Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

29.02.1876 р. До О. М. Рошкевич

Львів Львів, дня 29/2 1876

Любимая!

Прости, що пишу до тебе попросту, відкидаючи всяку церемонію! Серце моє так не навикло звати тебе «пані», що і руці годі не слухати серця. А спитаєш, може, чому пишу тепер по-руськи, а не по-німецьки? Проста річ. Німецька бесіда – то для мене модний фрак, котрим строїться не раз і такий штуцер, котрому по кишенях вітер свище. Но руська бесіда – то для мене той любий, домашній убір, в котрім всякий показується другому таким, яким єсть, в котрім і я тебе найбільше люблю! Руська бесіда – то бесіда мого серця! Не знаю, які ремінісценції повезла ти із балу і із Львова. Мені із цілого того случаю осталися в пам’яті і в серці лиш тоті хвилі, коли я був при тобі, коли-м міг говорити з тобою, – остався жаль, якого дізнав я, виходячи вечером від тебе. О, як я гаряче бажав, щоб ти хоть на хвилю була заглянула в наше мешкання! Кожне місце, на котре ти зирнула б, було би мені все припоминало тебе! Но годі, то не могло статися!

Напиши, если будеш могла, хоть кілька слівець до мене. Напиши, як тобі подобався «Don Quichote», як Шіллер, що говорили татко або мамця о львівських справах, а іменно, чи все іще гніваються на Славка і на мене? У нас десь в марті зачинаються вакації, котрі тривають аж геть до мая. Я дуже бажав би заїхати в ваші гори, та не знаю, чи можу до вас появитися, щоби-м не зробив якої неприятность Єсли перед 15 не отримаю запрошення від тебе (котрого сподіваюсь!), то їду до своїх Нагуєвич або деінде. В часі тих вакацій мушу докінчити свою повість, тому потребував би-м спокою і вдохновенія, котрого, певно, ніде більше не найду, як в твоїй близості!

Тепер іще кілька новинок!

Мені підвищили стипендіум на річних 210 зол[отих]. Добре зробили пани поляки! На тоту інтенцію зібралось нас трьох таких лапсердаків, щоби видати твори прозові, а іменно повісті Устияновича. Не увіриш, як похвально говорять о тім наші русини. О. О. Огоновський, мій учитель, обіцяв нам свою поміч. Паралельно з тим думаємо видавати книжечками твори, переводжені із інних словесностей. Початок має зробити Гетого «Фауст» мого перекладу. Той твір так пам’ятний для мене, що годі було мені не зробити ним початку, – і думаю, що буде (по другий раз) щасливий. Ти, бачу, пам’ятаєш іще ту маленьку книжечку, но не знаю, чи знаєш її символічне значення для мене. Єсли-сь (як говориш в попереднім листі) любопитна, то можеш при случайності мене о то запитатися. Я зачинаю тут в Львові ставатися якимось куріозум або знаменитостію, не знаю. Не раз прийде який-такий до кружка.

– З ким маю честь?

– Іван Франко!

А там збоку докине другий:

Vulgo Джеджалик.

А той християнин стане та очі витріщить!..

У нас в кружку тепер великий рух – мають давати аматорськії представлення. На перше опреділено мою драму трьохактову «Три князі на один престол». Я цікавий, який буде успіх того кусника. Шкода, що ти не будеш могла бути на представленню (десь коло 20)! Бачу, на другий тиждень припадає також вечір на пам’ять скону Т. Шевченка. На тім вечерку я виступаю з декламацією о Шевченку. Стих то вроді «Всхід сонця», но далеко шумніший, – nota bene, стихійності годі що і говорити.

До новин мушу причислити також і те, що Славко ще дотепер учиться. Із математики получив вправді одну двійку, але то уже не в роді давніших. Таких три зложаться на першу класу. Вагилевич, автор «Дениса», мешкає разом з нами, но понеже нема ліжка, спить на землі, що дуже корисно вліяє на його гумор.

І о чім же ще буду писати до тебе? Я би, правда, міг в безконечність розтягнути свій лист і розвести його сентиментальними фразами. Але, по-перше, руська бесіда з тим не годиться, а по-друге думаю, що і ти сама не дуже рада таким фразам. Я думаю, що ти мимо всіх случайностей і жартів не сумніваєшся о моїй вірності так, як я не сумніваюся о твоїй любві. Тут місце витолкувати тобі причину моїх німецьких гарячих листів. Одно, то, що темперамент мій такий, що не раз не можу побороти якогось чувства, котре мнов овладіє, а по-друге, що я, бідний, самотній і нетоварищеський цілий свій вік, не міг відразу увірити в своє щастя, не міг поняти його. Прости мені, любима Ольго, прости тії слова, межи котрими, може, коли було і не одно таке, котре могло тобі біль справити!

