13. «Отсе тая стежечка…»

Іван Франко

Отсе тая стежечка,

Де дівчина йшла,

Що з мойого сердечка

Щастя унесла.

Ось туди пішла вона

Та гуляючи,

З іншим своїм любчиком

Розмовляючи.

За її слідами я,

Мов безумний, біг,

Цілував з сльозами я

Пил із її ніг.

Наче потопаючий

Стебелиночку,

Зір мій вид її ловив

На хвилиночку.

І мов нурок перли ті

На морському дні,

Сквапно так мій слух ловив

Всі слова її.

Отсе тая стежечка

Ізвивається,

А у мене серденько

Розривається.

Залягло на дні його

Те важке чуття:

Тут навіки згублений

Змисл твого буття.

Все, що найдорожчеє,

Найулюблене,

Чим душа жива була,

Тут загублене!

Чим душа жива була,

Чим пишалася…

Отсе тая стежечка,

Щоб запалася!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1896 р., кн. 3, с. 192.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 148 – 149.