Історія літератури руської

Іван Франко

Написав Омелян Огоновський, часть II, Львів, 1889.

Вийшла саме з друку у формі книжки друга частина цінної праці професора тутешнього університету доктора Омеляна Огоновського, яка подає історію української літератури від самого початку до останніх днів.

Перша частина цього твору, в якій показано розвиток української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII сторіччя, вийшла два роки тому. При опрацюванні другої частини, тобто літератури XIX сторіччя, або так званого національного періоду, автор значно розширив рамки своєї праці, доказом чого є те, що друга частина, яка подає українських поетів того часу, зросла до розмірів двотомної книжки на 962 сторінки. Прозаїки ввійдуть у третю частину, яка, напевно, матиме не менші розміри.

Для кращого прояснення плану праці слід зауважити, що доктор Огоновський розглядає українську літературу XIX ст. (як і попередню) не в плані монолітного історичного розвитку (що, можливо, через відсутність спеціальних праць і монографій було б занадто важкою справою), а розклав матеріал за окремими літературними жанрами (поезія з поділом на епічну, ліричну і драматичну та проза), а в рамках кожного жанру розглянув у хронологічній послідовності письменників, які в цьому жанрі писали. Однак, тому що переважно кожний автор писав різні речі у різних жанрах віршем і прозою, доктор Огоновський, щоб не повторюватись, а також щоб не розбивати одного письменника на кілька розділів, розповідає про кожного письменника лише в однім розділі, саме в тому, де, на думку доктора Огоновського, цей письменник створив найвизначніші твори.

Це система зовсім неісторична; читач при такій подачі матеріалу не одержує жодного уявлення про розвиток літератури. Це, очевидно, відчував і сам автор, і тому перед цією низкою біографічно-критичних монографій про окремих письменників він умістив широкий вступ, у якому в загальних нарисах розповів про розвиток українського народу і літератури в цьому столітті. Незважаючи, однак, на безумовну старанність і систематичність в опрацюванні цього вступу, не можна заперечити, що він не компенсує відсутності цілісної історичної роботи з історії усієї української літератури. Щодо самих монографій про окремих письменників, то за автором треба визнати передусім велику, часто аж занадто велику систематичність, старанний і дбайливий добір матеріалів, хоч дуже часто серед цих матеріалів відчуваються дошкульні прогалини і автор спирається на поверхові рецензії та газетні повідомлення й ігнорує або не використовує як слід капітальних праць і першоджерельних документів. Однак з огляду на масу нагромадженого матеріалу і той факт, що це є перша цілісно подана історія усієї української літератури України, Галичини, Буковини і Угорської Русі, хоч і побудована на помилковій, чисто механічній системі, усі перелічені вище недоліки видаються дуже малими порівняно з величезною роботою і труднощами в її виконанні та збиранні матеріалів, одним словом, порівняно до незаперечних заслуг автора.

Що ж до естетичних, політичних і суспільних засад, з якими автор підходить до опрацювання теми і які мусять позначатись усюди і завжди в оцінках таких живих і близьких справ, як література, її течії та напрямки, то, не вдаючись у довгі дискусії (хоч це було б дуже корисним для самих же українців), слід підкреслити, що доктор Огоновський послідовно і з деяким полемічним завзяттям стоїть на національно-українських позиціях, надзвичайно пильно відстоює ідею окремішності України від Росії і Польщі, але є при цьому скоріше галицьким, ніж загальноукраїнським патріотом і взагалі не може піднятись до якогось органічного синтезу наявних тепер в українській літературі течій і напрямів, а дуже часто навіть є далеким від розуміння їх.

Значною мірою це є наслідком школи доктора Огоновського, більш філологічної, ніж естетичної і політичної, а частково також наслідком його становища (як священика) і темпераменту. Очевидно, робити з цього закиди шановному авторові не годиться, отже, незважаючи на вказані швидше прогалини, ніж недоліки, його величезна праця залишиться надовго найвизначнішим, типовим зразком того, що створила галицька школа, залишиться практичним підручником для шкіл, джерелом навчання та інформації для підростаючих поколінь і необхідною, часто джерельного характеру (особливо в частинах, які стосуються Галичини), основою для наступних досліджень усіх тих, хто в майбутньому захоче працювати в галузі історії української літератури.

Примітки

Вперше під назвою «Istoria literatury ruskoji, napysaw Omeljan Ohonowskij, czast’ II, Lwiw, 1889» надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1889 р., 7 липня, с. 5 – 6. Підпис: Iw. Fr.

Подається в перекладі за першодруком.

історія усієї української літератури України… – Тут слово Україна вжито для позначення українських земель у складі Російської держави.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 334 – 336.