Поклик Хванька Кримського

Іван Франко

Славяне, славяне, якби-то ви встали,

Встали, подивились у той Петербурх!

Є там академік великої слави,

А при тім тупиця, кажу вам, на-дурх!

От він причепився подвійного ятя

Вертить ним славістам діру в животі,

Про мову вкраїнську не має поняття,

Лиш Київ забрать нам має на меті.

А той академік зветься Соболевський,

І що вже йому говорили у товк

Шахматов і Ягич, Житецький, Грушевський,

Нічого не чує, зажерся, як вовк.

І я теж на нього сім літ вже штурмую,

Гармат скоропальних вже викотив п’ять:

Одну башту зіб’ю – він ставить другую,

А таки не хоче резону принять.

Славяне, візьміть ви сю річ в свої руки,

А то я скажуся, його й себе заб’ю,

Або, не стерпівши великої муки,

Ще раз йому й подамся в Араб’ю.

Примітки

Твір із рукописної спадщини Франка (ф. 3, № 254, с 4). Як і попередній, міститься в тому ж рукопису, за змістом також споріднений із попереднім, у темі протистояння українофобським твердженням Соболевського виділяючи зосібна позицію Хванька (Агатангела) Кримського, змальовану в стилі дружнього шаржу.

…на-дурх! – Можливо, тут наявна контамінація українського префікса та німецького прийменника durch (крізь), і в такому випадку цей новотвір у ролі прислівника набуває підсилювальне значення: наскрізь, цілковито («тупиця цілковитий»).

…причепився подвійного ятя… – Див. коментар до попереднього твору.

…Київ забрать нам має на меті. – Гротескне загострення тверджень О. Соболевського про тяжіння у минулі століття говору, який він називав «київським», до групи великоруських (див. коментар до попереднього твору). Отже, на думку героя цього твору, звідси мусить випливати, що Київ – за такою «підступною» концепцією Соболевського – не може в ретроспективі а також і в перспективі, розглядатися як консолідувальний центр розвитку української мови та культури.

Шахматов Олексій Олександрович (1864 – 1920) – російський мовознавець. Академік Петербурзької Академії наук (з 1899 р.), почесний член Наукового Товариства імені Шевченка (з 1909 р.). У своїх дослідженнях, серед них, зокрема, «Краткий очерк истории малорусского языка» (1916), приділяв великої уваги проблемам української мови. Полемізував із зазначеною теорією О. Соболевського у статті «К вопросу об образовании русских наречий и русских народностей» (1899) та в низці інших праць.

Ягич – див. коментар до попереднього твору.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – український мовознавець, педагог. Член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1898 р.), член Наукового Товариства імені Шевченка (з 1903). Викладав у гімназіях м. Києва. Доповідь П. Житецького «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV веках» (1883, опублікована 1888) була безпосередньо спрямована проти відповідної доповіді О. Соболевського (див. коментар до попереднього твору).

Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – український історик, літературознавець, державний діяч. Академік ВУАН (з 1924 р.), академік АН СРСР (з 1929 р.). Був головою НТШ у Львові (1897 – 1912), головою Українського наукового товариства у Києві (з 1908 р.). У своїх працях висловлював рішучу незгоду із «погодінською» теорією неавтохтонності українства та з її історичними, палеонтологічними, мовознавчими та ін. обґрунтуваннями.

…Ще раз… – Очевидно, автор твору звертає увагу на невідступність А. Кримського у жорсткій критиці поглядів О.Соболевського, на неодноразових полемічних виступах після кожної нової спроби О. Соболевського реанімувати свою теорію.

…подамся в Араб’ю. – В арабських країнах – Сирії та Лівані – А. Кримський перебував у науковому відрядженні протягом 1896 – 1898 рр. На час написання цього вірша Франком Кримський мешкав у Москві, викладаючи й ведучи наукову діяльність у Лазаревському інституті східних мов (1898 – 1918).

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 183 – 184.