен буде, високого
Похилить Бог, але Господь для того
Взнесесь високо над усі боги.
І прийде день на всякого пишного,
День Господа Сил, і усякий, хто
Угору ся підносить, спаде д’ долу,
Наче ливанські кедри дужі, що
Стримлять високо, – мов дуб на Васані!
І гори всі перед лицем Його
Поникнуть, і горби. Не будуть в стані
Опертись силі слів Його твердині,
Й високі вежі, й кріпості кам’яні,
І кораблі, пливучі по глубині,
Й малювання розкішні поникнуть.
Діла рук людських, людської гордині.
Горді додолу схилені будуть,
Високії поникнуть того дня,
Коли зблизиться Господень засуд.
Ідоли їх Господь ізтре на прах,
І в скали, в пущі, і в підземні ями
Розжене гордих всіх Господній страх.
І хвала Сил Його, коли повстане
У своїй славі, щоб землю скришить.
А чоловік дня того всі болвани
Свої із срібла й злота попалить
І в ями лиликів й кертиць запхає,
А сам в печери й пущі побіжить
Перед гнівом Господним, бо узнає,
Що в своїй славі Господь Сил повстав,
Щоб на прах стерта була земля тая.
Тож хто в людях надію покладав,
Хто до марного-сь пилу прив’язав, –
Покинь усе, бо, як Господь прийде,
Хто ж ти, крім Нього, помоччю буде?
Глава третя
Ото Господь Саваот, владітель
Сил предвічних, говорить:
Відійму усяку добродітель
І підпору хліба і води,
Всяку ласку від Єрусалима
І від Юдиного племени.
І не буде храброго між ними,
Слів пророків вже не вчують вни,
І потужний їх утратить силу,
А мудрець, і старець, і судця,
І начальник, у борбах щасливий,
І ніякий муж поважний ся
Не з’явить у них, лиш діти, мовлю, діти
Нерозумні будуть в краю їх владіти.
І утиск тяжкий буде в народі,
Йме на брата нападати брат,
Син на батька, на чесного злодій.
А если народ князем зділать
Схоче мужа із рідного дому
І му скаже: Ту в повазі жий,
Лиш зарадь руков кріпкою злому
І розумно-славно нам княжи, –
Він тогди присягне перед Богом
І таким обізвесь словом:
Не буду зав’язувать тих ран,
Бо убогий дім мій, недостатний, –
Не буде з мя для народа пан!
Юді день зближаєсь вже остатний
І валиться вже Єрусалим,
Бо їх діла й слова против Богу,
І Господь гнівом ся запалив.
їх лице й стать свідчить против ним
І гріха уже не криють свого,
Наче содомляне! Але горе їм,
Горе їх душам! Гніву страшного
Брем’я вни валять на ся сами!
Скажіть правим, що їм благо буде,
Бо по ділам їх воздається їм;
Але горе непобожним людям,
Всяк відбере, хто що заслужив!
Діти суть князі народу мого,
А кобіти владіють над ними!
О народе мій, твою дорогу
Пред очима твоїми укрили
Ті, що тя ведуть, щоб тим легше тя
Звести з правого пуття навмання!
Повстав Господь, щоби вчинити суд,
Повстав Господь судити весь свій люд!
Прийде Господь і призове на суд
Старців народу і князів і скаже:
Пощо ж мій виноградник ви
Спустошили? Убогого ви даже
Здирали й багатилися! Скажіте ж, чи
Не били-сьте убогих по лици,
Скажіть, говорить Господь, Господь Сил!
І рік Господь: Коли дочки Сіона,
Виносяться і шиї витягають,
По граді ходять без заслони
І навкруги очима все моргають,
І дрібно так ногами всі ступають,
А шелестить убранство їх; – глаголить
Господь: Верх глави їх ся лисий стане,
І ганьба їх усьому світу явна,
Уборів, пишних строїв не догляне
Господь, котрий на душу позирає,
І відійде усе їм. В той час стане
Смердячим те, що нині пахне, славне
Ся вкриє ганьбов, лисина прийде
Замість волосся золотого,
Їх бедр широка сукня не окриє,
В веретище огорнуться, а те,
Що красне, обгорить в огні дня того.
