В 25-і роковини смерті Тараса Григоровича Шевченка
Іван Франко
Чверть сотні літ пройшло від тої смерти,
Кобзарю наш, тяжких чверть сотні літ!
Мов круки ті, що тягнуть трупи жерти.
Так сотні бід тяглись за нами вслід.
Щоб нашу честь, язик, ім’я затерти,
Насилля и лож сідали на совіт;
Руйнівники наш дім розрубували в штуки,
А наші блуди їм топір давали в руки.
Потоки сліз, що на твою могилу
Вся Україна в жалю пролила,
Немов в самій згасили жар і силу:
Тебе втерявши, у старці пішла;
Лиш думу віщую, ширококрилу
Твою, як скарб найкращий, понесла,
Щоб на всесвітньому базарі нею нині
Для себе виблагать хоч трохи милостині.
Ох, та гірка та милостиня вбога,
Затроєна й докором ще не раз:
Що в нас же й власна нива єсть розлога,
Що й інших би могла кормить при нас, –
Ми ж не приклали рук до перелога, –
Не хліб на нім пишаєсь, а хабаз!..
О сором! В чверть-ста-літ, що й трупів оживили,
Лиш в нас не виросли, хіба змаліли сили!
А з щирих другів, що в однім упрузі
З тобою враз орали переліг,
Один – робітник добрий – впав при плузі,
Великий труд велику силу зміг;
А другий – ох! – зневірився в союзі,
По рідній ниві сіє терня й гліг!
Лиш твій дух, наче той огненний стовп в пустині,
Йде перед гоненим народом України.
Яка ж тепер та рідна Україна,
Котрій на світі і рівні нема?
О, бачив я її! Гуляє хуртовина
Із краю в край і тисне все зима.
А люд, немов обдерта сиротина.
Поки що буде, в сумерку дріма
1 снить про слушний час! Та що то з нього буде?
І хто він?.. «А хто ви! Ви руські?» – «Ні, ми люде!»
Де ж ті, що раді б люд той піддвигнути
І повести до вільних, добрих діл?
Я бачив їх. Безсиллям власним скуті,
Вони тремтять, ждучи ворожих стріл,
Над працею невільною зігнуті,
Лиш думами летять до вбогих сіл,
Бо ділять їх від них так сильні частоколи,
Що й голос їх туди не доліта ніколи.
Часом лише в вечірню пізню добу
Вони зійдуться на розмову враз;
Немов живая іскра на дні гробу,
Так дума щира блискає в той час,
Змагається пройти тяжку сю пробу,
Та з серця оклик рветься: «Мало нас!»
Куди то рваться нам? І хто піде за нами?..»
Я плакав з ними враз кривавими сльозами.
А молодіж, надія України,
Мов птиця в кліті о запори б’ється,
В надії величної переміни
Без праці в’яне, хоч до «діла» рветься;
Або, прорвавши заповідні стіни,
Нові дороги віднайти береться…
Що жертв і крові й сліз упало, сили й волі
Під прапором чужим і на чужому полі!
О батьку! Де ж в Украйні ще глядіти
Кутка такого, вдалечінь чи вблизь,
Де б твому слову вільно гомоніти.
Де б твої думи вільно розрослись?
Чи тут хіба, де підкарпатські діти
Ім’я твоє пошанувать зійшлись?
Та бідні ми числом і розуму малого, –
А нині б не дітей, мужів тут треба много!..
Хоч вільно спів твій гомонить між нами,
Та не ростуть твої всі думи тут.
Бо й наша нива вкрита бур’янами,
І люті хмари проти нас ідуть,
В убогий кут наш б’ючи перунами,
І ниви нам зорати не дають,
А люті вороги підкрадуються скрито,
Щоб замішати нам кукіль між яре жито.
Слабі ми, батьку! По Кавказ від Сяну
Слабі, розбиті на атомів дріб!
І кождий в серці люту носить рану,
Склада надії нерозцвілі в гріб.
І хто розбудить нашу «правду п’яну»?
І хто голодним дасть поживний хліб?
Тарасе, батьку, наш замучений пророче –
Чи скоро буде світ по тій страшенній ночі?
Написано 13 марта 1886 р., друковано тоді ж у часописі «Зоря», ч. 6, стор. 85.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 6, с. 85.
Збереглися два автографи 1886 р. і авторизований список з останніх років життя письменника Перший неповний автограф (ф. 3, № 1615, с. 711 – 714) має лише сім строф; другий автограф (ф. 3, № 1615, с. 715 – 717) має дванадцять строф; авторизований список (ф. 3, № 232, с. 39 – 44) складається із одинадцяти строф.
Тексти обох автографів ідентичні, за винятком сьомої строфи. Текст її в першому автографі такий:
Змагаєсь ум – проти тяжку сю пробу,
Та з серця оклик рветься: «Мало нас!
Куди то рватись нам? І хто піде за нами?..»
Я плакав з ними враз – кривавими сльозами.
В другому автографі ці рядки читаються так:
І ум, що не одну тяжкую пробу
Пройшов, як несхибляючий компас,
Показує стежки нові, новії труди…
Ах, та коли ж вони нас виведуть у люди!
Список має розходження порівняно з автографами у написанні ряду слів. Франко провів значну редакційну роботу по наближенню мови твору до загальноукраїнської літературної мови. В ряді місць він виправив они на вони, змагавсь на змагається, рвеся на рветься, б’єсь на б’ється тощо. Крім того, є чимало стилістичних уточнень. Наприклад останній рядок п’ятої строфи автографа читається так:
І хто він?.. Хто ви є?
У списку цей рядок виправлено так:
І хто він?.. А хто ви?
Шостий рядок восьмої строфи автографа:
В ідейну бездну необачно пресь…
у списку виправлено на:
Нові дороги віднайти береться.
Перший рядок дев’ятої строфи в автографі:
Кобзарю-батьку, де ж іще глядіти…
у списку замінено на:
О, батьку! Де ж в Україні ще глядіти?
Останній рядок цієї строфи в автографі:
А тут би не дітей, а мужів треба много…
у списку перероблено на:
А нині б не дітей, мужів тут треба много.
Крім того, у списку відсутня передостання, одинадцята строфа:
А в тій страшній, многоболющій хвилі
Докором здалі голос гомонить,
Що ми й зовсім уже з путя схибили,
Зовсім зірвали ту живую нить,
Що в’яже нас з тобою, батьку милий!
Ох, ти сумління невмолиме, цить!
Хто не блудив в житті, не зна, де стежка красша,
А наш найтяжчий гріх – не злість, а слабість наша.
Подається за авторизованим списком (ф. 3, № 232).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 397 – 400.