Моя любов

Іван Франко

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

27 іюня 1880

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 2, с. 25. В архіві І. Франка зберігається фрагмент автографа (№ 228, с. 3), який містить лише п’ять останніх рядків вірша, та рукопис редакції твору (№ 231, с. 2), де після першої строфи йдуть рядки:

Публікуючи вірш у «Світі», письменник зняв цю строфу. Автограф № 231, датований 23. VI. У рукописі № 228 дата – «23 іюня 1880».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 83.