А мужів їх могила чорна вкриє,
Меч їм відбере душу і життя,
І посумніють всі: з жалю тяжкого
Кроваві литимуть сльози. І опустіє
Сіона дім і сам серед землі буде
Сидіти, опущений на землі, –
І хто ж з руїни го назад двигне?
Глава четверта
І станеся во врем’я оно,
Сім жон одного мужа ймесь
І тим благатимуть го словом:
Хліб свій ми їстимем, увесь
Старунок свій у нас буде,
Лиш най звемося ім’ям твоїм,
Най на нас сором не тяжить!
І в день той парість розцвіте
Господня й вельми-сь прославить;
Земля стократно наградить
Засів зерна і принесе
Прекрасний плід для тих усіх,
Котрих гнів Божий пощадить.
І хто останеться в живих
В Єрусалимі й на Сіоні,
Яко святий він раб Господній
Славитиметься, і ім’я
Його у вічного життя
Святую книгу впишеться.
Тогда Господь святий обмиє
Сором сіонських дів і чада
Єрусалимські з крові змиє
Огнем і судом своїм правим.
І облаком своїм укриє
Господь Сіон, гору свою,
І збори єй усі святії –
Удень; а ясностю огня
І димом – уночі: бо славу
Його ме хоронить свята
Потуга і вдень розпрістресь,
Як шатер той, – від спеки правих
Охоронить в бігстві й дожджи,
Вратує від огня й води!
Глава п’ята
1
І заспіваю милому мому
Про виноградник його.
Має мій милий близь свого дому
Винний на горбі город.
Огородив го, каміннє з нього
Вибрав і насадив
Винной лози і серед нього
Вежу прилагодив,
Прасу поставив і ждав дня того,
Аж плоди принесе, –
Але бо він му мість нагороди
Вино уродив пусте.
Скажіть тепера ви, людські мужі,
Єрусалимляне, ви,
І розсудіте, чом ми не служить
Мій виноградник, если
Все починив-єм, що було треба,
Сли-м ся о все постарав?
Чом ми мість доброго винограду
Грозди порожнії дав?
Отож вам кажу, що я зділаю
З моїм городом винним:
Пліт в нім розберу, пустков оставлю,
Щоб по нім всякий ходив.
Звалю ограду, нехай потопчуть
Поле неплідне його, –
Ніхто не зоре, ніхто не скопле,
Най пораста бур’яном!
Бур’ян і терне нехай го вкриє;
Хмарам розкажу також,
Щоб не спускали на його ниви
Ані росу, ані дождж!
2
Чи ж Господній виноградник
Не єсть дім Ізраїля?
Чи ж усії людські роди
Не суть рук Його діла?
Господь правди в нас шукає,
Але тут лиш утискає
Один ‘дного; Він чекав
Справедливих наших справ,
Але тільки гамір чує,
Як насиліє лютуе.
Горе вам, котрі до свого
Придаєте дім чужий,
Котрі поле брата свого
Відбираєте на силу,
Доки не стане для нього
Місце, – якби лиш судилось
Вам єдним жить на землі!
Рік до мене Господь Сил,
В ушах моїх Його слово:
Амінь, амінь, домів много
Буде пусткою стояти, –
Доми краснії, палати
Без властителя будуть!
Горе тим, що устають
Зрана, щоб скоріш упитись!
А цимбали і музики,
Й вино на їх учтах є,
Лиш ніхто там не згане
Про Закон святий, великий;
Діла рук Господних їм
Марнії, як прах і дим.
Тож в неволю я віддам
Сей народ тяжким врагам,
Бо погані його справи:
І потужний їх загине
У неволі, і без страви
З голоду багач умре,
А народ, мов на пустини,
Без води насмерть усхне.
