Медвідь

Іван Франко

Медвідь – страшний, великий звір.

Вночі в село заходить з гір:

Тут вб’є вола, там цапа з’їсть –

Немилий і шкідливий гість.

А бідний бойко Сень Гандюк

Стрільби не мав, хіба лиш лук.

Медвідь хапав його овець –

Як тут йому зробить кінець?

На спосіб взявся Сень отсе:

Над стежку пов’язав сильце,

До шнура ж на глухий кінець

Прип’яв великий камінець.

Настала ніч. В свій давній слід

По стежці йде старий медвідь, –

Сильця він і не сподівавсь –

Аж разом цуп! Та й і спіймавсь.

Се що таке? Якби був знав,

Легенько б шнур із шиї зняв.

Та він рвонувсь – аж разом бух!

Сильце затяг, аж сперло дух.

Ревнув медвідь: «Се що за біс?»

Став шарпатись – ще в гірше вліз.

Він в’ється, торгає, бурчить, –

Сильце ж за шию, знай, держить.

Та ба, й медвідь же не дурак!

Дійшов нарешті неборак,

Що каменюка ся гидка

Його держить і не пуска.

Живенько він, що сили мав,

На плечі каменюку взяв.

«Чекай, – міркує, – вже я, ну,

Тебе в найглибший яр шпурну!»

Прийшов над яр, як розмахнувсь,

В безодню камінь балабунць!

А камінь, звісно вже, за шнур

Його потяг у яр гур-гур!

Як гепнеться медвідь мій – бух!

Тут з нього зараз вийшов дух.

Надходить рано Сень Гандюк:

«Ну, не уйшов ти моїх рук!

Та й хитро ж я спіймать тя вмів!»

Медведя він притяг домів,

І збіглось все село глядіть:

Пропав наш ворог вже, медвідь.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1894, с. 128 – 129, під заголовком «Медведева пригода». Зберігся автограф (ф. 3, № 266, с. 1 – 2), в якому кожна строфа пронумерована – 1 – 11. Перші сім строф перекреслені синім олівцем. Текст підписаний Франком – І. Ф. Невідомо ким поставлена дата «5/8 94». На цій підставі вірш умовно датується 1894 р.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 429 – 430.