Я цілий час майже від твого від’їзду слабий – мої груди болять, і то щораз дужче. Ох, як я би рад побачити тебе, пробути кілька неділь близь тебе на селі?! Мені здається, що я виздоровів би зовсім! Що чувати в Лолині? Чи часто бавишся в сусідстві? Бався весело! У мене тут життя одностайне – робота та й робота! А і нащо ж мені інного щастя? Я знаю, що ти любиш мене, а то чувство велить мені забувати і о болю грудей, і о трудностях, і о всім, я сильний, смілий тепер, а навіть веселий! Вправді від завтра (1 м[арта]) трачу лекцію у Федоровича, а стипендіум дістану, може, аж де коло 20, – га, але що діяти? У поляків власне зачався великий піст, треба трохи постити й собі!

Прощай, душе моя! Най бог, крім твоєї любові, не шле мені щастя, но всяке щастя, всяку радість най пішле тобії Прощай! Відписуй скоро і не забувай свого вірно люблячого Івана!


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 33 – 35.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1186.

…які ремінісценції повезла ти із балу… – 8 лютого 1876 р. в залах Народного дому відбувся великий бал, організований «Академическим кружком» за участю більше 300 гостей («Слово», 1876, № 13, с. 3), на якому була Ольга Рошкевич, що приїхала до Львова на кілька днів із батьком.

…мушу докінчити свою повість. – Маються на увазі «Петрії і Довбущуки»; друкувались у журн. «Друг» (1875 – 1876).

Мені підвищили стипендіум… – І. Франко одержував стипендію з фонду Самійла Гловінського (заснований 1756 р. львівським єпископом латинського обряду С. Гловінськнм, який своє майно і прибуток з нього призначив на допомогу молоді, що вчиться).

…щоби видати твори прозові, а іменно повісті Устияновича. – Йдеться про намір видати повісті українського письменника і громадського діяча, близького до «Руської трійці», Миколи Леонтійовича Устияновича (1811 – 1885). Твори М. Устияновича видано у Львові 1879 р.

Початок має зробити Гетого «Фауст», мого перекладу. – Уривок «При кужілці (із трагедії «Фавст», часть перва)» друкувався в журн. «Друг», 1876» № 18, с. 429. У переробленому вигляді увійшов у видання: «Фауст» Й. Гете в перекладі І. Франка (Львів, 1882).

…до кружка… – Йдеться про «Академический кружок».

Джеджалик – перший псевдонім І. Франка.

«Три князі на один престол» – учнівська драма І. Франка, написана у грудні 1874 р., 21 березня 1876 р. була поставлена аматорським гуртком львівського студентського товариства «Академический кружок» у залі товариства «Frohsinn», в готелі «Жорж» (див. про це в журн. «Друг», 1876, № 5, с. 80, та № 6, с. 96).

…виступаю з декламацією о Шевченку. – Мається на увазі виступ І. Франка на декламаторсько-музичному вечорі, влаштовуваному в 15-ті роковини смерті Т. Г. Шевченка 11 березня 1876 р. (див. «Тарас Шевченко, симфонія лірична – декламація автора, г. Франка». – «Друг», 1876, № 6, с. 96). Поезія не збереглася.

«Всхід сонця. На пам’ять первого з’їзду общества імені Качковського в Галичі»вірш І. Франка, прочитаний 20 листопада 1875 р. на вечорі пам’яті М. Качковського; надрукований в журн. «Друг», 1876, № 2, с. 18 – 19 (про виступ Франка на вечорі див.: «Друг», 1875, № 22, с. 535).

Качковський Михайло (1802 – 1872) – український громадсько-культурний діяч-«москвофіл». В 1876 р. його іменем названо «москвофільське» просвітнє товариство «Общество им. Качковского».

Вагилевич, автор «Дениса»… – Повість «Денис» М. Вагилевича друкувалася в журн. «Друг» за 1876 р.

Федорович Владислав Іванович (1845 – 1917), поміщик з села Вікна Скалатського повіту, який в 1873 – 1876 рр. був головою ліберально-буржуазної культурно-освітньої організації «Просвіта» у Львові. Видавець творів К. Устияновича.

«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація, заснована у Львові 1868 р. «народовцями».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 46 – 48.