Бачте, пекло отворило
Своє гирло і над міру
Свою пащу розвернуло, –
А до неї їх царі,
їх потужні – лиш загули,
І поспільство, і усі,
Що ся радують і грають
У гріхах ту на земли.
І так похилений буде
Чоловік, а муж гордий
Понижен буде, і труди
їх неправі, наче прах,
Вітр розвіє по землях.
3
Але Господь Сил у суді
Вознесеться, а Святий
В справедливості всім людем
Своїм вкажесь в день оний.
І овечки муть звичаєм
Своїм пастись, з чужини
Прийдуть люди і неправих
Добра возьмуть в день оний.
Горе тим, которих в узи
Марності гріх пов’язав,
Которі горді і дужі,
З Господніх сміються справ!
Що говорять: Най прибуде,
Най не бариться, прийде
Його слава й суд на люде,
Щоб узріли-сьмо усе!
Най зблизиться, нехай стане
Його рада пресвята,
Бог Ізраїля най встане,
Хочем взріть Його діла!
Горе тим, що називають
З леє добрим, добре – злим,
Що із світом тьму міняють
І солодке – із гірким!
Горе тим, що видаються
Мудрими перед людьми,
Що між розтріпних кладуться,
Хоч сами раби суть тьми!
Горе тим, що ся впивають,
І таким, котрі за дар
Право й правду злим признають,
Суд продають, як товар!
Що осудять справедливих,
Синів правди обсміють!
їм Господь посмієсь в хвили,
Як на Його стануть суд!
4
Тож, як огняний пламень паздір’є
Нищить, палить,
І як полову іскра горюча
В попіл травить,
Так і безбожний рід їх пропаде,
Так зогниє,
І буйний вітер прах їх розвіє,
Слід їх затре!
Бо пуги праві они повергли
Господа Сил
І погорділи Його законом
Й словом святим.
Тож запалився против безбожних
Господень гнів,
І всемогучу руку святую
На них Він звів.
І поразив їх своєв рукою,
Аж гір верхи
Гордих здрожали пред гласом грому
Господа Сил!
Трупи безбожних, як гній, по пуги
Валялися.
Але не досить ще гніву Бога
Ізраїля.
Не угасилась ще Його ярість
Тяжка, страшна,
Єще простерта Його грізная,
Сильна рука!
Нарід далекий страшну хоругов
Свою взнесе,
Як з кінця світа Господь го гласом
Своїм призве.
І не струдиться, з сил не опаде
Жаден із них,
Не задрімає, ані пред ділом
Він не заспить.
Пояс на бедрах їх не розіпнесь,
Ані урвесь
При їх обув’ю жадної хвилі
І ременець.
Стріли їх острі, тугі їх луки
Нап’яті все,
Копито коней їх, яко камінь,
Сильне й тверде.
Возів колеса їх, яко буря,
Ричать, як льви:
Рикнуть, як скимни, пірвуть здобич: нев
Будете ви!
Пірвуть вас кріпко і понесуть вас,
А не буде
Того, хто б вирвав вас із їх пащі
Ув оний день. –
Буря повстане, шум піднесеся,
Як моря шум,
Рід їх пропаде, поданий буде
На згубу й глум.
І як поглянем в той час на землю, –
Тьма там і злих
Смерть і затрата, бо скриєсь світло
При згубі їх!
Примітки
Вперше надруковано в журн.: Українська реформація. – 1930. – № 1. – С. 9-12; № 2. – С. 15-19; № 3. – С. 23-26.
Публікацію зробив М. Возняк. У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника HAH України (ф. 29, спр. 737, арк. 1 – 17) зберігається переписаний його рукою текст твору. Він же, вочевидь, є й автором вступного слова «Пророцтво Ісаї в переспіві Франка», яким відкривалася публікація:
«Високопоетичне Пророцтво Ісаї захоплювало найбільших українських поетів: Тараса Шевченка в Наддніпрянщині й Івана Франка в Наддністрянщині. Сліди Ісаїного Пророцтва в поезії Франка – це річ окремого досліду. Тут дається лише доказ, що Франко не тіль:и знав Пророцтво Ісаї, але й переспівував його.
В архіві Франка в бібліотеці Наукового товариства ім. Шевченка у Львові зберігається зшиток поетичних перекладів Франка з часу, коли він був учнем вищих гімназійних кляс у Дрогобичі. Одна з речей цього зшитка має заголовок: «Пророчество Исаиі переложив Иван Франко р. 1874». Як інші речі зшитка, так і ця, писана фонетикою, правописом без ъ і ѣ.
Як історичний документ Франкової мови того часу, друкується Франків переспів Ісаїного Пророцтва без найменших змін у мові, а в правописі, зміненому лише настільки, щоб нічим не зміняв мови Франка того часу.
Вже з автобіографії Франка, надрукованої в передмові до збірки його оповідань п[ід] з[аголовком] «В поті чола» в 1890 р., знаємо, що в гімназії він переклав «значну частину Йова» й «кілька глав Ісаії». Франків переклад Йова не задержався, але з однієї сучасної записки Франка відомо, що він переклав чи переспівав із Йова. «Частина свободного переспіву Книги Іова» Франка обіймала глави від першої до дванадцятої. Переспівані глави Пророцтва Ісаї друкуються оце в цілості».
Автограф перекладеного Франком «Пророчества Ісаії» на даний час зберігається у фонді рукописів письменника (ІЛШ, ф. 3, № 401, с. 127-145).
Подається за вказаним автографом.
Ісайя – «Найбільший з усіх пророків Ізраїля, Ісая, син Амоса, народився бл. 765 р. до н. е. в Єрусалимі. Походив він з високої аристократичної родини, пророкував за чотирьох царів: Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії протягом 40 років (740 – 700 до н. е.), не покидаючи Єрусалиму.
Були то тяжкі часи для юдейської держави, коли молода, повна сил Асирійська (Ашшур) імперія підбивала собі під ноги все навколо й у невпинному своєму войовничому запалі підійшла під самі мури Єрусалиму.
Роля Ісаї полягала в тому, щоб утішити й розважити земляків у нещасті. Він проповідував, щоб вони у боротьбі з асирійцями не покладались на Єгипет, не шукали людської допомоги, а надіялися єдино на допомогу Божу.
Книгу Ісаї ділять звичайно на дві частини. У першій (гл. 1 – 39) знаходимо вступну промову, пророцтво про Еммануїла, пророцтва щодо Юдеї та Самарії, поганських народів, асирійського царя Санхериба та історичний додаток про облогу Єрусалиму й недугу царя Єзекії.
Друга частина (гл. 40 – 66) зветься «книгою втіхи Ізраїля». У ній знаходимо такий яскравий опис страждань і смерти Слуги Господнього, що за нього Ісая був названий пророком-євангелистом.
Мова Ісаї – незрівнянна класична мова єврейської літератури. Текст зберігся добре, і цей факт особливо потверджують знайдені 1947 р. два рукописи текстів Ісаї в печері Кумран недалеко Мертвого моря у Палестині (на території сьогоднішньої держави Йорданії)» (Коментар подано за вид.: Святе письмо Старого та Нового Завіту / Повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. – Вид-во українського Біблійного товариства. – С. 814).
…град свій ізбранний… – тут Єрусалим.
Якова діти… – від кожного з 12 синів Якова виводиться «коліно Ізраїля».
Васан – біблійна назва досить розлогої території, яка розташована на схід від Йордану. Васанська область була завойована ізраїльтянами.
Юді день зближаєсь вже остатний… – Мається на увазі одне з колін Ізраіля, що пішло від Юди, сина Якова.
Ростислав Чопик
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 355 – 369.